206/3631/16-к Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень - 03.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040700000545, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Красногорівка Мар`їнського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

який обвинувачувався та був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 6 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він вчинив злочин за таких обставин.

30 квітня 2016 року приблизно о 21 годині 30 хвилин між ОСОБА_1 та малознайомим йому ОСОБА_2, які знаходились у маршрутному таксі № 7 у м. Дніпро, під час розпиття спиртних напоїв виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_1 розбив скляну пляшку горілки, а її фрагмент (горловину), утримував при собі в кулаці правої руки.

Після чого приблизно о 21 годині 45 хвилин вони вийшли з маршрутного таксі № 7 біля будинку № 10 по вул. Красногірській у м. Дніпро, продовжили сваритися та разом пройшли до будинку АДРЕСА_2, де ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, підійшов впритул спереду до ОСОБА_2 та, продовжуючи утримувати раніше розбитий фрагмент пляшки - її горловину в кулаці правої руки, завдав останньому два удари вказаною горловиною знизу вверх в область шиї та обличчя. Після цього ОСОБА_1 з місця вчинення кримінального правопорушення втік, а ОСОБА_2 був госпіталізований до лікувальної установи, де йому було надано медичну допомогу.

Внаслідок умисних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 спричинено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2018 року дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК та призначено йому покарання за ч. 2 ст. 125 КК у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. В решті вирок суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги статей 23, 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), а саме принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки, приймаючи рішення про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК, суд вдався до переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції, встановив перевагу та силу одних доказів над іншими без їх безпосереднього дослідження. Апеляційний суд виокремив декілька доказів, досліджених у суді першої інстанції та незаконно дав їм вибіркову та фрагментарну оцінку, зокрема в обґрунтування необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_1 на менш тяжкий склад злочину суд послався на показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, експерта Пушкову О . В ., які до суду апеляційної інстанції не викликались та не допитувались, на висновок судово-медичної експертизи № 112 від 8 червня 2017 року, який також під час апеляційного розгляду не досліджувався. Окрім того, вказує, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. ст. 23, 404 КПК належно не перевірив доводи апеляційних скарг, не дослідив та не надав оцінки всім доказам кримінального провадження.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Гаврилюк С.М. підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити.

Захисник Мороз Н.А. та засуджений ОСОБА_1 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, захисника Мороз Н.А. та прокурора Гаврилюка С.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягаєзадоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно зі ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Відповідно дост. ст. 370, 418 КПК судове рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК.

Однак, приймаючи рішення щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК, апеляційний суд залишив поза увагою наступне.

Безпосередність дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цієї засади розкрито в ст. 23 КПК, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального провадження має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Виходячи саме з принципу безпосередності дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.

Крім того, у ході розгляду кримінального провадження апеляційним судом не враховано й те, що для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного заподіяння будь-якого ступеня тяжкості(у т.ч. й легкого) тілесного ушкодження необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.

При цьому замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності мети досягнення суспільно небезпечного результату.

Питання ж про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій(п.п. 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (v0002700-03) ).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав винним ОСОБА_1 у закінченому замаху на умисне вбивство та кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, поклавши в основу обвинувального вироку показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_4, експерта ОСОБА_11 .В.; письмові докази - протоколи огляду місця події від 30 квітня 2016 року і від 1 травня 2016 року та висновки експертів в № 195к від 12 травня 2016 року, № 552

від 8 червня 2016 року, № 937 від 1 червня 2016 року, № 938 від 1 червня 2016 року, № 939 від 1 червня 2016 року, № 940 від 1 червня 2016 року, № 2430е

від 22 червня 2016 року, № 112 від 8 червня 2017 року, які безпосередньо дослідив і дав їм оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК.

Зокрема, суд першої інстанції взяв до уваги конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_1 як знаряддя злочину обрав саме загострену горловину від скляної пляшки, яку приготував у маршрутному таксі шляхом розбиття скляної пляшки та взяв з собою при виході з нього; заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень у життєво важливу ділянку тіла - шию, а також поведінку ОСОБА_1, який після скоєння злочину покинув місце події, не надавши допомогу потерпілому.

При цьому на обґрунтування висновку про наявність у діях ОСОБА_1 умислу на позбавлення життя потерпілого суд послався у вироку на показання: потерпілого ОСОБА_2, який зазначив, що 30 квітня 2016 року в маршрутному таксі між ним і ОСОБА_1 виник словесний конфлікт, в ході якого останній, розбивши скляну пляшку горілки, її горловину утримував при собі. Коли він вийшов з маршрутного таксі, ОСОБА_1 пішов за ним і, наздогнавши, завдав йому два удари горловиною від розбитої пляшки, при цьому перший удар прийшовся у горло; свідка ОСОБА_7 про те, що 30 квітня 2016 року він ніс службу по охороні громадського порядку, їм повідомили, що на зупинці громадського транспорту ходить чоловік із розбитою пляшкою, коли вони приїхали на місце, то побачили потерпілого, у якого з шиї текла кров, вони намагались допомогти потерпілому, але потім викликали швидку медичну допомогу, а згодом був затриманий ОСОБА_1, який був в нетверезому стані та в руках якого був предмет схожий на фрагмент пляшки, на якому була кров; показання свідка ОСОБА_9, яка працює фельдшером у МНС, про те, що коли вона приїхала на виклик на зупинку громадського транспорту, то потерпілому вже надавалась медична допомога, але якщо потерпілому не була б вчасно надана медична допомога, то за 30-35 хвилин міг би настати летальний результат.

Однак, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, не погодився з висновком місцевого суду про доведеність його винуватості у закінченому замаху на умисне вбивство потерпілого. При цьому безпосередньо не досліджуючи в судовому засіданні усі вказані вище докази, дав іншу оцінку сукупності цих доказів, ніж та, яку дав суд першої інстанції, та перекваліфікував дії ОСОБА_1 на ч. 2 ст. 125 КК.

Зокрема, апеляційний суд, пославшись на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та експерта ОСОБА_12, зазначив про підтвердження цими доказами того, що ОСОБА_1 намагався уникнути конфлікту, а іншими дослідженими судом першої інстанції доказами не спростовуються ці обставини.

Між тим з показань свідка ОСОБА_3, який працює водієм маршрутного таксі, вбачається, що він підтвердив показання потерпілого ОСОБА_2 лише в тій частині, що між ОСОБА_1 та потерпілим був конфлікт, в ході якого ОСОБА_1, розбивши скляну пляшку, тримав у руках її горловину. А свідок ОСОБА_13 зазначав, що 30 квітня 2016 року він на зупинці громадського транспорту бачив двох чоловіків, а згодом побачив потерпілого, який лежав на дорозі з пораненням. На показання ж експерта ОСОБА_12 . апеляційний суд послався лише в частині підтвердження фактичного спричинення легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції, оцінюючи фактичні обставини справи, з порушенням вимог засади безпосередності дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК) дійшов передчасного висновку про відсутність у ОСОБА_1 умислу на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_2 .

Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому ухвала апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

З огляду на встановлене порушення колегія суддів касаційного суду позбавлена можливості перевірити інші доводи касаційної скарги прокурора, а саме про м`якість покарання, призначеного ОСОБА_1 .

При новому розгляді апеляційному суду необхідно перевірити доводи апеляційних скарг з огляду на викладене в цій постанові та звернути увагу, що при з`ясуванні спрямованості умислу слід виходити з усієї сукупності доказів, які були враховані судом першої інстанції, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, а за наявності для цього підстав - шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.