465/3264/14-к Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, скоєне чоловіком під час конфлікту з колишньою дружиною, який виник між ними на побутовому ґрунті - 15.08.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Марківа Р.Б в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 120141400240000152, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Франківського районного суду м. Львова від 31 травня

2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді арешту на строк

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 20 лютого 2014 року в другій половині дня біля під`їзду будинку № 10 на

вул. Житомирській у м. Львові під час конфлікту з колишньою дружиною ОСОБА_1, який виник між ними на побутовому ґрунті, заподіяв останній умисні тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Марків Р.Б. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Захисник у скарзі оспорює фактичні обставини справи. Вважає, що суд не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_3, яка частково була свідком подій, натомість послався на показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яким події відомі зі слів потерпілої. Стверджує, що в діях

ОСОБА_2 відсутній умисел на завдання шкоди життю та здоров`ю

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Чабанюк Т.В. просила касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Потерпіла ОСОБА_1 підтримала думку прокурора.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно

до статті 94 цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, є правильним, оскільки підтверджується детально наведеними у вироку доказами, які суд ретельно дослідив, правильно оцінив. Зокрема, таке рішення місцевий суд обґрунтував показаннями потерпілої ОСОБА_1 про обставини завдання їй тілесних ушкоджень ОСОБА_2 ; показаннями свідків

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про те, що на прохання потерпілої вони приїхали до неї, остання мала тілесні ушкодження, які, з її слів, завдав їй ОСОБА_2 ; показаннями свідка ОСОБА_3, яка бачила, як чоловік штовхнув жінку,

від чого остання впала; даними висновку судово-медичної експертизи № 9/14 від 21 лютого 2014 року, відповідно до якого при обстеженні та огляді

у ОСОБА_1 виявлено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; іншими доказами.

На думку колегії суддів, зазначені докази у справі узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх допустимості, а тому місцевий суд правильно обґрунтував ними обвинувачення та правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 125 КК України.

Доводи у касаційній скарзі про недопустимість показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не можна взяти до уваги, оскільки зазначені свідки повідомили суду про факти, які сприймали особисто, а саме бачили потерпілу ОСОБА_1 з тілесними ушкодженнями, вона повідомила їм про своє побиття засудженим. Крім того, ці показання свідків узгоджуються з іншими доказами, зокрема з об`єктивними даними, що підтверджує наявність у потерпілої тілесних ушкоджень, які виникли у зазначений нею час.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України при вирішенні питання про доведеність вини суд має застосовувати критерій доведеності винуватості поза розумним сумнівом. На думку колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_2 цей стандарт цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені у суді першої інстанції, зроблено правильний висновок, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Таким чином, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні цих вимог закону судами було дотримано, оскільки сукупність досліджених доказів не дає підстав вважати, що рішення судів суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Призначене ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам статей 65, 50 КК України і у скарзі захисника не оспорюється.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд зробив правильний висновок про необхідність звільнення ОСОБА_2 від призначеного покарання на підставі

ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності з огляду на наступне. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, його вчинено ОСОБА_2 20 лютого 2014 року, з дня вчинення минуло три роки, обставини, які порушують його перебіг, відсутні, однак обвинувачений свою вину у вчиненні злочину не визнав та не заявляв клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_2 та дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень щодо ОСОБА_2, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

Вирок Франківського районного суду м. Львова від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Марківа Р.Б. - без задоволення.