626/284/18 Про умисне вбивство та таємне викрадення майна потерпілого - 14.08.2019 Прийняття

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Красноградського районного суду Харківської області від 23 травня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 5 березня 2019 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220350000739, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с. Октябрське Красноградського району Харківської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, працює слюсарем Красноградського цеху технологічного транспорту і спецтехніки філії БУ "Укрбургаз", раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Красноградського районного суду Харківської області від 23 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 185 КК.

Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років, за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 70 КК призначено остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років.

Визначено вважати початком строку відбування покарання 3 листопада 2017 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 розмір спричиненої матеріальної шкоди в сумі 27 708,00 (двадцять сім тисяч сімсот вісім) грн.; розмір спричиненої моральної шкоди в сумі 200 000,00 (двісті тисяч) грн.; вартість витрат на правову допомогу в сумі 12 000,00 (дванадцять тисяч) грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на проведення судових експертиз у розмірі 5 959,79 грн.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід залишено тримання під вартою.

Відповідно до ст. 72 КК зараховано строк попереднього ув`язнення у строк покарання із розрахунку один день ув`язнення за день позбавлення волі.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 2 листопада 2017 року близько 18 години, на території домоволодіння за місцем проживання потерпілого ОСОБА_3 : АДРЕСА_2, умисно, з метою заподіянні смерті завдав потерпілому кухонним ножем множинні колото-різані рани голови, шиї, тулуба, кінцівок які в сукупності призвели до гострої крововтрати, яка розвинулася внаслідок сукупності множинних колото-різаних ран голови, шиї, тулуба, кінцівок, і стали причиною смерті потерпілого на місці вчинення злочину.

ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, обшукав кишені потерпілого ОСОБА_3 та таємно викрав майно: мобільний телефон марки "Nokia" моделі "Lumia 710", вартістю 182 грн, та предмети, які матеріальної цінності для потерпілої не становлять, а потім через відчинені вхідні двері проник до будинку ОСОБА_3 та таємно викрав телевізор вартістю 10 276 (десять тисяч двісті сімдесят шість) грн, чим спричинив матеріальні збитки потерпілому ОСОБА_3 на загальну суму 10 458 (десять тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

5 березня 2019 року ухвалою Харківського апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок Красноградського районного суду Харківської області від 23 травня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 5 березня 2019 року скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду з тих підстав, що суд не взяв до уваги докази, що призвело до незаконного його засудження за умисне вбивство.

Позиції інших учасників судового провадження

В засіданні суду касаційної інстанції засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Захисники Водолажченко В. М. та Устименко І. А., які діють в інтересах засудженого ОСОБА_1, вважали, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Прокурор Ткачук Г.В., представник потерпілої - Синєпольська О. В. вважали касаційну скаргу засудженого необґрунтованою та просили відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 374 КПК чітко регламентовано, що вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, обов`язково зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Мотивування, обґрунтування висновків суду, передбачає не простий виклад (і тим більше - перерахування) доказів, а й їх аналіз. Не можна визнати мотивованим вирок, в якому зміст доказів не розкрито, у якому залишилися не спростованими докази, що суперечать обвинуваченню або не приведені переконливі мотиви на спростування будь-якого доказу.

Аналізовані докази необхідно викладати таким чином, щоб був ясний їх логічний зв`язок з фактом злочину.

За наявності суперечливих доказів у вироку має бути пояснено, чому суд приймає одні з цих доказів і відкидає інші, тобто необхідно вказати, які конкретні обставини були підставою для визнання судом одних доказів достовірними, а інших такими, які не заслуговують довіри.

Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 оскаржується з підстав відсутності у вироку аналізу доказів, на основі яких суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_3 . Як встановлено колегією суддів, вирок суду (а.с. 297 - 301, т. 1) містить лише посилання на протокол огляду місця події та трупу ОСОБА_3 від 3 листопада 2017 року, як зазначив суд, дані якого узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи № 243-КРт/17 від 3 листопада 2017 року, в ході якої встановлена причина смерті ОСОБА_3, та даними, що закріплені протоколом слідчого експерименту від 25 січня 2018 року за участю обвинуваченого, в ході якого останній показав механізм нанесення ударів.

Суд, як видно з тексту вироку, проаналізував лише частково докази на підтвердження винуватості у вчиненні умисного вбивства за ч. 1 ст. 115 КК, та навів аналіз доказів, наданих органами досудового розслідування щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК - крадіжка майна потерпілого.

Згідно аудіозапису судового засідання у суді першої інстанції досліджено письмові докази, надані стороною обвинувачення, проте аналізу піддано вказані докази у вироку лише частково.

