711/4490/20 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України - 29.09.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 березня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020251010000671, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 червня 2015 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190, статтями 70, 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці, звільненого 1 листопада 2018 року умовно-достроково на строк 1 рік 3 місяці 15 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 11 лютого 2020 року приблизно о 02:10, спільно та за попередньою змовою з невстановленою в ході досудового розслідування особою, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, цілеспрямовано, з корисливих мотивів, з метою викрадення чужого майна, за допомогою зриву металевих ролетів та віджиму металопластикових двостворчатих вхідних дверей проникли до приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2" ( АДРЕСА_2 ), звідки з шухляди столу викрали грошові кошти в розмірі 1026 грн, що належать потерпілому ОСОБА_2, чим спричинили останньому матеріальну шкоду на вищевказану суму.

Наведені дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, групою осіб, поєднане з проникненням у інше приміщення.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Виправдовуючи ОСОБА_1 суд у вироку послався на те, що протоколи огляду місця події, предметів, висновки експертиз, речові докази, довідка про недостачу у своїй сукупності недостатні для висновку про доведеність винуватості останнього у висунутому йому обвинуваченні, оскільки вони доказують лише факт вчинення кримінального правопорушення, а не те, що його вчинив ОСОБА_1 .

Апеляційний суд залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує на те, що місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_1, не надав оцінки усім зібраним доказам окремо та в їх сукупності і фактично послався лише на його показання. Також зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, безпосередньо належним чином не дослідив їх, не дав вмотивованої відповіді на усі доводи апеляційної скарги прокурора. Відтак судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Виправданий заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

У п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК визначено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст. 419 КПК, є обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.

Відповідно до ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави, за яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Однак цих вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, в повному обсязі не дотримався.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції на підставі зібраних під час досудового розслідування та досліджених у ході судового розгляду доказів, визнавши протоколи огляду предметів недопустимими доказами дійшов висновку, що всі інші докази у своїй сукупності недостатні для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати згадане судове рішення й ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 71 КК призначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що останній, не погоджуючись із наданою місцевим судом оцінкою наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, фактично ставив питання щодо необхідності повторного дослідження судом апеляційної інстанції доказів, а також про необхідність надання цим доказам іншої оцінки.

Зокрема прокурор, окрім інших доказів просив повторно дослідити протокол слідчого експерименту, який судом першої інстанції не було взято до уваги як доказ винуватості ОСОБА_1 та якому взагалі не надано будь-якої оцінки з приводу його належності чи допустимості.

Згідно п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, статей 91, 94 КПК суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності лише на підставі їх безпосереднього дослідження.

Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права та законність. Без безпосереднього дослідження доказів, допиту свідків, їх належної перевірки та оцінки суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та надати правильну правову оцінку діянню.

Враховуючи, що прокурор, оскаржуючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, посилався в апеляційній скарзі на однобічність і неповноту розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та помилкову оцінку ним доказів і просив ухвалити новий обвинувальний вирок, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК мав створити необхідні для цього умови, у тому числі й шляхом повторного дослідження обставин, які оспорюються та про необхідність іншої оцінки яких зазначалося в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції не виконав вимог процесуального закону, оскільки безпідставно повторно не дослідив докази, які, на думку прокурора, підтверджують винуватість виправданого у вчиненні інкримінованого йому діяння, та не дав власної оцінки усім обставинам кримінального провадження з огляду на статті 22, 23, 94, 95 КПК.

Зокрема апеляційним судом повторно не дослідженого протокол слідчого експерименту, який, на думку прокурора, в сукупності із іншими доказами підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та якому судом першої інстанції взагалі не надано будь-якої оцінки з приводу його належності чи допустимості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не дав вичерпних відповідей на доводи у апеляційній скарзі сторони обвинувачення про безпідставне виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 183 ККчим порушив вимоги ст. 419 КПК, дійшовши передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції.

З огляду на викладене Суд вважає, що апеляційний розгляд у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 було здійснено формально, а закріплених у ст. 2 вказаного Кодексу завдань кримінального провадження не виконано, а тому постановлена цим судом ухвала не може вважатися такою, що відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Оскільки ухвалу апеляційного суду було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, вона підлягає скасуванню на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.