569/15679/16-к Про умисне, грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та існуючих норм поведінки, виявлення особливої зухвалості, скоєне із розумінням протиправності своїх дій і їх скоєння в громадському місці, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень - дерев`яної бити - 03.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 5 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016180010004484, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Розваж Острозького району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням упродовж однорічного іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 5 липня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 25 червня 2016 року, близько 18 год 00 хв, перебуваючи поблизу кафе "Санта Марія", що за адресою: м. Рівне, вул. Пересопницька, 76, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства та існуючих норм поведінки, проявивши особливу зухвалість, розуміючи протиправність своїх дій і їх скоєння в громадському місці, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень - дерев`яної бити, наніс ОСОБА_1 один удар в область потиличної ділянки голови, в результаті чого заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження у вигляді забійної гематоми потилиці.

Водночас, ОСОБА_3, не реагуючи на зауваження щодо припинення своєї протиправної поведінки, діючи умиєно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства та існуючих норм поведінки, проявивши особливу зухвалість, розуміючи протиправність своїх дій і їх скоєння в громадському місці, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень - дерев`яної бити, наніс ОСОБА_4 не менше двох ударів нею по тілу, в результаті чого заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження у вигляді гематом на лівому стегні та лівому плечі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_2 через неправильне звільнення його від відбування покарання, просить судові рішення щодо нього скасувати. На думку потерпілої, суд першої інстанції безпідставно звільнив ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, не врахувавши при цьому те, що злочин був вчинений в громадському місці із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, не було враховано кількість потерпілих, а також обставини, що свідчать про особливу зухвалість хуліганства - умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Вважає, що всупереч вимогам ст. ст. 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) апеляційним судом не наведено обґрунтованих мотивів прийнятого рішення про звільнення ОСОБА_2 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Засуджений ОСОБА_2 подав заперечення та просить касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Пантєлєєва А.С. вважала касаційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Пантєлєєвої А.С., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга потерпілої задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У пунктах 1 і З ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі потерпілої не оспорюються та не заперечуються.

Що стосується доводів потерпілої щодо м`якості призначеного ОСОБА_2 покарання у зв`язку з безпідставним, на її думку, звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Потерпілою порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються звільнення від покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування

свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Так, призначаючи ОСОБА_2 вид та міру покарання, суд відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК врахував тяжкість злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК, є тяжким злочином, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння відповідно до п. з ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення.

Суд врахував дані про особу ОСОБА_2, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризувався позитивно, у лікаря нарколога чи психіатра на обліку не перебуває.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для виправлення ОСОБА_2 та попередження скоєння нових злочинів необхідним і достатнім буде покарання в межах санкції ч. 4 ст. 296 КК із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. ст. 75, 76 КК з наглядом уповноваженого органу з питань пробації, оскільки його виправлення можливе без реального відбування покарання.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи потерпілої, викладені в апеляційній скарзі, визнав їх неспроможними і, погодившись із судом першої інстанції, визнав призначене ним покарання необхідним та достатнім для виправлення винного.

При цьому врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та зважив, що покарання призначене у межах санкції статті, за якою ОСОБА_2 обвинувачувався, а виправлення засудженого можливе без реального відбування покарання.

Погодившись із позицією районного суду, апеляційний суд належно і обґрунтовано надав відповіді на доводи потерпілої в апеляційній скарзі, вказав на правильне застосування ст. 75 ККта зазначив обставини, які стали підставою для звільнення особи від відбування призначеного покарання.

На переконання суду касаційної інстанції, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, призначене ОСОБА_2

покарання о співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання. Водночас і для скасування судових рішень в частині застосування щодо ОСОБА_2 положень ст. 75 КК, про що потерпіла зазначає у своїй касаційній скарзі, підстав не вбачається.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено.

А тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу потерпілої залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441 - 442 КПК України, Суд

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 5 липня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої - без задоволення.