Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 569/7737/17

провадження № 51-565км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,

прокурора Шевченко О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Тищук К.П. на вирок Апеляційного суду Рівненської області від 21 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017180010002134, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), неодноразово судимого, останнього разу за вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2013 року за ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільненого 26 січня 2015 року умовно-достроково на невідбутий строк 2 місяці 10 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у групі з невстановленою особою 26 березня 2017 року близько 21:00 у під`їзді № 1 будинку АДРЕСА_2, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, завдали ОСОБА_2 декілька ударів у різні частини тіла і повалили останнього на підлогу, після чого ОСОБА_1 повторно відкрито викрав належний потерпілому мобільний телефон вартістю 233,33 грн.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням й ухвалив вважати його засудженим за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, за її змістом, захисник порушує питання про зміну вироку апеляційного суду на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і, як наслідок, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить призначити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК те ж покарання, що призначив місцевий суд, тобто у виді позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК протягом дворічного іспитового строку. Вважає, що апеляційний суд призначив засудженому занадто суворе покарання, не врахувавши, що ОСОБА_1 частково визнав вину, відшкодував потерпілому завдані збитки, а тому останній просив не призначати суворого покарання. Крім того, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 позитивно характеризується, є офіційно працевлаштованим, має міцні соціальні зв`язки та утримує двох дітей - малолітнього сина і неповнолітню дочку.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, просила вирок апеляційного суду залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисник не оспорює.

Зі змісту скарги убачається, що ОСОБА_3 фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання, апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність звільнення обвинуваченого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК. При цьому апеляційний суд урахував ступінь тяжкості, конкретні обставини вчиненого злочину, а також особу ОСОБА_1, який, маючи ряд непогашених судимостей, у тому числі і за злочини проти власності, вчинив новий злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК.

Наведені дані свідчать про відверте небажання останнього стати на шлях виправлення та неефективність застосування до нього вказаної норми кримінального закону як заходу кримінально-правового впливу з метою попередження вчинення нових злочинів.

Встановлені ж судом першої інстанції позитивні характеристики за відсутності обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання, та інші дані про особу ОСОБА_1, перелічені захисником у касаційній скарзі, стали підставами для призначення покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк згідно санкції ч. 2 ст. 186 КК, однак у своїй сукупності є недостатніми для застосування до засудженого положень ст. 75 КК.

За таких обставин колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком апеляційного суду і вважає, що призначене ОСОБА_1 цим судом покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 21 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника Тищук К.П. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур О.П. Могильний