646/6623/17 Про незаконне придбання вибухових пристроїв - ручних осколкових гранат дистанційної дії РГД-5, незаконне їх транспортування безпосередньо при собі в сумці, які є придатними до вибуху - 24.07.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2018 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220060001911, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Білгород - Дністровського Одеської області, зареєстрованого у тому ж місті ( АДРЕСА_2 ), жителя АДРЕСА_3 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1 та 2 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вироком ОСОБА_1 у невстановлений час та обставин незаконно придбав вибухові пристрої, після чого 02 червня 2017 року о 20:30, перебуваючи на автостанції № 1, на проспекті Гагаріна, 22 у м. Харкові, здійснив транспортування безпосередньо при собі в сумці ручні осколкові гранати дистанційної дії РГД-5 та Ф-1, які являли собою поєднані в єдину конструкцію корпуси гранат РГД-5 та Ф-1 з уніфікованими запалами до ручних гранат модернізованими УЗРГМ-2, які є придатними до вибуху.

Крім того, ОСОБА_1 у цей же день та час, перебуваючи на вищевказаній автостанції, здійснив транспортування безпосередньо при собі в сумці радянського штик-ножа моделі 6х5 зразка 1989 року, німецького бойового ножа піхоти "Infanteriemesser 42" зразка 1942 року, а також ножа, виготовленого у саморобний спосіб за типом мисливських ножів, які належить до холодної зброї.

У зв`язку з цим за вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у носінні вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, а також у носінні холодної зброї без передбаченого законом дозволу, тобто у вичинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 263 КК - на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК. На підставі ст. 2 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи, що стосувалися його незгоди з рішенням суду про одночасне звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК та ст. 2 закону України "Про амністію у 2016 році".

Після закінчення строку на апеляційне оскарження прокурор подав до апеляційного суду зміни до апеляційної скарги, в яких указував на те, що місцевий суд, визнавши доведеним обвинувачення ОСОБА_1 у придбанні вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, при кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 263 КК не зазначив кваліфікуючої ознаки "придбання". Крім того, прокурор зазначав, про порушення місцевим судом положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), які полягали, на його думку, в тому, що місцевий суд, визнавши недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінальних правопорушень та винуватості ОСОБА_1, не встановив способу вчинення останнім злочинів. Так, суд першої інстанції не поклав в основу обвинувачення кваліфікуючої ознаки "носіння", а лише зазначив, що ОСОБА_1 здійснив "транспортування" вибухових пристроїв та холодної зброї, що не є кваліфікуючою ознакою інкримінованих засудженому злочинів.

За результатом розгляду апеляційної скарги прокурора Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 30 серпня 2018 року залишив її без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін. Виходячи з положень ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги поданих прокурором змін до апеляційної скарги в частині необхідності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 КК за кваліфікуючою ознакою "придбання", оскільки вони тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого та внесені поза межами строку на апеляційне оскарження.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів прокурора є аналогічною доводам, викладеним ним у змінах до апеляційної скарги, які наведено вище та які, на думку прокурора, колегія суддів апеляційного суду необґрунтовано залишила поза увагою. При цьому прокурор вважає безпідставним висновок апеляційного суду про те, що у змінах до апеляційної скарги ставилося питання про погіршення становища засудженого. На його думку, у поданих змінах до апеляційної скарги сторона обвинувачення вказувала на порушення місцевим судом положень ч. 3 ст. 349 та ст. 374 КПК, у тому числі на порушення права на захист, а не про погіршення становища засудженого.

Додатково прокурор звертає увагу на те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про долю речових доказів, необґрунтовано прийняв рішення про необхідність знищення 24 патронів, вилучених у ОСОБА_1, які, на думку прокурора, в умовах проведення антитерористичної операції (зараз - операції Об`єднаних сил) необхідно було передати в дохід держави, а питання щодо долі вилучених у засудженого гранат дистанційної дії РГД-5 та Ф-1 з уніфікованими запалами до них УЗРГМ-2 взагалі не було вирішено, що також залишилося поза увагою апеляційного суду.

Також прокурор вважає, що апеляційний суд не дав оцінки всім доводам, викладеним в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, та не навів мотивів, виходячи з яких, визнав їх безпідставними, а тому ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, частково підтримав касаційну скаргу в частині неправильного вирішення місцевим судом долі речових доказів, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, кваліфікації його дій за частинами 1 та 2 ст. 263 КК, а також правильності призначеного покарання та вирішення питання про звільнення засудженого від його відбування Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Частиною 1 ст. 404 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 403 КПК до початку апеляційного розгляду особа, яка подала апеляційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її. В такому разі суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь в апеляційному розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої апеляційної скарги та подання заперечень на неї.

