759/12447/16-к Про відкрите, неодноразове викрадення чужого майна із застосуванням до потерпілих насильства, яке не є небезпечним для потерпілих, скоєне із корисливим мотивом - 18.08.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ляшенка І. І. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100080008509, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Криве Попільнянського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК та виправдано, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Згідно з вироком 4 вересня 2015 року ОСОБА_1 зустрівся із ОСОБА_4, з котрою познайомимся раніше у мережі інтернет, і вони на громадському транспорті проїхали до зупинки 15 км Житомирського шосе, де ОСОБА_1 шляхом обману та вмовлянь запропонував їй прослідувати до лісосмуги. Після цього, приблизно о 15:30 ОСОБА_1 почав погрожувати потерпілій фізичною розправою, якщо вона не віддасть йому мобільний телефон. ОСОБА_4, будучи наляканою за своє життя і здоров`я, віддала телефон, однак ОСОБА_1 продовжував погрожувати, взяв її жіночу сумочку, дістав з неї грошові кошти та повернув сумочку ОСОБА_4 . Після чого ОСОБА_1 направився в невідомому напрямку, спричинивши потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 3 103 грн.

Крім того, 28 травня 2016 року ОСОБА_1 зустрівся з ОСОБА_5 з приводу її працевлаштування на роботу у с. Стоянка Києво-Святошинського району Київської області, де шляхом обману повідомив, що їм потрібно пройти до місця працевлаштування через ліс. Далі приблизно о 14:30 ОСОБА_1, діючи повторно, почав погрожувати потерпілій фізичною розправою та, вхопивши її рукою за шию, почав душити. Потім штовхнув на землю, де потерпіла почала чинити опір, на що ОСОБА_1 завдав їй удару кулаком в обличчя і продовжував душити, заподіявши ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень. В цей час у потерпілої з кишені випав мобільний телефон, який підібрав ОСОБА_1 і поклав собі в кишеню. Після чого засуджений відпустив ОСОБА_5, взяв її жіночу сумочку, з якої відкрито заволодів грошовими коштами та паспортом потерпілої. Продовжуючи погрози ОСОБА_1 наказав ОСОБА_5 бігти в сторону дороги, а сам залишився на місці. Після чого ОСОБА_1 направився в невідомому напрямку, спричинивши потерпілій матеріальної шкоди, на загальну суму 2 870 грн.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та захисника, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, судом в основу вироку покладено недопустимі докази, що отримані з порушенням процесуального закону, та які, до того ж, не підтверджують винуватість ОСОБА_1 у відкритому викраденні майна потерпілих. Крім того, захисник вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі є надто суворим. Вказані порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який залишивши апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, не зазначив підстав, з яких її визнав необґрунтованою. Враховуючи викладене, обидва рішення підлягають скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновки суду в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК, за епізодами відкритого викрадення чужого майна, поєднаного із погрозою та із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вчиненого повторно, в касаційній скарзі не оскаржуються, тому Верховний Суд не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.

Разом із цим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено (по епізодам відносно потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зокрема, як убачається із вироку, винуватість ОСОБА_1 по епізоду відкритого викрадення майна ОСОБА_4, доводиться показаннями самої потерпілої, котра у суді підтвердила, що через мережу інтернет познайомилась із ОСОБА_1, вони зустрілися поблизу ст. метро "Житомирська" та маршрутним таксі доїхали до зупинки 15 км Житомирського шосе, поблизу якої у лісосмузі засуджений запропонував їй інтимні стосунки, а потім забрав у неї мобільний телефон, з якого видалив усі номери. Він перевірив вміст її сумки, взявши останні гроші, записав її паспортні дані і пригрозив, що у разі звернення до поліції він поширить відомості про те, що вона надає інтимні послуги.

Показання потерпілої щодо обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, є послідовними та повністю узгоджуються з іншими доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження, зокрема з протоколом прийняття заяви від 4 вересня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_4 повідомила, що цього ж дня за адресою м. Київ, 15 км Житомирського шосе невідомий чоловік відкрито заволодів її мобільним телефоном з сім-картою та грошовими коштами. А як убачається з протоколу пред`явлення особи для впізнання від 29 травня 2016 року, ОСОБА_4 впізнала ОСОБА_1 як особу, котра заволоділа її майном 4 вересня 2015 року.

Висновки про винуватість ОСОБА_1 по епізоду відкритого викрадення майна ОСОБА_5 суд обґрунтував показаннями останньої та самого засудженого, котрий підтвердив факт зустрічі із потерпілою у с. Стоянка Києво-Святошинського району Київської області, проте заперечив факт відкритого заволодіння її майном.