Суд не ухвалював рішення про часткове дослідження доказів на підставі ст. 349 КПК, відповідно до якої спрощений порядок дослідження доказів можливий лише у порядку, передбаченому цією статтею КПК (4651-17) , відповідно до якої суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Умовою спрощеного порядку дослідження доказів є правильність розуміння учасниками судового провадження змісту обставин, які не оспорюються, добровільність їх позиції.

Згідно з аудіозаписом судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, ОСОБА_1, підтвердив свою причетність до вчинення умисного вбивства ОСОБА_3, при цьому відмовився від давання показань на підставі ст. 63 Конституції України. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини відмова від права, гарантованого Конвенцією, у межах, в яких це дозволяється, повинна надаватися у недвозначний спосіб та супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними її значущості, вона не повинна суперечити жодному важливому суспільному інтересу (п. 29 Рішення"Ростовцев проти України" від 25 жовтня 2017 року).

За таких обставин суду належить дати аналіз усіх наданих у кримінальному провадженні доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудного, у висновках експерта та інших джерелах доказів, які підтверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи.

Суд першої інстанції не навів обґрунтованих мотивів, з яких не взяв до уваги докази: висновок експерта №328-КР/17 від 3 листопада 2017 року, висновок експерта №40-КР/18 від 30 січня 2018 року та висновок експерта №37-КРт/18 від 30 січня 2018 року, частково - протокол слідчого експерименту від 25 січня 2018 року, що призвело до однобічності в аналізі письмових доказів, та, як наслідок, можливого неправильного застосування кримінального закону, про що стверджує в касаційній скарзі засуджений.

В порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції не дано у вироку оцінку всім доказам, не наведено обґрунтованих мотивів, з яких відкинуто ці докази та підстав для висновку винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні.

В основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. Суд повинен дати остаточну оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності при вирішенні питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Прийшовши до висновку про наявність умислу на вбивство потерпілого без урахування доказів щодо тілесних ушкоджень наявних у засудженого, доказів про відповідність даних, отриманих від засудженого ОСОБА_1 при проведенні слідчого експерименту про спосіб спричинення йому тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_3 даним, отриманим при судово-медичній експертизі засудженого, суд у своєму рішенні мав надати аналіз доказам на підтвердження цього висновку, тобто яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Зазначене кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к.

Cуд першої інстанції вимог кримінального процесуального закону не дотримався, не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів, згідно зі ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції не були дотримані у повному обсязі.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам КПК (4651-17) про наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, без належного аналізу інших доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження.

Враховуючи, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права особи на всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими. Більше того, якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту, тому процедура дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі, що кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 313/829/17.

Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити докази. Касаційний суд, у свою чергу, не має повноважень оцінювати докази, але він вправі зробити висновок про неправильність застосування норм ККі змінити судове рішення (пункт 4 частини 1 статті 436 КПК), зазначивши в мотивувальній частині ухвали не докази, а обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій (абзац 4 пункту 2 частини 1 статті 442 КПК). Тобто зміна судових рішень судів нижчої ланки судами вищої ланки не вимагає як передумови повторного дослідження останніми усіх доказів, що кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 квітня 2017 року у справі № 554/12965/14-к.

Усупереч викладеному, висновок апеляційного суду про правильність правової кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 ККсформовано, незважаючи на недотримання передбаченої процесуальним законом процедури судом першої інстанції, що перешкодило ухваленню законних та обґрунтованих судових рішень судів.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вбачає порушення права засудженого на справедливий суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в аспекті права на справедливий судовий розгляд, елементом якого є мотивованість судових рішень. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ судові рішення повинні повно відображати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення "Папон проти Франції"). Призначення мотивованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Це зобов`язує суди умотивовувати свої рішення об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту, але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення і має аналізуватись у світлі обставин справи (п. 29 рішення "Руїз Торія проти Іспанії", п. 60 рішення "Єлісей-Узун і Андоні проти Румунії").

Наведені порушення згідно з ч. 1 ст. 412 КПК є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції на вказані порушення вимог КПК (4651-17) не звернув уваги, не усунув їх та не навів переконливих мотивів своїх висновків, відповідно до вимог ч. 2 ст. 404 КПК та ст. 419 КПК.

З метою запобігання ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом першої інстанції, запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою необхідно залишити без змін до вирішення відповідного питання судом першої інстанції, але не більше, ніж на 60 (шістдесят) днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Красноградського районного суду Харківської області від 23 травня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 5 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.