Разом із тим, положення ч. 4 ст. 403 КПК містять застереження щодо внесення змін до апеляційної скарги і визначають, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у незаконному придбанні та носінні бойових припасів, вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а також у носінні холодної зброї без зазначеного дозволу.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд у порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК, визнав ОСОБА_1 винуватим у носінні вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а також у носінні холодної зброї без такого дозволу. Дії засудженого суд кваліфікував за ч. 1 ст. 263 та ч. 2 ст. 263 КК відповідно.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи, що стосувалися його незгоди з рішенням суду про одночасне звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК та ст. 2 Закону України "Про амністію у 2016 році".

Після закінчення строку на апеляційне оскарження прокурор подав зміни до апеляційної скарги, в яких зазначав, що місцевий суд, визнавши доведеним обвинувачення ОСОБА_1 у придбанні вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, при кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 263 КК не вказав кваліфікуючої ознаки "придбання", а також зазначав про порушення місцевим судом положень ч. 3 ст. 349 КПК, які полягали, на його думку, в тому, що місцевий суд, визнавши недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінальних правопорушень та винуватості ОСОБА_1, не встановив способу вчинення останнім злочинів у частині зазначення, що ОСОБА_1 здійснив "транспортування" вибухових пристроїв та холодної зброї, що не є кваліфікуючою ознакою інкримінованих засудженому злочинів.

У процесі апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у поданих змінах до апеляційної скарги прокурор фактично порушує питання про погіршення становища обвинуваченого, а тому з урахуванням положень ч. 4 ст. 403 КПК цей суд не взяв їх до уваги під час апеляційного перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1

Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду і вважає його правильним, а доводи прокурора про протилежне - необґрунтованими.

Так, у поданих змінах до апеляційної скарги прокурор, указуючи на необхідність скасування вироку місцевого суду на підставі того, що цей суд не визнав ОСОБА_1 винуватим у придбанні вибухових пристроїв та не зазначив цієї кваліфікуючої ознаки, фактично порушував питання про необхідність збільшення обсягу обвинувачення, визнаного судом доведеним, що є погіршенням становища обвинуваченого. Тому, оскільки ці зміни прокурор вніс поза межами строків на апеляційне оскарження, апеляційний суд обґрунтовано не взяв їх до уваги.

Вказівки прокурора на безпідставне залишення без уваги апеляційним судом факту порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 349 КПК у зв`язку з невстановленням способу вчинення ОСОБА_1 злочинів Верховний Суд вважає необґрунтованими.

Вказівка місцевого суду при викладенні у вироку обставин, визнаних судом доведеними про те, що ОСОБА_1 здійснив "транспортування" вибухових пристроїв та "транспортування" холодної зброї, а не зазначив "носіння", на що звертає увагу прокурор, на думку Верховного Суду, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і не свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Верховний Суд виходять із того, що, по-перше, місцевий суд при юридичній оцінці дій ОСОБА_1 визнав останнього винуватим саме у "носінні" вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а також "носінні" холодної зброї без такого дозволу, а по-друге суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що під носінням слід розуміти умисні, без передбаченого законом дозволу дії по переміщенню, транспортуванню безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі тощо), предметів, які відносяться до предмета злочину, передбаченого ст. 263 КК.

Таким чином, у цьому конкретному випадку, вживання судом першої інстанції слова "транспортування" при викладенні фактичних обставин справи не позначилось на обсязі обвинувачення, визнаного судом доведеним, у частині "носіння" засудженим вибухових пристроїв та холодної зброї з огляду на встановлені факти та не вплинуло на остаточну кваліфікацію злочинів за частинами 1 та 2 ст. 263 КК.

За правилами п. 3 ч. 9 ст. 100 КПК майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, та/або було вилучено з обігу, передається відповідним установам або знищується.

За змістом указаної норми права законодавець передбачив альтернативу при вирішенні питання щодо долі предмета кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, зокрема знищення такого предмета або його передачу відповідним установам.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що рішення місцевого про знищення патронів, вилучених у ОСОБА_1, обґрунтованим та свідчить про відсутність істотних порушень приписів ст. 100 КПК при постановленні вироку, а доводи прокурора в касаційній скарзі про протилежне не можна визнати прийнятними.

Що ж стосується доводів прокурора про те, що питання стосовно долі вилучених у засудженого гранат дистанційної дії РГД-5 та Ф-1 з уніфікованими запалами до них УЗРГМ-2, місцевий суд узагалі не вирішив, Верховний Суд зазначає таке.

З матеріалів справи убачається, що вилучені у ОСОБА_1 гранати дистанційної дії РГД-5 та Ф-1 з уніфікованими запалами до них УЗРГМ-2, на виконання клопотання судового експерта відповідно до акта від 21 червня 2017 року "Про знешкодження, зруйнування вибухових пристроїв, вибухонебезпечних компонентів, засобів підриву" (а. к. п. 45) були знешкоджені шляхом дистанційного приведення в дію, а тому вирішення місцевим судом долі предметів, які вже були знищені, позбавлено сенсу.

З ухвали апеляційного суду убачається, що цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі і, не встановивши підстав для скасування вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановленої за результатом апеляційного розгляду ухвали апеляційного суду, а під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.