Разом із цим, потерпіла ОСОБА_5 у суді пояснила, що зустрілась із засудженим з огляду на його обіцянки допомогти з працевлаштуванням. При собі у неї була сумка з паспортом, грошима і мобільний телефон. Потім у лісі ОСОБА_1 намагався схилити її до інтимних стосунків, якщо вона планує у нього працювати, а після відмови застосував до неї насильство, здавивши грудну клітку та завдавши удару кулаком в обличчя, від чого у неї пішла кров з носу. Потім засуджений заволодів її паспортом, грошима і мобільним телефоном. ОСОБА_1 пригрозив неприємностями, якщо вона комусь розповість про цю подію та почав вимагати 1000-2000 доларів за повернення паспорту і телефону. Про вказану подію вона розповіла батькам, з якими звернулась до поліції. В подальшому працівники поліції повернули їй паспорт і телефон, які були знайдені за місцем проживання ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_6 у суді пояснила, що ОСОБА_1 пообіцяв працевлаштування ОСОБА_5 адміністратором у спортзалі і з цією метою остання поїхала на зустріч із засудженим, а ввечері свідок дізналась, що ОСОБА_1 побив ОСОБА_5 та заволодів її майном.

Показання потерпілої узгоджуються з іншими доказами, зокрема з протоколом про прийняття заяви ОСОБА_5 про вчинене кримінальне правопорушення, з якого убачається, що 28 травня 2016 року у лісосмузі поблизу с. Стоянка невідома особа відкрито заволоділа її майном. Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання, потерпіла ОСОБА_5 впізнала ОСОБА_1 як особу, котра відкрито заволоділа її майном із застосуванням насильства. А відповідно до протоколу огляду, на футболці потерпілої були виявлені плями бурого кольору, схожі на кров. Згідно з висновком судово-медичного експерта у ОСОБА_5 були виявлені легкі тілесні ушкодження.

Суд, оцінивши показання потерпілих та свідка у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що дії ОСОБА_1 судом кваліфіковані вірно, а доводи касаційної скарги захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.

Оцінка доказів, які судом покладено в основу обвинувального вироку, проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку, а тому твердження захисника про протилежне, є безпідставними.

Крім того, доводи захисника, аналогічні за змістом доводам, викладеним у його касаційній скарзі, в тому числі й про недопустимість доказів, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх та визнав неспроможними, навівши обґрунтування прийнятого рішення.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що доводи сторони захисту про недопустимість доказів, які містяться у показаннях потерпілої ОСОБА_5, і які на думку захисника, не узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_6, та у показаннях потерпілої ОСОБА_4, є безпідставними, оскільки вони є послідовними та не містять протиріч, які б свідчили про наявність обставин, що б спростували висновки суду.

Крім того, протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від потерпілої ОСОБА_5, висновок судово-медичного експерта щодо наявності у останньої тілесних ушкоджень, протокол огляду футболки потерпілої, всупереч доводам сторони захисту є належними джерелами даних, якими підтверджуються обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, які передбачені п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що доводи захисника про недопустимість доказів, які містяться у протоколах пред`явлення особи для впізнання (за участю потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ), з тих підстав, що слідчі дії проводилися у один день по черзі, а засуджений перебував в одному місці та під одним і тим же номером, є безпідставними, оскільки з вказаних протоколів вбачається, що слідчі дії було проведено різними слідчими, котрі входили до групи слідчих, в різні дні та за участю різних понятих, що виключає порушення процедури їх проведення.

Посилання сторони захисту на те, що пред`явлення особи для впізнання проводилось без участі захисника, що є порушенням, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки нормами КПК (4651-17) не передбачена обов`язкова участь захисника про проведенні такої слідчої дії.

Також, судом надана належна оцінка твердженням сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не міг вчинити кримінальне правопорушення щодо потерпілої ОСОБА_4, з огляду на інформацію, викладену в довідці про присутність засудженого 4 вересня 2015 року на роботі, оскільки на підприємстві встановлено трьохзмінний графік роботи і переконливих доказів, які б підтверджували факт виконання засудженим своїх трудових обов`язків у час події, суду надано не було.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 30 травня 2016 року ОСОБА_1 було затримано, останньому було роз`яснено підстави затримання, ознайомлено з правами та обов`язками, що підтверджується його підписом в протоколі затримання. Протокол складено за участю двох понятих та захисника, жодних зауважень чи доповнень протокол не містить. Відтак доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не було надано захисника на момент затримання, є необґрунтованими.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що при призначенні ОСОБА_1 покарання дотримано вимоги ст. ст. 50, 65 КК. Суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, особу винного, котрий до кримінальної відповідальності притягується вперше, має на утриманні малолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання та колишнім місцем роботи, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, урахував стан здоров`я засудженого, котрий має ряд захворювань, а також конкретні обставини, спосіб, обстановку вчинення злочину та відношення засудженого до скоєного. Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, а також думки потерпілих суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 ККу виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати в умовах ізоляції від суспільства. Таке покарання буде необхідним й достатнім для виправлення та перевиховання ОСОБА_1, а також для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Ляшенка І. І. - без задоволення.