Постанова

іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 201/602/18

провадження № 51-1073км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Піх Ю.Г.,

захисника Євстаф'євої І.К.,

потерпілої ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040000001324, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кадика Луганської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей, відповідно до ст. 89 КК,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 травня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_2 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення за період із 2 грудня 2017 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Провадження за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 майнової шкоди закрито, цивільний позов у частині стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 2 грудня 2017 року близько 17:15, керуючи у стані алкогольного сп`яніння технічно справним автомобілем "DAF CF75" (д.нз. НОМЕР_1 ), рухався зі швидкістю не менше ніж 82 км/год. із перевищенням допустимої швидкості в населеному пункті, тобто вище ніж 60 км/год., по проїжджій частині вул. Набережна Перемоги, що проходить по території Соборного району м. Дніпра Дніпропетровської області, з боку Південного мосту в напрямку вул. Космічної, маючи об`єктивну можливість при необмеженій видимості та оглядовості завчасно виявити на смузі свого руху перешкоду у вигляді пішохода ОСОБА_3, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували негайно виконувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України (далі - ПДР (1306-2001-п) ), проявляючи злочинну самовпевненість, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного на проїзній частині дорожньою розміткою 1.14.3 ПДР (1306-2001-п) , нехтуючи перевагою пішохода, який перетинав проїзну частину вул. Набережна Перемога по пішохідному переходу з права наліво відносно напрямку руху автомобіля "DAF CF75", грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, п.п. "б" п. 2.3, п.п. "а" п. 2.9, 12.4 ПДР (1306-2001-п) , унаслідок чого в районі будинку № 128 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, завдавши їй смертельної травми.

Апеляційний суд вироком від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника потерпілої задовольнив частково, апеляційну скаргу прокурора задовольнив, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_4 просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що призначене ОСОБА_2 апеляційним судом основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років не відповідає тяжкості кримінального правопорушення, особі засудженого та є занадто м`яким. Мотивує свою скаргу тим, що апеляційний суд не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, сів за кермо, рухався в межах населеного пункту з перевищенням дозволеної швидкості на 22 км/год, знехтував перевагою пішохода ОСОБА_3, яка рухалася по нерегульованому пішохідному переходу, здійснив на неї наїзд, унаслідок чого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження та загинула на місці.

Крім того, апеляційним судом не враховано того, що заподіяну злочином матеріальну шкоду засудженим ОСОБА_2 відшкодовано не безпосередньо після ДТП, а лише перед ухваленням судом першої інстанції вироку, не виявив жодної турботи щодо питання організації поховання померлої потерпілої, вибачення у ОСОБА_1 вперше попросив незадовго до судових дебатів.

На вказану касаційну скаргу захисник Євстаф'єва І.К. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та засудженийподали заперечення, в яких просили вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Потерпіла підтримала подану касаційну скаргу, а прокурор та захисник заперечували проти задоволення касаційної скарги потерпілої.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі потерпілою не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.

При призначенні засудженому покарання апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу ОСОБА_2, який не судимий відповідно до вимог ст. 89 КК, стан здоров`я обвинуваченого та його матеріальний стан. Щире каяття у вчиненому злочині та відшкодування матеріальних збитків судом визнано обставинами, що пом`якшують покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння - обставиною, що обтяжує покарання.

Врахував апеляційний суд і конкретні обставини справи та наслідки вчинення злочину, які полягають у тому, що ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (згідно висновку щодо результатів медичного огляду осіб з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 4 грудня 2017 року, а також результатами огляду ОСОБА_2 з використанням спеціального технічного засобу "Drager" наявність алкоголю у крові становить 2,22 проміле (т. 1, а.к.п. 39, 40)), керуючи автомобілем у людному місці з достатньо жвавим рухом із швидкістю 82 км/год, що є значним перевищенням допустимої в населеному пункті швидкості 60 км/год, грубо порушив вимоги ПДР (1306-2001-п) , нехтуючи перевагою пішохода, який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, завдавши їй смертельну травму та з метою уникнення відповідальності намагався зникнути з місця події. Отже апеляційний суд урахував ті обставини, на які вказує потерпіла у касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо неможливості виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства, одночасно зробивши висновок про м`якість призначеного ОСОБА_2 основного покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора в повному обсязі, а апеляційну скаргу потерпілої - частково та постановивши в цій частині новий вирок, призначивши йому більш суворе основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. З урахуванням поведінки обвинуваченого, який щиро розкаявся, відшкодував матеріальну шкоду потерпілій, вибачився перед нею, намагався відшкодувати моральну шкоду, від отримання якої потерпіла відмовилася, про що не заперечувала в суді касаційної інстанції, апеляційний суд не знайшов підстав для призначення йому майже максимально суворого покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Отже, покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК. Вважати його явно несправедливим підстав немає.

При розгляді апеляційних скарг прокурора та потерпілої суд апеляційної інстанції їх доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_2 покарання внаслідок м`якості, які аналогічні доводам зокрема касаційної скарги потерпілої, в цій частині, перевірив і своє рішення щодо її безпідставності належним чином мотивував.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення апеляційним судом при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги потерпілої, скасування вироку апеляційного суду з підстав, зазначених у цій касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва