459/2540/16-к Про заподіяння легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, скоєне у стані алкогольного сп'яніння - 04.07.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Кіщука Б.В. на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 19 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140150001226, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 19 січня 2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 1700 гривень.

На підставі пункту " ґ "статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання за ч. 2 ст. 125 КК України.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто на його користь з ОСОБА_2 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Цивільний позов Червоноградської місцевої прокуратури задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Червоноградської міської ради 6783 гривні 64 копійки матеріальної шкоди.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову скасовано та направлено до Червоноградського міського суду Львівської області для розгляду в порядку цивільного судочинства. В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що він, 18 червня 2016 року близько 14 години 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на АДРЕСА_2, в ході словесного конфлікту зі знайомим йому ОСОБА_1, умисно, завдав твердим предметом та руками декілька ударів потерпілому, чим заподіяв йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілого- адвокат Кіщук Б.В. просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що правова кваліфікація дій засудженого є неправильною. Місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про проведення додаткової судово-медичної експертизи, яка була необхідна для встановлення дійсного ступеню тяжкості тілесних ушкоджень отриманих потерпілим. Стверджує, що призначене засудженому покарання є явно несправедливим, внаслідок м`якості. Вважає, що мало місце порушення права потерпілого на розгляд справи неупередженим і незалежним судом. Вказує, що суд апеляційної інстанції, всупереч положень ст. 404 КПК належним чином апеляційну скаргу не розглянув, обмежився вирішенням доводів лише в частині цивільного позову. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України, бо не містить відповідей на усі доводи скарги, а також докладних мотивів прийнятого рішення. Крім того, висловлює твердження, що за своїм змістом стосуються неповноти судового розгляду та оскарження фактичних обставин справи.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу від засудженого та його захисника надійшло заперечення, у якому вони, посилаючись на безпідставність доводів скарги представника потерпілого, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог скарги представника потерпілого.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що представник потерпілого, крім іншого, посилається на, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Касаційні твердження про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 125 КК України є необґрунтованими, виходячи із наступного.

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом (2341-14) , за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

За фактичними обставинами, встановленими судами першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_2, під час конфлікту з ОСОБА_1, умисно завдав останньому твердим предметом та руками декілька ударів, між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, існував прямий причинний зв`язок.

Наведені обставини, а також досліджені у судовому засіданні докази, зокрема: показання засудженого, потерпілого, свідків-очевидців, експерта, лікарів-нейрохірургів, висновки судово-медичних експертиз №249/2016 від 18 червня 2016 року та № 094/2016 від 13 серпня 2016 року, згідно з якими у потерпілого виявлено наступні тілесні ушкодження: садна на тильній поверхні кисті правої руки, крововилив на тильній поверхні кисті лівої руки, закрита черепно-мозкова травма, яка проявилася саднами тім`яної ділянки голови, забій головного мозку легкого ступеня тяжкості у вигляді гострої гігроми під твердою оболонкою правої півкулі головного мозку і кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, переконливо свідчать про правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.2 ст. 125 КК України.

Даними експертних висновків підтверджується факт заподіяння ОСОБА_1 саме легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а не іншого тілесного ушкодження більшого ступеня тяжкості, на чому безпідставно наголошує представник потерпілого. Ці обставини також підтвердив допитаний в судовому засіданні експерт.

Таким чином, висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України доведено доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, їм надано відповідну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як це встановлено вимогами ст. 94 КПК України. Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК.

Викладені у касаційній скарзі доводи щодо безпідставної відмови у задоволенні клопотання про проведення додаткової судово-медичної експертизи повністю спростовуються матеріалами провадження. Із яких встановлено, що місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення додаткової судово-медичної експертизи, тому що усі питання, які порушував представник потерпілого у своїх клопотаннях, висвітлені у двох висновках експертів, які належним чином мотивовані та не містять будь-яких протиріч, що слугували б підставою для проведення повторних чи додаткових досліджень.

Посилання представника потерпілого про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок м`якості, також не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Положеннями ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

При призначенні покарання місцевий суд в повному обсязі урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, зокрема, його вік, позитивну характеристику, те, що він пенсіонер, ветеран праці, має відзнаки, раніше не судимий, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також щире каяття, як обставину, що пом`якшує покарання, відсутність обставин, що його обтяжують. Тому, покарання, призначене ОСОБА_2, відповідає загальним засадам його призначення, визначеним у ст. ст. 50, 65 КК України та є справедливим,співмірним протиправному діянню, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Касаційні доводи про те, що мало місце порушення права потерпілого на розгляд справи неупередженим і незалежним судом, є надуманими.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Положення Конвенції щодо права особи на справедливий суд знайшли відображення у ст. 21 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Під час розгляду кримінального провадження наведених законодавчих вимог порушено не було. Із матеріалів справи слідує, що в ході судового розгляду сторона потерпілого жодним чином не була обмежена у реалізації своїх процесуальних прав, неодноразово використовувала інститут відводу, шляхом подання заяв про відвід складу суду (судді, прокурору). Зі змісту судових рішень, постановлених за наслідками розгляду відповідних заяв, слідує, що вони розглянуті із дотриманням вимог статей 75, 77, 81 КПК України, наведені у них твердження перевірено належним чином, та з огляду на відсутність обставин, які б виключали участь судді чи прокурора в кримінальному провадженні, суд обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. Натомість доводи представника потерпілого щодо недовіри складу суду зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями за наслідками судового розгляду, що не є підставою для відводу.

Не є прийнятними і доводи про те, що апеляційний суд, всупереч ст. 404 КПК України, належним чином не розглянув апеляційну скаргу.

Положеннями статті 404 КПК України чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів, представником потерпілого наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України, містить відповіді на усі доводи апеляційної скарги з наведенням мотивів, з яких суд виходив при постановленні рішення.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на викладене та керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд вважає, що касаційну скаргу представника потерпілого слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 19 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого - без задоволення.