183/3399/15 Про визнання особи невинуватим та виправдання за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України - 31.08.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120114040000000938, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, в силу положень ст. 89 КПК України раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 24 грудня 2014 року о 21:00 год, керуючи автомобілем "Ford Eskort", рухаючись по вул. Сучкова, навпроти центрального входу торгівельного комплексу "Фортуна", розташованого за адресою: вул. Плеханова, буд. 2 у м. Новомосковськ Дніпропетровської області, в порушення вимог пунктів 1.3, 1.5., 2.3. (б) та 12.3Правил дорожнього рухпроявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки та не вибрав безпечної швидкості, не вжив заходів до зменшення швидкості руху керованим ним автомобілем аж до зупинки транспортного засобу, внаслідокчого здійснив наїзд передньою лівою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_2, яка перетинала проїжджу частину зліва направо по смузі руху, на якій рухався ОСОБА_1 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть.

Дніпровським апеляційним судом за апеляційними скаргами прокурора і потерпілої вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано й ухвалено новий вирок від 28 квітня 2022 року. Цим вироком ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. У решті вирок місцевого суду щодо нього залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку апеляційного суду із закриттям кримінального провадження та звільнення його від відбування покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році". Вважає, що на нього поширюються вимоги п. "в" ст. 1 вказаного Закону, оскільки вчинений ним злочин є необережним, він має дитину, якій на час вчиненні діяння не виповнилося 18 років, та не позбавлений батьківських прав.

Також від засудженого ОСОБА_1 надійшло окреме клопотання про застосування щодо нього положень Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) , в якому він просить звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі п. "в" ст. 1 цього Закону.

В доповненні до касаційної скарги засуджений стверджує, що суд апеляційної інстанції неналежно поставився до дослідження доказів під час апеляційного провадження, лише перерахував їх, й тому на відміну від місцевого суду дійшов неправильного висновку про винуватість засудженого.

У запереченні потерпіла ОСОБА_3 просить касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок щодо нього - без змін. Окрім того потерпіла просила розглянути кримінальне провадження без її участі.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства. Проте, суд апеляційної інстанції при постановленні вироку зазначених вимог закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про виправдання ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні на підставі дослідженої сукупності доказів, серед яких також були показання обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3, експерта ОСОБА_4 .

Також місцевий суд безпосередньо дослідив письмові докази, надані сторонами кримінального провадження, зокрема, протокол огляду та додаткового огляду місця події від 24.12.2014 року, а також схему та фототаблицю до протоколу, постанову про визнання речовими доказами, висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, акт обстеження дорожніх умов на ділянці автомобільної дороги/вулиці, висновки судово-медичної експертизи трупа № 423-Е від 05.01.2015 року та додаткової судово-медичної експертизи трупа № 423-Е/Д від 10.01.2015 року, висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № 70/29-311 від 26.05.2015 року, висновок судової автотехнічної експертизи № 70/27-319 від 28.05.2015 року, висновок судової автотехнічної експертизи № 3386-16 від 19.04.2017 року, висновок судової автотехнічної експертизи № 9 від 24.06.2015 року.

Прокурор та потерпіла, не погодившись із висновками суду першої інстанції, звернулися до апеляційного суду з відповідними скаргами.

Переглянувши вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції скасував виправдувальний вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року та ухвалив новий обвинувальний вирок, яким ОСОБА_1 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Однак колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при ухвалені вироку допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на таке.

В провадженні, де суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК України. У разі, якщо висновки суду апеляційної інстанції є відмінними від висновків суду першої інстанції, стосуються сутнісних ознак доказів - достовірності, належності, допустимості - і саме це зумовлює висновок про винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції зобов`язаний дослідити всі докази з дотриманням вимог ст. 23 КК.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК).

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення.

Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

У разі порушення зазначеної засади судове рішення не може бути визнано законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 412 КПК, про що неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у справах № 520/14112/14, № 753/15603/14, № 264/8032/15, № 301/2285/16, № 180/1597/17, № 517/639/17, № 714/476/18, № 404/2605/20.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Однак апеляційний суд, ухвалюючи рішення, протилежне рішенню суду першої інстанції й спрямоване на погіршення становища обвинуваченого, обмежився лише дослідженням письмових доказів, які досліджував місцевий суд, однак не здійснював допиту обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3 та експерта ОСОБА_4, що було здійснено місцевим судом, тобто дослідив меншу сукупність доказів, на ґрунті яких місцевий суд зробив висновок про необхідність виправдання обвинуваченого у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого йому злочину.

Ухвалюючи рішення, відмінне за змістом від рішення місцевого суду щодо підтвердження порушення особою правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, суд апеляційної інстанції не мав обмежуватися дослідженням меншої сукупності доказів порівняно з тією сукупністю, яку дослідив місцевий суд.

Колегія суддів звертає увагу також на те, що суд апеляційної інстанції, ухваливши обвинувальний вирок, яким був скасований виправдувальний вирок місцевого суду, не провів допиту обвинуваченого, який був присутній в апеляційному суді. Суд апеляційної інстанції здійснює кримінальне провадження, ґрунтуючись на положеннях КПК України (4651-17) , які регулюють провадження в суді першої інстанції, з особливостями, визначеними положеннями цього Кодексу, які регулюють аспекти апеляційного провадження, отже такий допит є обов`язковим.

Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону які призвели до передчасних висновків про винуватість засудженого у вчиненні злочину, інкримінованого за ч. 2 ст. 286 КК.

З урахуванням викладеного оскаржене рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України.