754/3514/17 Про відкрите заволодіння чужим майном (грабіж) та розбій, скоєні за попередньою змовою двома особами з корисливих мотивів - 15.08.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Кузьміна Є.О. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 липня 2018 року, ОСОБА_4 засуджено за вчинення злочинів, передбачених:

- ч. 2 ст. 187 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- ч. 2 ст. 186 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком визнано винуватим та засуджено ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України, судові рішення стосовно якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Судові рішення стосовно ОСОБА_5 у касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 21 січня 2017 року, за попередньою змовою з ОСОБА_5, знаходячись на вул. Братиславській, 9-А в м. Києві, з метою заволодіння чужим майном, вчинили напад на ОСОБА_6, під час якого, спричинивши потерпілому легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоровя, заволоділи його майном на загальну суму 1 340 грн.

Крім того, 21 січня 2017 року ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_5, знаходячись на вул. Братиславській, 3 в м. Києві, діючи повторно, відкрито викрали майно ОСОБА_7, заподіявши йому матеріальної шкоди на загальну суму 1 200 грн, при цьому спричинили потерпілому легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоровя.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Кузьмін Є.О., не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_4 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх змінити: за ч. 2 ст. 187 КК України визнати невинуватим та закрити кримінальне провадження, за ч. 2 ст. 186 КК України застосувати положення ст. 75 КК України, звільнивши останнього від відбування покарання з іспитовим строком. Свої вимоги захисник мотивує тим, що висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження в частині обвинувачення про вчинення розбійного нападу. Посилається на неправомірність проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Крім того, зазначає про те, що призначене ОСОБА_4 покарання є надмірно суворим, без врахування усіх даних про особу його підзахисного.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Кузьмін

Є.О. підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Захисник Воронов В.І. підтримав касаційну скаргу захисника Кузьміна Є.О.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_4 без зміни.

Мотиви Суду

Частиною 2 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України неповнота досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушують питання захисник і засуджений, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Положеннями ст. 94 КПК України визначено що, суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозвязку.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У поданій касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеність винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186 КК України, порушує питання про недоведеність винуватості останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Проте зазначені доводи захисника не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Так, свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даними нормами кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Той факт, що засуджений ОСОБА_4 за попередньою змовою вчинив розбійний напад та грабіж, підтверджується, зокрема, показаннями потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, даними, що містяться в протоколах огляду, результатів проведення негласних слідчих (розшукових) дії, висновках експертів.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85, 86, 94, 256 КПК України.

Посилаючись на порушення конституційних прав ОСОБА_4 органом досудового розслідування під час проведення негласних слідчих (розшукових) дії, захисник не зазначив, у чому конкретно полягають такі порушення, у звязку з чим доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Суд уважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про суворість призначеного ОСОБА_4 покарання, то вони також не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, наявність обставини, що помякшує покарання відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_6, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також дані про особу винного, тобто дотримався вимог статей 65- 67, 70 КК України, та обґрунтовано не знайшов підстав для застосування положень ст. 75 КК України, з чим погоджується й Суд.

Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами, в тому числі й захисника Кузьміна Є.О., зміст якої є аналогічним змісту його касаційної скарги, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на викладене, Суд уважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, оскільки не містить переконливих доводів на спростування зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника Кузьміна Є.О. залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києві від 26 липня 2018 року стосовно ОСОБА_4 без зміни.