526/1948/17 Про заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров`я більше 21 дня, скоєне у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, з метою заподіяння тілесних ушкоджень на ґрунті особистих неприязних відносин - 22.07.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 4 січня 2018 року та вирок Апеляційного суду Полтавської області від 4 вересня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017170130000449 за обвинуваченням

ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Оноківці Ужгородського району Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого - за вироком Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 28 лютого 2017 року за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 4 січня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків засуджено до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 3 місяці.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 визначено обчислювати з 4 січня 2018 року.

Суд змінив ОСОБА_2 міру запобіжного заходу з особистого зобов`язання на утримання під вартою, взявши його під варту в залі суду.

Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вказаним вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 3 червня 2017 року близько 16-ї год поряд із будинком на території господарства, належного ОСОБА_3 та що розташованого на АДРЕСА_1, ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, з метою заподіяння тілесних ушкоджень на ґрунті особистих неприязних відносин під час сварки з ОСОБА_4 завдав останньому 4 ударів кулаком правої руки в голову - в ліву скроню, ніс та щоку, після чого ОСОБА_4 впав на землю.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 11 серпня 2017 року № 109, внаслідок завдання ОСОБА_2 умисних ударів по обличчю ОСОБА_4 останній отримав тілесні ушкодження у вигляді:

- лінійного перелому суглобового виростку лівої гілки нижньої щелепи, крововиливу у м`які тканини виличної ділянки зліва, які відповідно до висновку зазначеної експертизи у своїй сукупності кваліфікуються як ушкодження середньої тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров`я більше 21 дня;

- скалкового перелому кісток носа з крововиливом у м`які тканини носа, більше справа, з переходом на м`які тканини повік правого ока й правої щічної ділянки, крововиливів у м`які тканини в ділянці верхньої та нижньої губ, які згідно з висновком експертизи у своїй сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;

- крововиливу у м`які тканини в ділянці лівої надбрівної дуги з переходом на ліву скроневу ділянку та повіки лівого ока, садна шкіри лівого ока, які відповідно до висновку експертизи у своїй сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Апеляційний суд Полтавської області вироком від 4 вересня 2018 року задовольнив апеляційну скаргу прокурора та частково задовольнив апеляційну скаргу потерпілої, скасував указаний вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, визнав його винуватим за ч. 1 ст. 122 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць. В іншій частині вирок місцевого суду було залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м`якість призначеного покарання, просить скасувати вироки місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Потерпіла не погоджується з оцінкою доказів, зокрема висновків судово-медичної та комісійної судово-медичної експертизи в частині встановлення причин смерті її сина, що вплинуло на правильність кваліфікації дій засудженого. На думку потерпілої, засуджений ОСОБА_2 вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця: він, будучи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діяв із прямим умислом саме на позбавлення життя ОСОБА_4 . Крім того, на переконання потерпілої, дії ОСОБА_2 слід будо кваліфікувати ще й за ст. 135 КК.

ОСОБА_1 вказує на те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні заявленого цивільного позову до ОСОБА_2, у задоволенні її клопотань, зокрема щодо допиту свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також клопотання щодо проведення повторної судово-медичної експертизи тіла потерпілого ОСОБА_4 ; крім того, стверджує, що суд не взяв до уваги наданих нею доказів.

Також потерпіла зазначає, що місцевий суд в основу вироку безпідставно поклав показання засудженого, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які надавали необ`єктивні та суперечливі показання, вигороджуючи свого приятеля ОСОБА_2 .

Крім того, потерпіла вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК з огляду на те, що заявлене нею клопотання, аналогічне клопотанням, заявленим у суді першої інстанції, не було розглянуто апеляційним судом, зокрема щодо допиту свідків, проведення повторної судово-медичної експертизи, перевірки факту підробки документів, а саме протоколу огляду трупа, пов`язаного з ексгумацією, від 24 липня 2017 року.

У запереченнях прокурор, який брав участь у судах першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу потерпілої без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Потерпіла просила касаційну скаргу задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 убачається, що вона, надаючи оцінку доказам, по суті, заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

За встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК кваліфіковано правильно.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

В основу вироку суд правильно поклав: показання обвинуваченого, який повністю визнав вину та в деталях розповів суду про обставини вчинення злочину; показання потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_20, експертів ОСОБА_18, ОСОБА_19, які узгоджуються з показаннями обвинуваченого, а також дані протоколів слідчих дій та висновки судових експертиз.

Доводи в касаційній скарзі потерпілої про те, що свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є свідками сторони захисту і надавали необ`єктивні та суперечливі показання, вигороджуючи свого приятеля ОСОБА_2, спростовуються дослідженими даними з технічних носіїв звукозапису судових засідань, згідно з якими клопотання про допит указаних свідків заявлялося стороною обвинувачення, і потерпіла не заперечувала проти їх допиту.

Крім того, під час допиту свідків у суді першої інстанції вимоги ст. 352 КПК були дотримані в повному обсязі, оскільки перед допитом свідків головуючий суддя встановив відомості про їх особу та з`ясував характер стосунків свідків з обвинуваченим ОСОБА_2 та потерпілою ОСОБА_1, попередив їх про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань і привів їх до присяги, а тому підстави вважати показання цих свідків недостовірними та неналежними відсутні.

Також місцевий суд належним чином оцінив висновок комісійної судово-медичної експертизи, згідно з якою причиною смерті ОСОБА_4 визначено алкогольну інтоксикацію та не встановлено причинного зв`язку з діями ОСОБА_2 у вигляді завдання усіх виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Підстав сумніватись у достовірності та допустимості вказаного доказу не виявлено.

