Постанова
іменем України
2 липня 2019 року
м. Київ
справа № 761/26832/13-к
провадження № 51-1235км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Пашкова Є.Є.,
захисника Левченка І.І.,
засудженої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженої ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року в кримінальному провадженні № 12012110100001091 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше судимої за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2013 року за ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ст. 70 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК, та призначено покарання:
- за ч. 1 ст. 190 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки;
- за ч. 3 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч. 4 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2013 року остаточне покарання ОСОБА_1 призначено у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю.
У задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 06 жовтня 2011 року у невстановлений час, за попередньою домовленістю зустрілась біля ТЦ "Квадрат" на вул. Білоруській, 2 у м. Києві з раніше знайомою ОСОБА_3 та вирішила шляхом обману заволодіти її грошовими коштами. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1, вводячи в оману ОСОБА_3, користуючись давніми відносинами, запропонувала їй свої послуги з обміну іноземної валюти на гривні за вигідним курсом. ОСОБА_3, не підозрюючи про дійсні наміри ОСОБА_1, будучи впевненою у правильності і добросовісності її дій, з метою обміну у національну валюту передала ОСОБА_1 1672 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становило 13 330,35 грн, 8277 євро, що згідно з офіційним курсом НБУ становило 80 010,91 грн. Надалі протягом лютого 2012 року ОСОБА_1 з метою створення хибної уяви у ОСОБА_3 щодо добросовісності своїх дій частинами повернула їй грошові кошти на загальну суму 56 341 грн, а далі не виконала взятих на себе зобов`язань, розпорядившись грішми ОСОБА_4 в сумі 37 000,26 грн на власний розсуд, чим заподіяла потерпілій матеріальної шкоди.
Крім того, 06 січня 2012 року ОСОБА_1 відповідно до попередньої домовленості зустрілась із раніше знайомим ОСОБА_5 у приміщенні ресторану "Тіроль", що на вул. Прорізній, 10 у м. Києві, та, достовірно знаючи, що він має у розпорядженні великі суми грошових коштів, вирішила заволодіти ними шляхом шахрайства. Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на заволодіння грішми ОСОБА_5, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна ОСОБА_1 повідомила йому завідомо неправдиві відомості про те, що здійснить із його коштами в сумі 200 000 грн фінансові операції, у результаті яких він отримає відсотки в сумі 40 000 грн. ОСОБА_5, будучи введеним в оману, не підозрюючи про дійсні наміри ОСОБА_1 та довіряючи їй, під час зустрічі 06 січня 2012 року у невстановлений час на перехресті вулиць Прорізної та Б. Грінченка в м. Києві, передав їй 200 000 грн. Протягом лютого 2012 року ОСОБА_1 з метою створення хибної уяви у ОСОБА_5 щодо добросовісності своїх дій частинами повернула йому грошові кошти на загальну суму 50 000 грн, проте не виконала взятих на себе зобов`язань, розпорядившись грошовими коштами ОСОБА_5 у сумі 150 000 грн на власний розсуд, чим заподіяла потерпілому матеріальної шкоди у великих розмірах.
Крім того, 26 березня 2012 року ОСОБА_1 відповідно до попередньої домовленості зустрілась на АДРЕСА_2 з раніше знайомим ОСОБА_2 та достовірно знаючи, що він володіє грошовими коштами у великих розмірах і має необхідність їх обміняти на іноземну валюту, вирішила заволодіти ними шляхом обману. З цією метою ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2 завідомо неправдиві відомості про те, що обміняє його гроші на долари США за вигідним курсом, а ОСОБА_2, будучи введений в оману та не підозрюючи про дійсні наміри ОСОБА_1, перебуваючи за вищевказаною адресою, близько 15 год 26 березня 2012 року передав їй 800 000 грн для обміну на долари США. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами, ОСОБА_1 зустрілась з ОСОБА_2 03 квітня 2012 року о 13 год біля ТЦ "Променада", що на вул. Овруцькій, 18 у м. Києві, звідки вони разом направилися до ресторану "Сорі бабцю", розташованого на вул . П . Майбороди, 8 у м. Києві, в приміщенні якого ОСОБА_1 з метою особистого збагачення за рахунок коштів ОСОБА_2, переконала його в тому, що має можливість здійснити обмін його грошових коштів на долари США за вигідним курсом, а тому ОСОБА_2, будучи введений в оману та не підозрюючи про дійсні наміри ОСОБА_1, передав їй 1 118 300 грн. Отримані від ОСОБА_2 протягом 26 березня 03 квітня 2012 року грошові кошти загальною сумою 1 918 300 грн ОСОБА_1 зобов`язувалася повернути 17 квітня 2012 року в доларах США, проте своїх зобов`язань не виконала, розпорядившись грошима на власний розсуд, чим заподіяла ОСОБА_2 матеріальну шкоду в особливо великих розмірах.
