Постанова
іменем України
20 серпня 2019 року
м. Київ
справа №686/12526/17
провадження № 51- 9423 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Вергізової Л.А.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Макарова В.М. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Макарова В.М. на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року та вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017240010003578, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Комсомольське Скадовського району Херсонської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 25 листопада 2015 року вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді арешту строком на три місяці, звільненого 4 травня 2016 року по відбуттю строку покарання,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 15 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців.
Вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано та ухвалено свій, яким останнього визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.
В решті вирок суду залишено без змін.
За обставин, встановлених судом апеляційної інстанції та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 засуджено за те, що він 26 травня 2017 року приблизно
о 18 годині, з метою відкритого заволодіння чужим майном, перескочивши через паркан, проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2 та, достовірно знаючи, що в цьому житловому будинку проживає ОСОБА_2, який є інвалідом першої групи, через незачинені вхідні двері проник до вказаного будинку, відібрав у потерпілого милицю та, здійснюючи за її допомогою погрози застосувати насильство, умисно, з корисливих мотивів відкрито заволодів грошима в сумі 2 500 гривень, що належать потерпілому ОСОБА_2, після чого залишив приміщення будинку.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник Макаров В.М. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що судом першої інстанції не досліджено всі докази, а лише ті, які мають обвинувальний ухил, а суд апеляційної інстанції провів судовий розгляд за 30 хвилин і це свідчить про те, що розгляд апеляційних скарг відбувся формально. Крім того звертає увагу, що на досудовому розслідуванні та у суді першої інстанції йшлось про проникнення через паркан, а не через хвіртку, як зазначено у вироку апеляційного суду, й апеляційним судом вказано не ту суму викраденого, про яку говорив потерпілий та свідки. Також зазначає, що суд у вироку послався лише на сумнівні показання потерпілого ОСОБА_2 у судовому засіданні, які різняться з його ж показаннями на досудовому розслідуванні. При цьому вказує, що потерпілий є інвалідом з дитинства з приводу родової травми та ДЦП і це могло позначитися на достовірності його показань. У зв`язку з цим він заявляв клопотання про обстеження потерпілого з метою встановлення його психічного та психологічного стану чи розумової відсталості, однак судами необґрунтовано було відмовлено в його задоволенні.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Вергізова Л.А. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Макарова В.М., який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, засудженого ОСОБА_1 та прокурора Вергізової Л.А.,перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Однак, у своїй касаційній скарзі захисник, серед іншого, вказує на неповноту судового розгляду та не погоджуються із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 було висунуте обвинувачення за ч. 3 ст. 186 КК у відкритому викраденні чужого майна, поєднаного з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, вчиненого повторно, з проникненням у житло.
Суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, встановив, що в діях останнього відсутня кваліфікуюча ознака "проникнення у житло", в зв`язку з чим перекваліфікував його дії з ч. 3 ст. 186 на ч. 2 ст. 186 КК.
Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд скасував вирок щодо ОСОБА_1 і ухвалив свій вирок, яким визнав його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, дійшовши правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна, поєднаного з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, з проникненням у житло.
При цьому під час апеляційного розгляду апеляційний судповторно безпосередньо дослідив з дотриманням вимог ст. 404 КПК всі докази сторони обвинувачення, яким дав об`єктивну оцінку за критеріями, визначеними ч. 1
ст. 94 КПК.
Обґрунтовуючи рішення, суд послався на показання потерпілого ОСОБА_2 про те, що він з ОСОБА_1 будь-яких стосунків не підтримував, до свого будинку його не запрошував і дозволу заходити в приміщення не давав. Однак, ОСОБА_1 через незамкнені двері зайшов у будинок і попросив дати йому двісті гривень, а почувши відмову, відкрито викрав із шухляди столу гроші в сумі 2500 гривень. Він намагався викликати поліцію, але ОСОБА_1 вихопив у нього милицю та став погрожувати її застосуванням, після чого залишив приміщення будинку.
Також суд послався на показання свідків: ОСОБА_3, яка підтвердила, що бачила, як з подвір`я будинку вибіг ОСОБА_1, який раніше винаймав у неї житло, верхній край хвіртки паркану був пошкоджений, а в будинку схвильований та блідий ОСОБА_2 повідомив їй, що ОСОБА_1, погрожуючи милицею, відкрито викрав у нього приблизно 2 500 гривень; та ОСОБА_4, яка є дружиною потерпілого і також підтвердила, що 26 травня 2017 року приблизно о 19 годині до неї зателефонував потерпілий і повідомив, що ОСОБА_1, якого вона знала раніше як сусіда, погрожуючи ОСОБА_2, відкрито викрав гроші в сумі 2 500 гривень, а повертаючись за місцем проживання, помітила пошкоджений верхній край паркану домоволодіння.
Обставини проникнення ОСОБА_1 у будинок потерпілого підтверджено також відомостями з протоколу огляду місця події від 26 травня 2017 року з фототаблицями, відповідно до якого було виявлено пошкодження верхньої частини хвіртки паркану.
Таким чином, показання потерпілого ОСОБА_2 про незаконне проникнення ОСОБА_1 у його будинок та сума грошових коштів, якими останній заволодів, повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а також з іншими дослідженими судом доказами, яким надано належну оцінку, у зв`язку з чим у судів як першої, так і апеляційної інстанції не було підстав їм не довіряти.
А тому не було необхідності й здійснювати додаткову перевірку показань потерпілого шляхом встановлення його психічного та психологічного стану чи розумової відсталості, як про це просив захисник.
Згідно з висновком, викладеним у постанові від 18 квітня 2018 року Великої Палати Верховного Суду (справа № 569/1111/16-к), під проникненням у інше приміщення слід розуміти незаконне вторгнення до нього будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання, шляхом обману, з використанням підроблених документів тощо) або за допомогою інших засобів, які дають змогу винній особі викрасти майно без входу до цього приміщення.
Для кваліфікації за ч. 3 ст. 186 КК також важливим є факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення грабежу. Вчиняючи грабіж, поєднаний з проникненням, особа повинна усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення або перебування в ньому під час вчинення грабежу.
З огляду на викладене судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 з ОСОБА_1 у дружніх відносинах не перебував, грошей йому раніше не позичав, до себе не запрошував, дозволу зайти до будинку не давав і у будинку речей обвинуваченого не було, тому ОСОБА_1 достовірно знаючи про те, що потерпілий перебуває у безпорадному стані і його дружина залишає вхідні двері будинку незачиненими, а хвіртка будинку зачиняється на ключ і кодовий замок, з метою заволодіння його майном, шляхом пошкодження хвіртки проник у домогосподарство і відкрито викрав у потерпілого гроші.
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно проник у домоволодіння та до будинку, де мешкав потерпілий ОСОБА_2, саме з метою заволодіння майном останнього. А тому суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186 КК як відкрите викрадення чужого майна, поєднане з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, вчиненого повторно з проникненням у житло.
Суд апеляційної інстанції перевірив всі доводи апеляційної скарги захисника Макарова В.М., зазначивши мотиви, з яких виходив при постановленні вироку, положення закону, якими керувався, а також указав підстави прийнятого рішення.
Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судових рішень, не встановлено.
Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.
На підставі наведеного та керуючисьстаттями 433, 434, 436, 440- 442 КПК України, Суд
у х в а л и в:
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року та вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 18 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
В.В. Король А. М. Макаровець Н.О. Марчук