463/1685/17 Про порушення ПДР, та скоєння наїзду на пішохода, яка вийшла на пішохідний перехід, внаслідок чого потерпіла отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я - 15.08.2019 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140040003124, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Конотопа Сумської області, жителя АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. "ґ" ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року "Про амністію у 2016 році".

Стягнуто з ОСОБА_1 : на користь ОСОБА_3 - 52 774,75 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 57 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь держави - 3581,5 грн процесуальних витрат.

Стягнуто з ПАТ "Українська пожежна-страхова компанія" на користь ОСОБА_3 3000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 4966,87 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ПАТ "Українська пожежна-страхова компанія" в рівних частках на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 640 грн.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 31 серпня 2018 року залишив вирок без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 11 вересня 2016 року о 20:00, керуючи транспортним засобом марки "ВАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині дороги на вул. Личаківській у напрямку вул. Мечникова у м. Львові, порушив вимоги Р. 1 п. 1.10, Р. 2 п. 2.3 та Р. 12 п.п. 12.3, Р. 18 п.п. 18.1 Правил дорожнього руху, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу не переконався у тому, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка вийшла на пішохідний перехід. У результаті наїзду потерпіла отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 ставить вимогу про скасування судових рішень у частині вирішення цивільного позову та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що рішення про стягнення моральної шкоди не ґрунтується на доказах. Зазначає, що суд, стягуючи з нього кошти на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_3, не обґрунтував розміру шкоди, не навів розрахунків, не надав належної оцінки наданим потерпілою доказам на підтвердження шкоди і, крім того, вийшов за межі позовних вимог потерпілої, яка вважала за необхідне стягнути кошти в розмірі 57 741,62 грн саме зі страхової компанії в межах страхового полісу. Також вказує, що суд безпідставно стягнув з нього судові витрати на користь потерплої та інші кошти, які, на його переконання, безпосередньо не пов`язані з вчиненим злочином.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор вважала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, правильність кваліфікації його дій та призначеного покарання не оспорюються в касаційній скарзі засудженого. Перевіривши доводи останнього щодо необґрунтованості судових рішень у частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_3 та стягнення із засудженого судових витрат на її користь, Верховний Суд дійшов такого.

За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Такі засади, до яких належить і законність, закріплено у статтях 7, 9 КПК. Водночас за правилами ч. 6 ст. 9 вказаного Кодексу у випадках, коли його положення не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Ст. 23 ЦК передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (частини 1-2 зазначеної статті).

Згідно із ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК передбачено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Відповідно до змісту ч. 2 цієї статті моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до вимог ст. 26-1 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV (1961-15) ) страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

З матеріалів кримінального провадження видно, що між ОСОБА_5 і ПрАТ "Українська пожежна-страхова компанія" укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідності власників наземних транспортних засобів від 13 січня 2016 року. Відповідно до умов полісу № АЕ/7070663 страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 100 000 грн, за шкоду, заподіяну майну, - 50 000 грн, а розмір франшизи становить 0.

Як видно з вироку, при вирішенні питання щодо розміру стягнення з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 в частині морального відшкодування суд урахував негативний вплив наслідків злочину на якість життя потерпілої, яка отримала травму обличчя внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тривалий час перебувала на лікуванні та реабілітації, відчувала хвилювання та побоювання, що її обличчя не відновиться після отриманої травми. Крім того, потерпіла зазнала значних змін у звичному укладі життя, втратила роботу, змушена була переїхати проживати до м. Львова, а згодом - до Італії, де працює її мати, яка здійснювала за нею догляд.

Врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку, що заявлений потерпілою ОСОБА_3 цивільний позов щодо моральної шкоди у розмірі 60 000 грн є обґрунтованим, тому визнав за необхідне задовольнити його в повному обсязі.

Із правильністю такого рішення погоджується і колегія суддів, оскільки при визначенні розміру моральної шкоди враховано характер, обсяг і ступінь моральних страждань, заподіяних потерпілій, порушення її нормальних життєвих зв`язків, а також засади розумності, виваженості та справедливості. При цьому Суд погоджується і з правильністю рішення про необхідність стягнення на користь потерпілої ОСОБА_3 з ОСОБА_1 57 000 грн та зі страхової компанії 3000 грн - у розмірі 5 % від визначеного розміру заподіяної шкоди.

Що стосується доводів у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про необґрунтованість рішення суду в частині стягнення з нього на користь потерпілої коштів на відшкодування матеріальної шкоди, то суд дійшов такого.

Статтею 1166 ЦК передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Відповідно до вимог ч. 1 цієї норми майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1187 ЦК визначено порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. За змістом ч. 2 цієї статті така шкода відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Крім того, ст. 999 ЦК передбачено, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Статтею 5 Закону № 1961-IV визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Згідно ст. 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У кримінальному провадженні потерпілою ОСОБА_3 був заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 57 741,62 грн, зокрема, до ПрАТ "Українська пожежна-страхова компанія" з урахуванням ліміту страхового полісу, а також до ОСОБА_6 .

Перевіривши докази на обґрунтування заявленої потерпілою суми, суд дійшов висновку, що розмір матеріальної шкоди, вказаний у позові, у повному обсязі підтверджується наданими потерпілою письмовими доказами, а тому прийняв рішення про необхідність стягнення відповідної суми на користь ОСОБА_3 .

Урахувавши ці обставини, а також те, що цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу ОСОБА_1 було застраховано, суд дійшов висновку, що матеріальна шкода на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню зі страхової компанії, за винятком витрат на лікування, понесених потерпілою за кордоном, які належить стягнути з засудженого. З таким рішенням погоджується і Верховний Суд, оскільки воно відповідає вимогам ЦК та ч. 2 ст. 24 Закону № 1961-IV, згідно з якою витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату), а як видно з матеріалів кримінального провадження, ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" заперечила проти таких виплат через відсутність згоди на лікування потерпілої за кордоном.

Водночас суд стягнув з ОСОБА_1 й інші витрати, що були понесені потерпілою ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, зокрема витрати на правову допомогу, переклад документів, судовий збір за подання цивільного позову про стягнення моральної шкоди. Верховний Суд вважає таке рішення обґрунтованим, оскільки з матеріалів справи видно, що розрахунки витрат потерпілої наведено в цивільному позові, всі витрати останньої документально підтверджено наданими доказами. За таких обставин безпідставними є доводи засудженого про те, що судом з нього стягнуто кошти, що безпосередньо не пов`язані з вчиненим ним злочином.

Приймаючи рішення щодо стягнення на корить потерпілої ОСОБА_3 моральної та матеріальної шкоди, а також щодо розподілу витрат на відшкодування коштів за заявленим у кримінальному провадженні позовом між засудженим ОСОБА_5 та ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія", суд повною мірою дотримався вимог статей 22, 23, 1167, 1168 ЦК, статей 127- 129 КПК, а також законодавства у сфері страхування.

На підставі наведеного не встановлено обставин, які свідчили б, що у зв`язку з розподілом стягнутих коштів на відшкодування шкоди за цивільним позовом між засудженим та страховою компанією суд вийшов за межі позовних вимог потерпілої.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином перевірив доводи в апеляційних скаргах, в тому числі й ті, що стосувалися неправильності вирішення цивільного позову потерпілої у кримінальному провадженні, та постановив рішення з наведенням докладних підстав в ухвалі, яка повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 13 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.