Постанова

іменем України

3 липня 2019 року

м. Київ

справа № 542/418/16-к

провадження № 51-639км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,

прокурора Шевченко О.О.,

представника потерпілої

(в режимі відеоконференції) Стороженко С.В.,

потерпілої

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 липня 2017 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015170000000138, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Балівка Новосанжарського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 367 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на її користь майнову шкоду у розмірі 490 грн, моральну шкоду у розмірі 99 216 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим в тому, що він, обіймаючи посаду помічника начальника Новосанжарського РВ УМВС в Полтавській області - оперативного чергового чергової частини штабу, 8 листопада 2014 року, будучи на чергуванні, вчинив службову недбалість за таких обставин.

Так, 8 листопада 2014 о 21:22 год помічник чергового чергової частини штабу ОСОБА_3, отримавши на службовий телефон за номером 102, повідомлення від жительки с. Олійники Новосанжарського району Полтавської області потерпілої ОСОБА_2 про те, що на подвір`ї за місцем проживання останньої ходить невідомий чоловік, про що просила вжити заходів реагування, зареєструвавши вказане повідомлення до журналу єдиного обліку (Далі - ЖЄО) райвідділу за № 2842, доповів оперативному черговому ОСОБА_1 .

У подальшому ОСОБА_1 особисто отримавши від ОСОБА_4 о 21:36 год повідомлення про те, що цей чоловік намагається проникнути до її будинку, а в наступному повідомленні останньої, яке надійшло о 21:47, вона повідомила ОСОБА_1 про те, що вказана особа вже вибиває двері до її оселі, а о 22:59 год та 23:01 год отримав телефонне повідомлення від ОСОБА_5, родича ОСОБА_2, про те, що до будинку його тещі ( ОСОБА_2 ), з погрозами намагається проникнути невідомий чоловік, проте ОСОБА_1 усупереч своїх посадових обов`язків, відповідно до яких, окрім іншого, на чергового покладено приймання, реєстрацію заяв і повідомлень про злочини, інші правопорушення й події, організацію негайного реагування на них, та обов`язків, передбачених пунктом 6.1.2 "Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань", затвердженої наказом МВС України від 28 квітня 2009 року № 181, не виконав покладені на нього службові обов`язки, а саме: негайно, при отриманні від заявника інформації про злочин, інше правопорушення чи подію черговий зобов`язаний негайно направити на місце пригоди слідчо-оперативну групу (СОГ), групу оперативного реагування, дільничного інспектора міліції, інші наряди або окремих посадових осіб, пункту 1.2.1. "Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події", затвердженої наказом МВС України від 22 жовтня 2012 року № 940, відповідно до якого обов`язкове негайне реагування на всі кримінальні правопорушення та інші дії, направлення на місця подій сил і засобів, необхідних для захисту порушених конституційних прав громадян, пунктів 5.3.3 та 5.3.4. вказаної вище інструкції, відповідно до яких, при отриманні від особи заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення та іншу подію черговий міськрайліноргану зобов`язаний негайно направити на місце події СОГ чи ОГ, ГШР, інші наряди окремих працівників міліції, ужити всіх необхідних заходів щодо припинення кримінального правопорушення, забезпечити затримання правопорушників, надання допомоги потерпілим, ліквідації негативних наслідків правопорушення чи події або надзвичайної ситуації, керуючись при цьому Картотекою невідкладних дій та іншими нормативно-правовими актами, враховуючи, що в райвідділі сформовано дві слідчо-оперативні групи, та наявний дільничний інспектор міліції, в зоні обслуговування якого знаходиться село Олійники Новосанжарського району, не виконав покладені на нього службові обов`язки та не направив на місце пригоди СОГ, групу оперативного реагування, дільничного інспектора міліції, інші наряди або окремих посадових осіб.