Суд відхиляє твердження у касаційній скарзі про недопустимість комісійної судово-медичної експертизи з огляду на те, що під час ексгумації трупа були відсутні експерти, оскільки це не могло вплинути на результати цієї експертизи.

Відповідно до ч. 2 ст. 239 КПК труп виймається з місця поховання за присутності судово-медичного експерта та оглядається з додержанням правил ст. 238 цього Кодексу. Згідно з частиною 4 цієї ж статті, у разі необхідності труп може бути доставлений до відповідного експертного закладу для проведення експертизи.

Так, згідно із даними протоколу огляду трупа, пов`язаного з ексгумацією, від 24 липня 2017 року труну з трупом ОСОБА_4 було в присутності потерпілої опечатано і доставлено до експертної установи, де відбувся огляд трупа і відібрання зразків.

Наведене свідчить про те, що ті обставини, які потерпіла хотіла встановити на підставі показань свідка ОСОБА_6, який був присутній при вийманні труни з могили, не мають вирішального значення для розгляду кримінального провадження.

Так само Верховний Суд не убачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у зв`язку із відмовою місцевим судом у задоволенні клопотання про виклик свідка ОСОБА_5, яка за твердженням потерпілої, могла пояснити, що розтин трупа і відібрання біологічних зразків здійснювала вона, а не експерт.

Цей висновок ґрунтується на тому, що після проведення першої судово-медичної експертизи було здійснено ексгумацію трупа та проведено комісійну судово-медичну експертизу, під час якої було повторно оглянуто труп ОСОБА_4 і відібрано необхідні біологічні зразки.

За результатами вказаної експертизи не було встановлено жодних даних, які б ставили під сумнів загальний висновок про причини смерті ОСОБА_4

А отже показання цього свідка не могли вплинути на обґрунтованість оскаржених судових рішень.

Дослідивши усі наявні докази в їх сукупності, суд визнав їх достатніми для доведення винуватості ОСОБА_2 у заподіянні ОСОБА_4 умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Доводи потерпілої про необхідність кваліфікації вчиненого ОСОБА_2 діяння за ст. 135 КК та більш тяжким злочином є безпідставними.

Так, згідно зі ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Оскільки органами досудового розслідування ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 135 КК, та іншого більш тяжкого злочину, не обвинувачувався, а в суді прокурор обвинувачення не змінював, тому відповідно до вимог процесуального закону суд правильно провів судовий розгляд виключно в межах висунутого обвинувачення за ч. 1 ст. 122 КК.

Твердження потерпілої про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання щодо проведення повторної судово-медичної експертизи тіла потерпілого ОСОБА_4, є необґрунтованими.

Це клопотання було розглянуто місцевим судом з дотриманням вимог ст. 350 КПК та достатньо вмотивоване.

Доводи в касаційній скарзі потерпілої щодо безпідставної відмови місцевим судом у задоволенні заявленого нею цивільного позову до ОСОБА_2 є необґрунтованими.

Цивільний позов вирішено судом відповідно до вимог статей 127 - 129 КПК. При розгляді цього позову, місцевий суд, виходячи з меж пред`явленого обвинувачення ОСОБА_2, якому інкриміновано заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, встановив, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок гострого отруєння алкоголем, а завдані ОСОБА_2 тілесні ушкодження не перебувають у причинному зв`язку зі смертю потерпілого. При цьому цивільний позов ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди, пов`язано зі смертю сина, а відшкодування матеріальних збитків - з витратами, понесеними нею на поховання та ексгумацію трупа. Вказані витрати не перебувають у причинному зв`язку з протиправними діями ОСОБА_2 щодо ОСОБА_4, тому місцевий суд обґрунтовано не знайшов правових підстав для задоволення цивільного позову.

Не знайшли свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження й доводи, наведені в касаційній скарзі потерпілої, щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду.

Скасовуючи вирок місцевого суду і постановляючи свій у зв`язку з необхідністю застосування до ОСОБА_2 більш суворого покарання, апеляційний суд повною мірою дотримався вимог закону щодо належного обґрунтування свого рішення.

Так, апеляційний перегляд у цьому кримінальному провадженні відбувався за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої, які порушували питання про призначення ОСОБА_2 більш суворого покарання за ч. 1 ст. 122 КК.

Задовольняючи апеляційну скаргу прокурора в повному обсязі та частково апеляційну скаргу потерпілої, апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, визнав його винуватим за ч. 1 ст. 122 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць. У решті вирок залишено без зміни.

Призначаючи ОСОБА_2 більш суворе покарання, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості, особу винного, котрий за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Пом`якшуючою покарання обставиною апеляційний суд визнав щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, а обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

З огляду на це відсутні підстави вважати, що рішення апеляційного суду в частині збільшення розміру покарання ОСОБА_2 не є достатньо вмотивованим.

Призначене апеляційним судом покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати його невиправдано м`яким колегія суддів не вбачає.

Доводи в касаційній скарзі потерпілої про те, що заявлене нею клопотання стосовно дослідження доказів, аналогічне клопотанням, заявленим у суді першої інстанції, безпідставно не було розглянуто апеляційним судом, є необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів кримінальної справи, а саме журналів та аудіозаписів судових засідань, потерпіла дійсно подавала таке письмове клопотання, однак в судовому засіданні зазначила про відсутність в неї клопотань та не наполягала на розгляді її письмового клопотання.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення апеляційним судом при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга потерпілої не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 4 січня 2018 року та вирок Апеляційного суду Полтавської області від 4 вересня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, акасаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 - без задоволення.