488/1745/18 Про незаконне заволодіння чужим автомобілем, скоєне у стані алкогольного сп`яніння - 07.08.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в кримінальному провадженні № 12018150050000648 щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

виправданого у зв`язку з недоведеністю вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі-КК),

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 1 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Стороною обвинувачення ОСОБА_1 висунуте обвинувачення у тому, що він 1 квітня 2018 року близько 03:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у дворі будинку АДРЕСА_2 шляхом розбиття скла водійських дверей проник до салону автомобіля марки ГАЗ-24 (д.н.з. НОМЕР_1 ), належного ОСОБА_2, та намагався ним незаконно заволодіти, однак був затриманий мешканцем указаного будинку на місці вчинення злочину.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 21 лютого 2019 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду, постановленою щодо ОСОБА_1, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам сторони обвинувачення, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та уникнення останнім покарання. Зазначає, що апеляційний суд відмовив стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про повторний допит потерпілого та свідка й дослідження письмових доказів, чим порушив принципи змагальності сторін, безпосередності дослідження доказів, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Крім того, вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів прокурора та не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, чим порушив вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК (4651-17) ).

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу сторони обвинувачення підтримала, просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Зі змісту ст. 370 згаданого Кодексу, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необгрунтованою.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду дотримався.

У своїй касаційній скарзі прокурор указує на безпідставне виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочині. Таке твердження, на думку колегії суддів, є необґрунтованим.

Так, із кримінального провадження вбачається, що прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанцій, не погоджуючись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій не погоджувався зі встановленими місцевим судом фактичними обставинами кримінального провадження і просив скасувати виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційній скарзі прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні у кримінальному провадженні докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення, з дотриманням вимог ст. 94 КПК оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та правильно дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК.

Зокрема, колегія суддів зазначила, що ОСОБА_1 під час затримання не перебував у салоні транспортного засобу, а особи, які його затримали, не бачили в його руках якихось пошкоджень, які могли би свідчити, що саме він розбив скло автомобіля, як і не бачили залишків розбитого скла на одязі ОСОБА_1, що могло би свідчити про те, що він сідав у салон автомобіля. Крім того, свідок ОСОБА_3 бачив розбите скло водійських дверцят та його уламки біля машини, однак на ОСОБА_1 залишків скла він не бачив. Водночас і сам потерпілий ОСОБА_2 не бачив ОСОБА_1 в автомобілі.

При цьому суд зазначив, що показання потерпілого та свідка не спростовують показань ОСОБА_1 про те, що він перебував на території поблизу будинку, стукав у двері свідка, однак ці докази не підтверджують винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, а сторона обвинувачення не надала інших доказів, які би спростували показання обвинуваченого, потерпілого та свідка, в тому числі щодо факту перебування ОСОБА_1 біля автомобіля або в ньому.

Твердження сторони обвинувачення, що протиріччя між даними протоколу огляду місця події від 1 квітня 2018 року та даними фототаблиці до нього про стан дверей (відкриті чи закриті) вказують на доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, були розглянуті судом апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними та зазначив, що ці протиріччя не вказують на вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.

З викладеного вбачається, що доводи в апеляційній скарзі прокурора було належним чином перевірено, суд надав змістовні відповіді на них. Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено в межах поданої апеляційної скарги з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, тому місцевий суд дійшов правильного висновку про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину і навів у вироку належні й достатні мотиви ухваленого рішення, з яким погоджується колегія суддів.

З огляду на викладене доводи прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, на думку колегії суддів, вважає безпідставними й такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

Твердження сторони обвинувачення про те, що апеляційний суд усупереч вимогам КПК (4651-17) відмовив стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про повторний допит потерпілого та свідка й дослідження письмових доказів, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по - новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. В ч. 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд виходив із доказів, досліджених місцевим судом першої інстанції, у зв`язку з чим повторне дослідження вже встановлених обставин не було потрібно, а прокурор протилежного не довів, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання останнього.

З викладеного вбачається, що апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив викладені в ній доводи та ухвалив умотивоване рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК, а тому доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставними.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Що стосується наведених у касаційній скарзі доводів, то прокурор по суті, дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_1, відмінну від оцінки, наданої судом першої та перевіреної судом апеляційної інстанцій, однак не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких, судові рішення щодо останнього підлягали би безумовному скасуванню.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у тому числі й тих, на які вказував прокурор у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора.

Аналогічну позицію Європейського суду з прав людини викладено у справі "Капо проти Бельгії" (Capeau v Belgium) №2914/98 від 13 січня 2005 року, де в п. 25 зазначено, що у кримінальних справах питання доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення.