286/3570/17 Про таємне викрадення чужого майна та незаконне заволодіння чужим транспортним засобом з корисливих мотивів - 08.08.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гусаківського С.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060250000469, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 лютого 2012 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 22 липня 2014 року від відбування покарання звільнений на підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) ,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 20 серпня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 червня 2017 року, перебуваючи за адресою АДРЕСА_2, керуючись корисливим мотивом, незаконно заволодів транспортним засобом потерпілого ОСОБА_2, чим завдав останньому майнової шкоди на суму 2358 грн.

Крім того, засуджений, за аналогічних обставин, в період з 19 червня 2017 року по 24 серпня 2017 року повторно, незаконно заволодів транспортними засобами, а саме: мопедом марки "Suzuki Lets-2", що знаходився за адресою АДРЕСА_2, та належить потерпілому ОСОБА_3, чим завдав останньому майнової шкоди на суму 4998 грн.; мопедом марки "Yamaha", що знаходився за адресою АДРЕСА_4, та належить потерпілому ОСОБА_4, чим завдав останньому майнової шкоди на суму 6545 грн.; мопедом марки "Альфа", що знаходився за адресою АДРЕСА_2, та належить потерпілому ОСОБА_5, чим завдав останньому майнової шкоди на суму 5362 грн.; мопедом марки "Suzuki Lets-2", що знаходився за адресою АДРЕСА_3, та належить потерпілій ОСОБА_6, чим завдав останній майнової шкоди на суму 6762 грн.; мопедом марки "Yamaha Jog", що знаходився за адресою АДРЕСА_6, та належить потерпілій ОСОБА_7, чим завдав останній майнової шкоди на суму 6715 грн.; мопедом марки "Honda Dio 27", що знаходився за адресою АДРЕСА_7, та належить потерпілому ОСОБА_8, чим завдав останньому майнової шкоди на суму 6750 грн.; мопедом марки "Leader", що знаходився за адресою АДРЕСА_5, та належить потерпілому ОСОБА_9, чим завдав останньому майнової шкоди на суму 8360 грн.; мопедом марки "Honda Dio AF-35", що знаходився за адресою АДРЕСА_8, та належить потерпілому ОСОБА_10, чим завдав останньому майнової шкоди на суму 7222 грн.

Також, засуджений ОСОБА_1 24 серпня 2017 року, перебуваючи за адресою АДРЕСА_5, реалізуючи свої злочинні наміри, направлені на повторне, незаконне заволодіння мопедом марки "Suzuki Address 110" та таємне викрадення мотошолому марки "LS2", що належать потерпілій ОСОБА_11, відбуксував з приміщення сараю мопед вказаної марки, на кермі якого висів мотошолом, чим завдав потерпілій майнової шкоди на суму 16620 грн.

Вироком Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку суду апеляційної інстанції і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Обгрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на неправильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України за ознакою повторного таємного викрадення чужого майна, оскільки засуджений незаконно заволодів транспортним засобом, до складу якого входили і речі (мотошолом, ремонтні ключі, ліхтарик тощо), що перебували на ньому або в ньому, а тому вказані речі не можуть бути предметом іншого злочину.

Одночасно, сторона захисту зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції, з метою дотримання вимог кримінального процесуального закону, мав закрити кримінальне провадження в частині вчинення засудженим злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, оскільки засуджений мав намір виключно на незаконне заволодіння транспортним засобом.

Крім того, захисник вказує, що під час постановлення нового вироку суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував як обставини, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття засудженого, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданих збитків, вчинення злочинів внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, а також перебування на утриманні ОСОБА_1 дружини та малолітньої дитини.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, просив вирок суду апеляційної інстанції скасувати або застосувати щодо засудженого положення ст. 75 КК України, прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника та просив вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК України у касаційній скарзі захисником не оспорюється, а тому у касаційному порядку не перевіряється.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Посилання захисника про те, що мотошолом є елементом мопеду, а тому незаконне заволодіння ним разом з вказаним механічним транспортним засобом не утворює окремого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, колегія суддів вважає надуманими, оскільки мотошолом є засобом захисту під час руху, а не комплектуючою частиною транспортного засобу.

Крім того, доводи касаційної скарги захисника щодо відсутності в діях засудженого умислу на повторне таємне викрадення чужого майна, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 незаконно заволодів мопедом, на кермі якого безпосередньо і знаходився мотошолом.

Наявність на кермі транспортного засобу мотошолому, який не є елементом мопеду, не зупинила засудженого від вчинення протиправних дій, спрямованих на заволодіння чужим майном (мопедом та мотошоломом), а навпаки, умисно заволодівши вказаним майном ОСОБА_1 розпорядився ним на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди.

Крім того, винуватість засудженого у повторному таємному викраденні чужого майна підтверджується наданими в судовому засіданні поясненнями самого засудженого, даними, що містяться у протоколі огляду місця події, та постановою про визнання речовими доказами.

Таким чином, на переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_1, у тому числі й за ч. 2 ст. 185 КК України, кваліфіковано правильно.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, а також неврахування апеляційним судом пом`якшуючих покарання обставин колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, виходив з того, що засуджений, будучи раніше судимим, вчинив через незначний проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі ряд нових умисних корисливих злочинів, один із яких відноситься до категорії тяжких, зокрема, десять епізодів незаконного заволодіння транспортними засобами, що свідчить про небажання засудженого ставати на шлях виправлення, та, відповідно, про його підвищену суспільну небезпечність. Судом також враховано наявність на утриманні у засудженого дружини та малолітньої дитини.

Обставинами, що пом`якшують покарання засудженому, судом визнано щире каяття та часткове відшкодування заподіяного збитку потерпілим. Обставин, які б обтяжували покарання, в ході судового розгляду не встановлено.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим, та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом апеляційної інстанції остаточне покарання ОСОБА_1 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам, та задовольнив їх в частині призначеного покарання, призначивши засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.