Далі 9 листопада 2014 року о 00:40 год на службовий телефон з номером 102 надійшло повідомлення чергової медсестри приймального відділення Новосанжарської ЦРЛ про те, що для надання медичної допомоги до приймального відділення Новосанжарської ЦРЛ доставлена ОСОБА_2 Дане повідомлення ОСОБА_1 зареєстрував до журналу СО під № 2845.

Через невиконання покладених на ОСОБА_1 службових обов`язків у виді не реєстрації відомостей до журналу єдиного обліку та не направлення на місце події СОГ, групи оперативного реагування, дільничного інспектора міліції, інших нарядів або окремих посадових осіб, настали наслідки у виді спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та її зґвалтування, які завдали їй моральної шкоди у розмірі 99 216 грн., що в 163 рази перевищує неоподатковуваний мінімум доходів.

Апеляційний суд ухвалою від 4 грудня 2018 року частково задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1, вирок місцевого суду змінив, звільнивши ОСОБА_1 від покарання, призначеного вказаним вироком, у зв`язку із закінченням строків давності, визначених ст. 49 КК. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, кримінальне провадження щодо нього закрити у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений посилається на неповноту судового розгляду, зазначає, що обвинувачення обґрунтовано на припущеннях, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються лише на недопустимих доказах, зокрема таких, як висновок судово-психологічної експертизи від 25 грудня 2015 року № 684, яка, на переконання ОСОБА_1, проведена неправильно, та на копіях матеріалів кримінального провадження щодо факту зґвалтування ОСОБА_2, які не можуть братися до уваги, оскільки отримані без відповідної ухвали слідчого судді.

Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції не надали належної оцінки всім доказам у кримінальному провадженні та не встановили, в чому саме полягали порушення ним службових обов`язків, які саме наслідки вони спричинили та не визначили причинний зв`язок між такими порушеннями і наслідками, що настали.

Заперечує проти задоволення цивільного позову потерпілої, так як остання не довела, що саме в результаті його дій вона отримала матеріальну та моральну шкоду. При цьому вважає, що у разі спричинення шкоди потерпілій незаконними діями працівників Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області відповідальність має нести юридична особа, а не він.

Стверджує, що апеляційним судом безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотань сторони захисту щодо виклику свідків для повторного допиту, а також щодо проведення повторної судово-психологічної експертизи потерпілої. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У запереченні на касаційну скаргу потерпіла вважає її необґрунтованою.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення касаційної скарги, вважали оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Згідно зі ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Оцінка доказів, згідно зі ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, даними в суді обвинуваченим ОСОБА_1, який не заперечував факту телефонного звернення потерпілої ОСОБА_2 о 21:22 год 8 листопада 2014 року до чергової частини та реєстрацію цього повідомлення; показаннями потерпілої ОСОБА_2 про те, що вона в цей день тричі дзвонила до чергової частини та повідомляла про те, що невідомий чоловік вривається до її оселі, проте черговий ОСОБА_1 порадив їй звернутися за допомогою до сільського голови, повідомивши, що наряд міліції до неї не приїде; свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5 щодо обставин події, які відбувалися до приїзду СОГ за місцем мешкання потерпілої; свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які в судовому засіданні місцевого суду підтвердили факт неналежного виконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків після отримання телефонного повідомлення ОСОБА_2 ; свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, які підтвердили виїзд біля 23:30 автомобіля швидкої медичної допомоги до с. Олійники та доставку потерпілої до лікарні з тілесними ушкодженнями; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 29 грудня 2015 року; даними протоколів огляду роздруківок телефонних дзвінків від 26 березня 2016 року та 28 березня 2016 року; висновку комісійної судово-медичної експертизи від 9 листопада 2014 року № 85; висновку судово-психологічної експертизи від 25 грудня 2015 року № 684: даними протоколу огляду місця події від 8 листопада 2014 року в с. Олійники Новосанжарського району за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК, з якого вбачається, що огляд місця події проводився з 00:50 год до 01:50 год, що свідчить про виїзд СОГ після доставлення потерпілої до лікарні; даними моніторингу з`єднань мобільних телефонів та іншими письмовими доказами.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, телефонне повідомлення потерпілої ОСОБА_2 було зареєстроване ОСОБА_1 до журналу єдиного обліку (далі - ЖЄО) райвідділу за № 2842 о 21:22 год, при цьому повідомлення про крадіжку мобільного телефону в с. Старі Санжари було зареєстровано ОСОБА_1 о 22:25 год.

Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 29 грудня 2015 року (т. 3, а.к.п. 174-176) відстань від Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області до житлового будинку потерпілої ОСОБА_2 в с. Олійники Новосанжарського району становить 11 км 900 метрів, а автомобіль вказану відстань із швидкістю 30-40 км/год проїжджає за 24 хв.

Враховуючи вказані дані ЖЄО та протоколу слідчого експерименту, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку, що повідомлення про крадіжку в с. Старі Санжари надійшло після повідомлення ОСОБА_2 (через годину), при цьому ніякого реагування чергового ОСОБА_1 на повідомлення ОСОБА_2 не було, а, навпаки, СОГ, яка на момент звернення потерпілої перебувала в черговій частині, направлена на іншу подію, яка сталася на годину пізніше. Вказане свідчить про те, що у випадку належного реагування ОСОБА_1 на повідомлення про злочин та спрямування слідчо-оперативної групи на місце події, продовження злочинної поведінки невідомої особи та настання негативних наслідків для потерпілої вдалося б попередити.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а саме службової недбалості, тобто у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадяні правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 367 КК.

Посилання автора касаційної скарги на недопустимість такого доказу, як висновок судово-психологічної експертизи від 25 грудня 2015 року № 684, не є слушним, оскільки отриманий у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, та не суперечить положенням ст. 87 КПК. Суди обох інстанцій вмотивовано визнали його належним доказом, в ньому надано вичерпні відповіді на поставлені запитання, у тому числі на запитання заподіяння потерпілій ОСОБА_2 моральної шкоди внаслідок неправомірних дій чергового Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області. Сумнівів у його правильності не має.

При визначенні розміру моральної шкоди, як кваліфікуючої ознаки істотної шкоди, передбаченої приміткою до ст. 364 КК, суд узяв до уваги конкретні обставини провадження та докази досліджені і оцінені в судовому засіданні, а також тяжкість наслідків вчиненого правопорушення, тривалий характер і обсяг моральних страждань, яких зазнала потерпіла ОСОБА_2 у зв`язку із бездіяльністю чергового частини ОСОБА_1 Цей розмір відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Окрім того, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону і твердження ОСОБА_1 про можливість використання копій матеріалів кримінального провадження щодо факту зґвалтування ОСОБА_2, а саме висновку комісійної судово-медичної експертизи від 9 листопада 2014 року № 85 та копії протоколу огляду місця події від 8 листопада 2014 року у цьому кримінальному провадженні лише на підставі ухвали слідчого судді, оскільки згідно зі ст. 257 КПК такий порядок отримання доказів передбачений для випадків проведення негласних слідчих (розшукових) дій, натомість вказані докази такими не являються.

Цивільний позов місцевим судом вирішено відповідно до вимог статей 127- 129 КПК. Розмір відшкодування моральної шкоди визначеного судом з дотриманням вимог статей 23, 1167 ЦК.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Суд апеляційної інстанції в межах, встановлених ст. 404 КПК та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК щодо відмови в задоволенні клопотань сторони захисту про виклик свідків для повторного допиту, а також щодо проведення повторної судово-психологічної експертизи потерпілоїє безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження вказані клопотання вирішено апеляційним судом відповідно до вимог ст. 350 КПК, з прийняттям відповідних рішень, як окремими процесуальними документами, так і постановленими без виходу до нарадчої кімнати, що відображено в журналах судового засідання. Такі рішення є достатньо обґрунтованими.

Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які відповідно до положень ст. 438 КПК були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 не вбачається.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 липня 2017 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур О.П. Могильний