204/6180/17 Про скоєння таємного викрадення чужого майна, яке переросло у грабіж (відкрите викрадення чужого майна), скоєний повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із проникненням у житло, у великих розмірах - 03.09.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_1, її захисника Тооде І. В. та першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Р. М. на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 6 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року в кримінальному провадженні № 12017040680001566 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Дніпродзержинська та жительки м. Кам`янське Дніпропетровської області,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 6 лютого 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Як встановив місцевий суд, ОСОБА_1 26 липня 2017 року о 14:30 за попередньою змовою із невстановленою особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, діючи разом, повторно таємно проникли на територію домоволодіння АДРЕСА_2, яке належить на праві власності ОСОБА_2, після чого через вікно - до приміщення зазначеного будинку, звідки таємно викрали грошові кошти в сумі 20 000 грн, 6 000 доларів США (згідно курсу валют Національного Банку України станом на 26 липня 2017 року 155040 грн), 3 000 Євро (згідно курсу валют Національного Банку України станом на 26 липня 2017 року 90660 грн), усього на загальну суму 265 700 грн, що є великим розміром.

Залишаючи місце події із викраденим майном ОСОБА_1 разом із невстановленою особою була помічена потерпілим, на вимогу якого зупинитися останні не зреагували та усвідомлюючи, що їх викрили, продовжували втікати з місця події. При цьому частину викрадених грошей ОСОБА_1 утримувала при собі. Таким чином, дії ОСОБА_1 розпочаті як таємне викрадення чужого майна переросли у грабіж (відкрите викрадення чужого майна), вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із проникненням у житло, у великих розмірах.

Проте засуджена не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, а саме не встигла розпорядитись викраденим майном з причин, що не залежали від її волі, так як була затримана потерпілим.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджена ОСОБА_1 та її захисник Тооде І. В. просять судові рішення змінити через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої, і з врахуванням положень ч. 3 ст. 68, ст. 69 КК призначити їй більш м`яке покарання, ніж передбачено законом.

На думку сторони захисту, при призначенні покарання місцевий суд неповністю врахував усі даних про особу засудженої, а саме наявність на її утримані малолітньої дитини, повне визнання своєї вини у вчиненому, щире каяття, активне сприяння у розкриттю злочину та офіційне працевлаштування на момент вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, сторона захисту вважає, що суд, визначивши ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. і 4 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років, порушив імперативні вимоги ч. 3 ст. 68 КК.

Також, на думку захисника, суд всупереч положенням ч. 5 ст. 68 КК не врахував незначну роль ОСОБА_1 у вчиненні злочину, що також свідчить про призначення їй надто суворого покарання.

Прокурор у касаційній скарзі просить судові рішення в частині призначення ОСОБА_1 покарання змінити через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність - вважати її засудженою за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.

При цьому прокурор стверджує, що районний суд неправильно застосував ч. 3 ст. 68 КК, а апеляційний суд не надав умотивованих відповідей на доводи його апеляційної скарги щодо зазначених порушень норм матеріального права. Тому він вважає, що ухвала апеляційного суду за змістом не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Позиція учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджена ОСОБА_1 та її захисник Тооде І. В. вимоги своїх касаційних скарг та вимоги касаційної скарги прокурора підтримали.

Прокурор вимоги касаційні скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Р. М. підтримала повністю, а вимоги касаційних скарг сторони захисту підтримала частково, в частині неправильного застосування судом положень ч. 3 ст. 68 КК. У задоволенні вимог касаційних скарг засудженої та захисника щодо застосування до ОСОБА_1 . ст. 69 КК заперечила.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та її захисника Тооде І. В. підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Положеннями ч. 3 ст. 68 КК встановлено, що за вчинення замаху за злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Ця норма є імперативною, тобто у визначених у ній випадках підлягає обов`язковому застосуванню.

Санкція ч. 4 ст. 186 КК за вчинення цього злочину передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.

Отже, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 68 КК за злочин, передбачений ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 186 КК ОСОБА_1 може бути призначено покарання, розмір якого не повинен перевищувати двох третин максимального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 186 КК, що становить 6 років 8 місяців позбавлення волі.

Проте цих вимог кримінального закону при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій дотримано не було.

Зокрема, як вбачається з вироку місцевого суду, за вчинений нею злочин суд призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

При перегляді вказаного вироку суд апеляційної інстанції належним чином доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування районним судом закону України про кримінальну відповідальність не перевірив та дійшов помилкового висновку про те, що оскільки засудженою вчинено закінчений замах на тяжкий злочин, то призначивши їй мінімальний строк покарання, передбачений санкцією ч. 4 ст. 186 КК у виді 7 років позбавлення волі, суд першої інстанції дотримався вимог ч. 3 ст. 68 КК.

Однак така позиція судів першої та апеляційної інстанцій прямо суперечить вимогам вказаної норми кримінального закону.

Разом із тим, суд касаційної інстанції погоджується із правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях про відсутність передбачених законом підстав для застосування до засудженої положень ст. 69 КК, оскільки у справі не встановлено обставин, які би істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, а тому підстав для задоволення вимог касаційних скарг сторони захисту в цій частині не вбачає.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу прокурора задовольнити повністю, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та захисника Тооде І. В. задовольнити частково, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду у справі змінити та визначити ОСОБА_1 покарання за вчинений нею злочин із застосуванням вимог ч. 3 ст. 68 КК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441 КПК, Верховний Суд

Касаційні скарги засудженої ОСОБА_1 та захисника Тооде І. В. задовольнити частково, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Р. М. задовольнити повністю.

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 6 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 186 КК із застосуванням ч. 3 ст. 68 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.