Крім того, 19 березня 2012 року ОСОБА_1 відповідно до попередньої домовленості зустрілася біля ресторану "Фелічіта", на просп. Миру, 13 у м. Києві з раніше знайомою ОСОБА_6 і, достовірно знаючи, що остання має у розпорядженні великі суми грошових коштів, якими сплачує банківський кредит, вирішила заволодіти ними шляхом обману. Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1 запропонувала ОСОБА_6 свої послуги з обміну валют за вигідним курсом, а ОСОБА_6, будучи впевненою у правильності дій ОСОБА_1 та її добросовісності, перебуваючи за вищевказаною адресою, того ж дня близько о 19 год передала їй 800 000 грн з метою їх обміну на долари США. Далі ОСОБА_1, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошима ОСОБА_6, відповідно до попередньої домовленості 21 березня 2012 року у невстановлений час зустрілася з нею у приміщенні ресторану "Фелічіта", де під приводом обміну валют отримала від неї 90 000 грн, не маючи наміру їх повертати. Не зупиняюсь на досягнутому злочинному результаті, продовжуючи реалізовувати свій умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами, ОСОБА_1 за попередньою домовленістю зустрілася з ОСОБА_6 26 березня 2012 року близько о 15 год у приміщенні ресторану "Челентано", що на вул. Ревуцького, 38/1 у м. Києві, під час якої ОСОБА_6, будучи введена в оману щодо дійсних намірів ОСОБА_1 і довіряючи їй, передала їй 20 000 євро, що за офіційним курсом НБУ становило 211 493,28 грн. Ці кошти, отримані шляхом обману, ОСОБА_1 зобов`язувалася обміняти на долари США за вигідним курсом, проте розпорядилася ними на власний розсуд.
Продовжуючи виконувати свій злочинний намір щодо заволодіння грошовими коштами ОСОБА_6 під приводом обміну на іноземну валюту за вигідним курсом, ОСОБА_1 зустрілася з нею 29 березня 2012 року на перехресті вулиць Інститутської та Липської в м. Києві. Будучи впевненою у правильності та добросовісності дій ОСОБА_1 і введена в оману щодо дійсних її намірів, перебуваючи за вищевказаною адресою, ОСОБА_6 близько 18 год того ж дня передала ОСОБА_1 146 000 грн, проте остання не виконала наданих зобов`язань і розпорядилася ними на власний розсуд. Надалі ОСОБА_1, продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на заволодіння грошовими коштами під приводом обміну валют за вигідним курсом, зустрілася з ОСОБА_7 03 квітня 2012 року близько 13 год на вул. П. Майбороди, 8 у м. Києві у приміщенні ресторану "Сорі Бабцю", і та, будучи введеною в оману щодо дійсних намірів ОСОБА_1 і довіряючи їй, передала 470 000 грн, які ОСОБА_1 зобов`язувалась обміняти на долари США за вигідним курсом.
Таким чином, ОСОБА_1, заволодівши протягом 19 березня 03 квітня 2012 року шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_6 на загальну суму 1 717 493,28 грн, не повернула їх власниці, а розпорядилася на власний розсуд, чим заподіяла потерпілій матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.
Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 22 лютого 2016 року апеляційні скарги обвинуваченої, її захисника та потерпілого ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк покарання час попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 22 липня 2013 року по 22 лютого 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 09 лютого 2017 року касаційні скарги потерпілого ОСОБА_5 та засудженої ОСОБА_1 задовольнив частково, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 15 червня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційні скарги захисника засудженої та потерпілого - без задоволення.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк покарання, призначеного вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року, час попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 27 липня 2013 року по 06 червня 2016 року та з 28 серпня 2016 року по 15 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Клопотання ОСОБА_1 про застосування Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) залишено без задоволення.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджена просить ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року скасувати в частині застосування Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) та звільнити її від покарання на підставі статті 6, 11 вищевказаного Закону. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 404 КПК апеляційний суд належним чином не розглянув апеляційні скарги захисника Ющенка Ю.В. та потерпілого ОСОБА_5, взагалі не дослідив повторно обставини, які суд першої інстанції дослідив неповно та з порушеннями, безпідставно не задовольнив вимоги щодо закриття провадження за відсутності будь-яких доказів її винуватості у скоєнні злочинів, за які її засуджено.
У доповненнях до касаційної скарги засуджена просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо неї і призначити новий розгляд у суді першої інстанції на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджена посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що інкримінованих кримінальних правопорушень вона не вчиняла, між нею та потерпілими існували цивільно-правові відносини, а тому в її діях відсутній склад цих правопорушень. Вказує про те, що висновки місцевого суду ґрунтуються на суперечливих показаннях потерпілих, яким надано перевагу над іншими доказами сторони захисту.
Також вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, пов`язаного з порушенням права на захист на досудовому розслідуванні, яке полягало у врученні їй повідомлення про підозру без залучення захисника, участь якого є обов`язковою, а також у залученні захисника Несвітайла О.М., який здійснював неефективний захист її інтересів. Посилається, крім того, на порушення судами обох інстанцій вимог статей 22, 26, 27 КПК, які виразилися у відхиленні майже всіх клопотань захисника та обвинуваченої.
Також засуджена зазначає про невідповідність обвинувального акта вимогам ч. 2 ст. 291 КПК через наявність у ньому недоліків і неконкретність пред`явленого їй обвинувачення, та вказує на відсутність технічної фіксації окремих судових засідань суду першої інстанції, невідповідність вироку місцевого суду вимогам ст. 374 КПК, а також те, що всупереч вимогам ст. 404 КПК апеляційний суд проігнорував її клопотання та відхилив доводи її апеляційної скарги, повторно не дослідив обставини кримінального провадження щодо її винуватості.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена та її захисник просили не розглядати доводи у касаційній скарзі в частині застосування Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) , а в решті підтримали доводи, викладені в касаційні скарзі та доповненнях до неї.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженої.
Мотиви Суду
Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, з доповненнями, суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Стаття 434 КПК передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі засудженої, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, даними в суді потерпілими ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, котрі пояснили про заволодіння їх грошовими коштами ОСОБА_1 шляхом обману, показаннями свідка ОСОБА_9, даними, що містились у розписках, відповідно до яких ОСОБА_1 отримала кошти: в ОСОБА_2 в сумі 1 918 300 грн і зобов`язується їх повернути 17 квітня 2012 року (т. 3, а.с. 102); у ОСОБА_6 . 800 000 грн 19 березня 2012 року і зобов`язується їх повернути до 17 квітня 2012 року, далі дописано 90 000 грн, 20 000 євро, 145 000 грн та 470 000 грн (т. 3, а.с. 103); у ОСОБА_3 1672 дол. США та 8277 євро, зобов`язується повернути в їх повному обсязі (датована 6 жовтня 2011 року) (т. 2, а.с. 210); у ОСОБА_5 у розмірі 240 000 грн, зобов`язується повернути їх до 15 березня 2012 року (датована 6 січня 2012 року), далі зазначена інформація про повернуті кошти 2 лютого 2012 року - 30 000 грн, 17 лютого 2012 року - 15 000 грн, 20 лютого 2012 року - 5000 грн (т. 2, а.с. 211).
Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК.
При цьому, спростовуючи доводи сторони захисту, місцевий суд обґрунтовано визнав показання потерпілих та свідка послідовними й такими, що не містять істотних суперечностей і узгоджуються між собою та іншими доказами, й підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Мотивів для обмови потерпілими засудженої суд не встановив.
За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК правильно. Порушень норм матеріального права Верховним Судом не встановлено.
Суди першої та апеляційної інстанції спростували доводи сторони захисту про наявність між ОСОБА_1 та потерпілими цивільно-правових відносин і обґрунтовано навели достатні мотиви своїх висновків, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи засудженої про порушення її права на захист на досудовому розслідуванні є безпідставними, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 були надані всі передбачені законом можливості для реалізації її права на захист, порушень права на захист засудженої, які би могли істотно вплинути на прийняті обома судами рішення, під час касаційного розгляду не встановлено.
Зокрема, матеріали провадження містять відомості, що адвокат Несвітайло О.М. здійснював захист ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12013100030000382 на підставі доручення для здійснення захисту за призначенням від 14 серпня 2013 року № 1168, виданого Київським обласним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а також був допущений слідчим до захисту інтересів ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні. ОСОБА_1 мала право на вільний вибір захисника і цим правом скористалася, оскільки жодних заперечень про здійснення захисту її інтересів захисником Несвітайлом О.М. на досудовому розслідуванні вона не висловлювала.
