344/5648/19 Про поновлення та встановлення строку на касаційне оскарження вироку суду - 19.08.2019 Прийняття

Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Фомін С.Б. розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Лотоцького Михайла Васильовича на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2019 року,

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2012 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст. 258 ч. 3, ст. 26З ч.1 Кримінального Кодексу України (2341-14) (далі КК) та за сукупністю злочинів призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 03 травня 2019 р. було відмовлено захиснику Лотоцькому М.В. у відновленні пропущеного строку на касаційне оскарження вироку Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2012 р.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2019 апеляційну скаргу захисника Лотоцького М.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2019 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі від 01 серпня 2019 року захисник Лотоцький М.В. просить скасувати повністю постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2019 року, поновити та встановити строк на касаційне оскарження. Захисник Лотоцький М.В. причиною пропуску строку касаційного провадження вбачає порушення щодо засудженого ОСОБА_1 гарантованого права на захист.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що у витребовуванні кримінальної справи стосовно засудженого ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав:

Згідно з положеннями частини 2 статті 388 КПК 1960 року (далі - КПК 1960 (1001-05) року), справа не витребовується, якщо скарга відповідно до вимог статті 350, частини другої статті 383, статті 384, частини другої статті 386, частини першої статті 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Частина 2 статті 386 КПК 1960 року передбачає можливість подання касаційної скарги протягом трьох місяців з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

За матеріалами касаційної скарги захисника Лотоцького М.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 від 01 серпня 2019 року вбачається можливим зробити висновок про те, що засуджений ОСОБА_1 з моменту винесення вироку Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області від 19 вересня 2012 року мав реальну можливість та реалізовував гарантоване державою право на захист шляхом подання апеляційної скарги (ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2013 р.) та касаційної скарги (постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2013 р.) в строки, передбачені КПК 1960 (1001-05) року (копії відповідних документів долучено до матеріалів касаційного провадження).

Зазначена позиція Суду кореспондує з практикою Європейського суду з прав людини, згідно положеннями якої, до основоположних аспектів верховенства права відноситься, зокрема, принцип правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення (згідно з пунктами 46,47 рішення у справі "Устименко проти України", пунктами 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії", пунктом 31 рішення у справі "Марушин проти Росії", пунктом 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Відповідно, повноваження касаційних судів щодо перегляду судових рішень повинні використовуватися з метою виправлення помилок, неправомірних судових рішень, а не з метою заміни перегляду. Перегляд судового рішення не може розглядатися, як замаскована апеляція, а проста можливість існування двох поглядів на одне й те саме питання не є підставою для повторного розгляду.

Відступи від принципу правової визначеності, згідно з позицією Європейського Суду з прав людини у справах щодо України, виправдані лише у випадках необхідності, при обставинах істотного і непереборного характеру (згідно з пунктом 93 рішення у справі "Салов проти України", пунктом 26 рішення у справі "Проценко проти України", пунктом 45 рішення у справі "Кравченко проти Росії"). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (згідно з пунктом 38 рішення у справі "Сутяжник проти Росії"). Зі змісту касаційної скарги захисника Лотоцького М .В. таких обставин Судом не виявлено.

Не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону прохання захисника Лотоцького М.В. встановити строк на касаційне оскарження, адже статтею 386 КПК 1960 року щодо строків касаційного оскарження передбачені лише повноваження касаційної інстанції стосовно можливості відновлення пропущених строків.

В касаційній скарзі адвоката Лотоцького М.В. окремо зазначено, що судом касаційної інстанції не було забезпечене право засудженого ОСОБА_1 на захист.

У статті 59 Конституції України закріплено конституційні права громадян на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. В силу положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція), правозастосовної практики Європейського суду з прав людини, суд повинен забезпечити реалізацію конституційного права засудженого на захист. Водночас участь у справі захисника є обов`язковою тоді, коли цього вимагають інтереси правосуддя. Статтею 6 Конвенції визначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Щодо Суду касаційної інстанції, то потрібно зазначити, правові підстави стосовно обов`язку надання безоплатної правової допомоги, зокрема, з приводу надання консультацій, роз`яснення законодавства, складання процесуальних документів та ін., виникають лише з моменту винесення відповідного рішення Судом про відкриття касаційного провадження. В інших випадках право на захист особа може реалізувати в порядку Закону "Про безоплатну правову допомогу" від 2 червня 2011 року (3460-17) шляхом подання звернення до відповідного Центру з надання правової допомоги.

Крім того, ЄСПЛ в своїх рішеннях зазначає, що право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції), одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. Golder v. the United Kingdom, рішення від 21 лютого 1975 року, параграф 36; Перетяка та Шереметьєв проти України, рішення від 20 червня 2011 року, параграф 33), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. the Guerin v. France, рішення від 29 липня 1998 року, параграф 37).