Постанова

іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 611/314/17

провадження № 51-167км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Могильного О.П., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Руденко О.П.,

захисника Козир Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Козир Ю.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в кримінальному провадженні № 12016220200000609 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Барвінківського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.

Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 30 листопада 2016 року близько 21:30 години, перебуваючи біля магазину приватного підприємця Мордань, розташованого на АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 Харківської області, що є громадським місцем, зустрів раніше знайомого йому ОСОБА_2 та під час розмови між ними виник словесний конфлікт, що був спровокований ОСОБА_1 Під час конфлікту, діючи умисно та протиправно, грубо порушуючи громадський порядок з мотиву явної неповаги до суспільства, показуючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку й існуючих у суспільстві загальноприйнятих правил та норм поведінки і моралі, бажаючи самоутвердитися за рахунок приниження потерпілого, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі, з особливою зухвалістю, використовуючи у якості знаряддя злочину ніж, що мав при собі, який вирішив застосувати для вчинення хуліганських дій і завдання тілесних ушкоджень, безпричинно заподіяв ножем один удар у ділянку спини ОСОБА_2, у результаті чого потерпілому було спричинено тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани у задній поверхні грудної клітини зліва в проекції 9-го ребра по лопатковій лінії, яке за висновком експерта від 05 грудня 2016 року № 100БР/16 належить до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Далі ОСОБА_1 погрожував потерпілому ОСОБА_2 ще заподіяти тілесні ушкодження ножем. Після отримання тілесних ушкоджень і погроз потерпілий ОСОБА_2 самостійно направився до Барвінківського відділення поліції Балаклійського відділу поліції, а ОСОБА_1 прослідував у напрямку центру м. Барвінкового до магазину " Барвінок ".

Крім цього, 30 листопада 2016 року в період часу з 21:55 год. до 22:10 год. ОСОБА_1, перебуваючи в громадському місці біля магазину "Барвінок", розташованого на вул. Центральна, 16 у м. Барвінковому Харківської області,діючи умисно і протиправно, грубо порушуючи громадський порядок з мотиву явної неповаги до суспільства, показуючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку й існуючих у суспільстві загальноприйнятих правил та норм поведінки і моралі, бажаючи самоутвердитися за рахунок приниження інших громадян, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі, з особливою зухвалістю, без будь-якої причини і приводу став погрожувати ножем неповнолітній потерпілій ОСОБА_4, приставляти ніж до її тіла, що створювало реальну загрозу для життя чи здоров`я ОСОБА_4 .

Після цього хуліганські дії ОСОБА_1 припинив наряд працівників поліції, що прибув на місце події.

Перевіряючи вказаний вирок суду, 13 грудня 2018 року суд апеляційної інстанції ухвалив свій вирок, яким апеляційну скаргу засудженого залишив без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, скасував вирок Барвінківського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання та призначив йому покарання за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого, посилаючись на істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду, на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного судом апеляційної інстанції покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону захисник засудженого обґрунтовує тим, що, скасовуючи вирок місцевого суду в частині застосування ст. 75 КК та призначаючи покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки, апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог, чим погіршив становище обвинуваченого, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 404 КПК.

Крім того, свої вимоги про суворість призначеного покарання захисник обґрунтовує тим, що апеляційний суд при призначенні покарання виходив із кількості епізодів злочинної діяльності ОСОБА_1, обставин їх вчинення та короткого проміжку між ними, однак залишив поза увагою інші дані, що характеризують особу засудженого, зокрема утримання ним неповнолітньої дитини, позитивні характеристики з місця проживання та роботи, відсутність судимостей, наявність яких дають підстави для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, даними в суді потерпілими ОСОБА_2, ОСОБА_4, свідками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, даними протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз, відеозаписом з камери відеоспостереження магазину "Барвінок" та іншими письмовими доказами.

Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував дії останнього за ч. 4 ст. 296 КК.

Захисник у касаційній скарзі не оспорює доведеності винуватості ОСОБА_1 та правильності кваліфікації його дій.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного апеляційним судом засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого спростовуються з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Апеляційним судом ухвалено вирок з дотриманням цих вимог кримінального процесуального закону.

Розглянувши апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції скасував вирок районного суду в частині призначення покарання та ухвалив свій, у якому виклав короткий зміст вимог апеляційних скарг, зазначив зміст вироку суду першої інстанції, з формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнано обвинуваченого. Крім того, судом наведено мотиви прийнятого рішення та надано обґрунтовані відповіді на доводи апеляційних скарг.

Відповідно до вимог ст. 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Місцевий суд, призначаючи покарання, не звернув уваги на точні положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначених питань суду необхідно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні.

Звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу винного дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.

Приймаючи рішення про застосування ст. 75 КК, суд не в повній мірі врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, його тяжкість, кількість епізодів злочинної діяльності, обставини їх скоєння та короткий проміжок часу між їх вчиненням, дані про особу винного, його поведінку під час та після вчинення злочину, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, постановляючи свій вирок та призначаючи покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, суд апеляційної інстанції зазначив, що фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 у громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок з мотиву явної неповаги до суспільства, показуючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальноприйнятих правил та норм поведінки і моралі, бажаючи самоутвердитися за рахунок приниження потерпілого, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі, з особливою зухвалістю, використовуючи у якості знаряддя злочину ніж, безпричинно завдав цим ножем один удар у ділянку спини ОСОБА_2, у результаті чого потерпілому було заподіяно тілесне ушкодження, а також через незначний проміжок часу з аналогічних мотивів та з особливою зухвалістю, без будь-якої причини і приводу став погрожувати ножем неповнолітній потерпілій ОСОБА_4, приставляти ніж до її тіла, що створювало реальну загрозу для її життя чи здоров`я.

З урахуванням усіх встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, тим самим визнав неправильним застосування місцевим судом вимог ст. 75 КК.

Твердження захисника про те, що, призначаючи покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог прокурора і таким чином погіршив становище обвинуваченого, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 404 КПК, є безпідставними.Вказані висновки апеляційного суду стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості

й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду під час призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

З підстав наведеного апеляційний суд не порушив вимоги ч. 2 ст. 404 КПК.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК, є належним чином вмотивованим та обгрунтованим.

Встановлені ж судом першої інстанції обставини, які пом`якшують покарання засудженого, те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, має на утриманні неповнолітню дитину та інші дані про особу ОСОБА_1, перелічені захисником у касаційній скарзі, зміст досудової доповіді Барвінківського відділу з питань пробації про обвинуваченого ОСОБА_1 були предметом апеляційного розгляду і стали підставами для призначення засудженому покарання в мінімальній межі санкції ч. 4 ст. 296 КК.

На думку колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання є законним, справедливим, сприятливим перевихованню ОСОБА_1 та попередженню вчинення злочинів. Із урахуванням конкретних обставин справи, застосування засудженим такого знаряддя злочину як ніж, в наслідок якого безпричинно було завдано одному потерпілому тілесних ушкоджень, а через короткий проміжок часу щодо неповнолітньої дівчини - погрозу застосування ножем, його подальшу неправомірну поведінку, яка була припинена лише працівниками міліції, наведені захисником додаткові дані про відсутність у засудженого заборгованості по сплаті аліментів щодо своєї дитини та наявність на утриманні хворих батьків не є достатніми підставами для застосування до винуватого положень ст. 75 КК.

Істотних порушень норм процесуального та матеріального права апеляційним судом не допущено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Козир Ю.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк О.П. Могильний С.В. Яковлєва