461/3999/16-к Про вбивство через необережність - 25.07.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника Дяківа Б.З., потерпілої ОСОБА_1 і прокурора на вироки Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2018 року та Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2018 року ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 105 040,10 грн на відшкодування завданих матеріальних збитків і 100 000 грн - моральної шкоди.

Вироком Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання та цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди, ухвалено новий, яким ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 394,10 грн на відшкодування завданих матеріальних збитків. Цивільний позов потерпілої в частині відшкодування витрат за виготовлення кованої огорожі залишено без розгляду.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 22 червня 2015 року в нічний час між 24.00 год та 02.00 год, перебуваючи у приміщенні нічного клубу "888", що знаходиться на пл. Данила Галицького, 1, у м. Львові, вчинив з необережності вбивство ОСОБА_3 .

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_4, не погоджуючись із ухваленими стосовно ОСОБА_2 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого та неправильне вирішення цивільного позову, просить вироки судів першої та апеляційної інстанцій змінити, звільнивши ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, і зменшити розмір моральної шкоди до 20 000 грн. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано призначив покарання у виді реального обмеження волі без застосування положень ст. 75 КК України, не врахував ряд пом`якшуючих обставин, зокрема того, що ОСОБА_2 не мав наміру уникати відповідальності, активно сприяв встановленню об`єктивної істини у справі. Також зазначає про необґрунтовано завищений розмір моральної шкоди, який засуджений не в змозі сплатити в силу життєвих обставин. Вказує на те, що за рішенням апеляційного суду засудженим в повному обсязі відшкодовано матеріальні збитки.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, не погоджуючись із ухваленими стосовно ОСОБА_2 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неправильне вирішення цивільного позову, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги потерпіла мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився в цій частині й апеляційний суд, не врахував її стан здоров`я та втрату сина й необґрунтовано задовольнив цивільний позов лише в частині стягнення 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вказує на те, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 374 КПК України, зокрема в них не вказано рід занять засудженого та місце вчинення злочину. Крім того, ОСОБА_1 зазначає про те, що суди не розглянули заявлених нею клопотань про допит свідків і огляд відеофіксації з місця події, що призвело до неправильної кваліфікації дій засудженого, та безпідставно врахували пом`якшуючі покарання обставини.

Прокурор, не погоджуючись із ухваленим стосовно ОСОБА_2 рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, у касаційній скарзі просить вирок скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції в достатній мірі не врахував усіх обставин вчинення злочину, його наслідків, позиції потерпілої й призначив необґрунтовано м`яке покарання, при цьому належним чином не перевірив і не спростував викладених в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої доводів.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, частково підтримав касаційну скаргу потерпілої та в повному обсязі - скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Частиною 2 статті 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Щодо наведених у касаційних скаргах доводів захисника та потерпілої про неправильне вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Положенням ч. 1 ст. 129 КПК України передбачено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Частиною 5 статті 128 КПК України визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За змістом вироків судів першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суди виходили з конкретних обставин кримінального провадження, засад розумності, виваженості та справедливості, їх розмір відповідає ступеню завданих їм матеріальних збитків і моральних страждань.

Суд уважає, що при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 судами було дотримано вимог вказаних норм права, а ухвалені судові рішення в цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Стаття 420 КПК Українипередбачає, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначається зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухвалення рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Положенням ст. 374 КПК України передбачено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви не врахування окремих доказів.

Однак зазначених норм кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 не дотримався та ухвалив вирок, який не відповідає вимогам закону з огляду на положення статей 404, 409, 414 КПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, подав апеляційну скаргу, в якій, із наведенням відповідних обґрунтувань, просив його скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення на строк 3 роки.

Сторона обвинувачення вказувала на необґрунтованість застосування ст. 75 КК України та хибність висновку суду першої інстанції про наявність обставин, що суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину. При цьому прокурор зазначав, що суд безпідставно не взяв до уваги позицію потерпілої, яка наполягала на реальному покаранні для обвинуваченого.

Суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора про відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, належним чином умотивуваши свої висновки в цій частині.

При цьому апеляційний суд в мотивувальній частині вироку зазначив про скасування вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2 саме в частині застосування статей 75, 76 КК України.

Водночас суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги і ухвалив призначити ОСОБА_2 покарання у виді 3-х років обмеження волі, жодним чином не поставивши під сумнів правильність призначеного судом першої інстанції покарання - 3-х років позбавлення волі.

Тобто апеляційний суд в мотивувальній частині вироку припустився суперечностей у формулюванні своїх висновків, що призвело до невідповідності вироку вказаним вимогам кримінального процесуального закону.

Крім того, заслуговують на увагу твердження прокурора, викладені в його касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 119 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, дані про особу винуватого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні матір - інваліда, а також поведінку обвинуваченого після вчиненого злочину. Обставиною, що пом`якшує покарання, апеляційний суд врахував щире каяття.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за встановлених обставин покарання у виді обмеження волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 119 КК України, буде необхідним та достатнім для його виправлення, перевиховання і попередження вчинення ним нових злочинів.

Проте, на думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції належним чином не спростував доводів прокурора і потерпілої про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, не врахувавши з достатньою повнотою наслідків вчиненого ОСОБА_2 злочину.

Наведене свідчить про те, що вирок суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищевказане та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Якщо за наслідками нового апеляційного розгляду провадження суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині та не встановить інших обставин, які можуть вплинути на питання призначення покарання, то покарання у виді обмеження волі слід вважати м`яким.