Захисник Несвітайло О.М. за згодою підзахисної в кримінальному провадженні № 12012110100001091 брав участь у ряді слідчих дій, зокрема під час одночасного допиту ОСОБА_1 та потерпілих, повідомлення її про зміну раніше повідомленої підозри 14 жовтня 2013 року, повідомлення про закінчення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_1 та її захиснику, вручення їм обвинувального акта. Більш того під час ознайомлення засудженої та її захисника з матеріалами досудового розслідування та вручення останнім копії обвинувального акта ОСОБА_1 не заперечувала щодо участі захисника Несвітайла О.М., так само і захисник не висловлював жодних зауважень щодо неможливості його участі в даному кримінальному провадженні.
Крім того, зі змісту касаційної скарги засудженої вбачається, що захисник під час досудового розслідування заявляв неодноразові клопотання, а тому підстав вважати що захист був неефективним відсутні.
У суді першої інстанції був здійснений належний та ефективний захист інтересів ОСОБА_1, який останньою не оспорюється.
Доводи у касаційній скарзі про невідповідність обвинувального акта вимогам ч. 2 ст. 291 КПК є безпідставними, оскільки зі змісту обвинувального акта вбачається, що формулювання обвинувачення відповідно до вимог ст. 291 КПК викладено з достатньою конкретизацією, встановлено і зазначено місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначено дії і роль обвинуваченої. Отже, воно є зрозумілим. ОСОБА_1 подавала детальні апеляційну та касаційні скарги, що свідчить про її обізнаність у пред`явленому їй обвинуваченні, а тому підстав стверджувати про порушення її права на захист немає.
Твердження засудженої про порушення судами обох інстанцій вимог статей 22, 26, 27 КПК касаційний суд вважає безпідставними з огляду на те, що всі клопотання сторони захисту були вирішені місцевим судом з дотриманням вимог ст. 350 КПК, з прийняттям відповідних рішень - як окремих процесуальних документів, так і постановлених без виходу до нарадчої кімнати, що відображено в журналах судового засідання. Такі рішення є достатньо обґрунтованими, при цьому відмова суду в призначенні почеркознавчої експертизи мотивована тим, що ОСОБА_1 не заперечувала факту власноручного написання розписок на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_6, а також того, що це відбувалося у незвичайних умовах, під час її перебування в салоні автомобіля.
Доводи засудженої про те, що на деяких технічних носіях інформації, на яких зафіксовані судові засідання місцевого суду, присутні сторонні звуки і погано чути прокурора, суддю, не є беззаперечною підставою для скасування судового рішення, оскільки під час дослідження вказаних звукозаписів було встановлено, що наявні у технічному звукозаписі сторонні звуки не заважають у повній мірі відтворити всю послідовність подій, які відбувалися у зазначених судових засіданнях.
Що стосується відсутності технічного запису судового засідання від 20 лютого 2014 року, то слід вказати, що відповідно до наявного в матеріалах справи журналу судового засідання від 20 лютого 2014 року (т. 1, а.с. 184) судовий розгляд фактично не здійснювався та був відкладений у зв`язку із неявкою всіх учасників кримінального провадження та недоставкою в судове засідання обвинуваченої, а тому місцевий суд обґрунтовано та згідно з вимогами ч. 4 ст. 107 КПК не здійснював технічної фіксації цього судового засідання.
Доводи у касаційній скарзі засудженої про відсутність технічного запису судових засідань від 6 листопада 2013 року та 28 листопада 2013 року спростовано наявністю у справі відповідних журналів та копіями аудіозаписів цих судових засідань.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, є законним та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції в межах, встановлених ст. 404 КПК і у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника засудженої та потерпілого на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, які є аналогічними доводам у касаційній скарзі засудженої, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
Доводи про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК щодо недослідження доказів, на які вказувала Пащенко Ю.С., є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачена відмовилася від поданої нею апеляційної скарги та лише просила розглянути питання про застосування щодо неї амністії. Інші учасники провадження в ході апеляційного розгляду не порушували питання про дослідження доказів, тому у апеляційного суду не було підстав їх досліджувати.
Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.
За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які відповідно до положень ст. 438 КПК були би безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженої ОСОБА_1 не вбачається.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу з доповненнями засудженої ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
Т.В. Матієк М.В. Мазур О.П. Могильний