509/5265/17 Про умисне не подання передбаченої Законом України "Про запобігання корупції" декларації за 2016 рік особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, скоєне депутатом сільської ради - 04.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017161160000054, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт. Тарутине Тарутинського району Одеської області, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366-1 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 366-1 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 200 годин з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю строком на 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, а саме депутатом Дальницької сільської ради, який зобов`язаний у порядку і у строк, визначений Законом України "Про запобігання корупції" (1700-18) подати до єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічну декларацію за 2016 рік, маючи всі необхідні умови і реальну технічну можливість, достовірно знаючи про обов`язок подання вказаної декларації, будучи обізнаним про необхідність декларування шляхом реєстрації та внесення відповідних відомостей на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, а також достовірно знаючи про те, що в строк до 01 травня 2017 року він зобов`язаний подати до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічну декларацію за 2016 рік, умисно не подав передбачену Законом України "Про запобігання корупції" (1700-18) декларацію за 2016 рік особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 липня 2018 року змінено, доповнено вступну частину вироку вказівною про розгляд обвинувального акту у кримінальному провадженні № 42017161160000054, внесеному до ЄРДР 28 вересня 2017 року. В решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 просить звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України та відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрити кримінальне провадження щодо нього. Вважає, що суди першої і апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження щодо нього допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги мотивує тим, що після вручення йому повідомлення про підозру до складання обвинувального акту він подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування, тому вважає, що вчинене ним діяння втратило суспільну небезпечність, і у суду були підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України, тобто судом не застосовано закон, який, на думку засудженого, підлягав застосуванню. Також зазначає, що під час проголошення вироку в залі суду був відсутній прокурор, що, на його думку, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою і просить її відхилити.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 366-1 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюється.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про безпідставну відмову судами першої і апеляційної інстанції в застосуванні щодо нього положень ст. 48 КК України, а також необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та звільнення його від кримінальної відповідальності, у зв`язку зі зміною обстановки, оскільки вчинене ним діяння втратило суспільну небезпечність, колегія суддів вважає їх безпідставними.

Відповідно до положень ст. 48 КК України, особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Для застосування положень ст. 48 КК Українинеобхідно встановити, що після вчинення злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК Україниє правом, а не обов`язок суду, який вирішує це питання.

Враховуючи указане вище, колегія суддів не знаходить у змісті касаційної скарги обґрунтованих посилань на таку зміну обстановки, яка б указувала на втрату суспільної небезпечності вказаним вище діянням чи на те, що засуджений перестав бути суспільно небезпечним.

Твердження засудженого про те, що в кількох аналогічних провадженнях суди приходили до висновку про можливість такого звільнення, не може братися колегією суддів до уваги, оскільки такі доводи перебувають за межами предмету касаційного оскарження.

Крім цього, як убачається з матеріалів кримінального провадження та з технічного носія, на якому зафіксовано кримінальне провадження в суді першої інстанції, під час судового розгляду засуджений ОСОБА_1 питання про звільнення його від кримінальної відповідальності, у зв`язку із зміною обстановки не порушував, а лише під час останнього слова заявив, що вважає за необхідне звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України і закрити кримінальне провадження.

Також не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про здійснення судового провадження за відсутності прокурора, оскільки з матеріалів кримінального провадження та з технічного носія, на якому зафіксовано кримінальне провадження в суді першої інстанції, убачається, що в судовому засіданні був присутній прокурор Кравченко А.М., який підтримував державне обвинувачення. Те, що він був відсутній під час проголошення вироку, не є істотним порушенням вимог КПК України (4651-17) в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 412 КПК України, яке повинне мати наслідком скасування оскаржуваного рішення.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги засудженого в частині вирішення питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із зміною обстановки, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та, указавши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги засудженого, обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 навіть на час притягнення його до кримінальної відповідальності, проведення з ним слідчих дій, не звертався до відповідних державних органів з приводу отримання електронного ключа для подання декларації, а подав її лише після повідомлення про підозру, тобто, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, не вжив жодних заходів, направлених на виконання своїх обов`язків, що свідчить про свідомість його дій та наявність умислу на вчинення інкримінованого йому злочину.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано прийшла до висновку про відсутність підстав вважати, що обвинувачений перестав бути суспільно небезпечним. З цим висновком погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Ухвала апеляційного суду вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.