352/273/16-к Про повторне, таємне викрадення із подвір’я домоволодіння потерпілого велосипеду - 15.08.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2018 року, залишеним без зміни ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року, ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим за вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 липня 2017 року, остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Цим же вироком ОСОБА_2 визнано невинуватим у предявленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 289 КК України та виправдано у звязку з відсутністю в його діях складу злочину.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 01 лютого 2016 року, знаходячись на АДРЕСА_2, повторно, таємно викрав із подвіря домоволодіння ОСОБА_3 велосипед вартістю 446 грн, який належить УДППЗ "Укрпошта".

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, в с. Красилівка Тисменицького району Івано-Франківської області, незаконно заволодів транспортним засобом ОСОБА_4 мопедом "Kanuni", заподіявши йому матеріальних збитків на загальну суму 11 000 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно визнав ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки матеріали провадження містять достатньо доказів винуватості останнього, які, на думку прокурора, не були належним чином досліджені та оцінені. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції викладених в апеляційній скарзі доводів прокурора щодо безпідставного виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 289 КК України не перевірив і не спростував, свого рішення належним чином не мотивував, що призвело до постановлення ухвали, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного у вироку злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК України в касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 ст. 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, не навівши достатніх аргументів, безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 289 КК України.

Проте Суд із такими доводами не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Положенням ст. 17 КПК Українивизначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 289 КК України, врахував:

- показання обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що мопед він не крав і саме на пропозицію потерпілого ОСОБА_4 взяв вказаний транспортний засіб для його реалізації;

- показання потерпілого ОСОБА_4 про те, що він особисто надав ОСОБА_2 свій мопед для його реалізації, виручені кошти з продажу транспортного засобу останній йому віддав, жодних претензій до нього він немає, звернутись із заявою про вчинення обвинуваченим злочину його змусили працівники міліції;

- показання свідка ОСОБА_6, яка підтвердила, що обвинувачений допомагав її сину ОСОБА_4 ремонтувати мопед;

- показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що обвинувачений приїзжав до них та висловлював намір щодо продажу мопеду, пропонувавши їм його придбати;

- показання свідка ОСОБА_10, який пояснював, що допомагав ОСОБА_2 з продажем транспортного засобу;

- показання свідка ОСОБА_11 про те, що за 1 400 грн придбав у обвинуваченого мопед.

Суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 85, 86, 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз указаних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_2 у незаконному заволодінні транспортним засобом.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції належним чином умотивував свої висновки та ухвалив вирок, який відповідає вимогам статей 370, 373 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2 за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, доводи якої є аналогічними доводам його касаційної скарги, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував прокурор у скарзі, Судом не встановлено.