399/383/15-к Про ухвалення суддею завідомо неправосудної постанови - 20.06.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015170000000077, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Кіровограда, жительки АДРЕСА_1, такої, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Онуфріївський районний суд Кіровоградської області вироком від 02 травня 2018 року визнав невинуватою ОСОБА_1 і виправдав за ч. 2 ст. 375 КК у зв`язку з відсутністю в її діях складу цього злочину.

Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 30 липня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 - без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що вона, будучи суддею Комсомольського міського суду Полтавської області, за обставин, детально викладених у вироку, 06 лютого 2014 року, розраховуючи одержати для себе неправомірну вигоду у виді подальшого кар`єрного зростання, діючи умисно, за місцем своєї роботи на вул. Гірників, 17 у м. Комсомольську Полтавської області, розглядаючи адміністративну справу щодо ОСОБА_2, склала, підписала та постановила, оголосивши в судовому засіданні, завідомо неправосудну постанову про визнання останнього винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, та застосування до нього стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 місяці.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, оскільки вважає безпідставним її виправдання за ч. 2 ст. 375 КК у зв`язку з невизначеністю на законодавчому рівні поняття "неправосудне рішення".

У запереченнях на касаційну скаргу виправдана ОСОБА_1 зазначає про безпідставність доводів цієї скарги, необхідність залишення її без задоволення, а оскаржених судових рішень - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Пономарьова М. С. підтримала скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1954 року передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведено. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд касаційної інстанції вже неодноразово надавав свої висновки щодо правозастосування ст. 375 КК, які містяться у постановах Верховного Суду України №5-24кс14 від 20 листопада 2014 року та №5-56кс15 від 18 червня 2015 року, постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року (справа №520/8135/15, провадження №51-203км17) та від 05 березня 2019 року (справа №759/15166/15, провадження №51-16км17) тощо.

Зокрема, в цих висновках констатовано, що на законодавчому рівні не визначено поняття "неправосудне судове рішення", не розтлумачено його і Конституційним Судом України, відсутні підстави ототожнювати його з такими поняттями, як "незаконне" та "необґрунтоване", а також немає підстав стверджувати, що неправосудне судове рішення це у будь-якому випадку таке рішення, яке було скасовано вищою судовою інстанцією. Крім цього, наголошено, що поняття "неправосудне судове рішення" у поєднанні з вказівкою на "завідомість" його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя. Про неправосудність судового рішення може свідчити умисне викривлення фактичних обставин справи, спотворення фактичних даних тощо.

З матеріалів кримінального провадження видно, що суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази з додержанням вимог ст. 23 КПК, при цьому, навівши у вироку відповідні обґрунтування, дійшов правильного висновку про наявність підстав для виправдання ОСОБА_1 з огляду на відсутність в її діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК, враховуючи таке.

Зазначений злочин є злочином проти правосуддя, відповідно об`єктом цього злочину є суспільні відносини, що складаються у сфері здійснення правосуддя, зокрема ухвалення суддею постанови. Об`єктивна сторона вказаного злочину полягає у вчиненні певних дій, які виражені в постановленні неправосудного рішення.

Однак жодні досліджені судом першої інстанції докази, які були визнані належними та допустимими, не викривають ОСОБА_1 в ухваленні завідомо неправосудної постанови за обставин, викладених в обвинувальному акті, а лише констатують факт ухвалення нею певного судового рішення, яке було скасовано судом апеляційної інстанції. Допитані в суді потерпілий ОСОБА_2, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 висловили свою незгоду з відповідним рішенням суду першої інстанції як сторони провадження і як зацікавлені особи. Незгода однієї зі сторін із судовим рішенням, ухваленим не на її користь, не може свідчити про винесення суддею завідомо неправосудного рішення.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК, характеризується виключно прямим умислом з обов`язковою наявністю мотиву.

ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчиненні злочину з інших особистих інтересів, а саме з кар`єристських мотивів. Сторона обвинувачення зазначала, що мотивом вчинення ОСОБА_1 злочину є подальше її кар`єрне зростання, однак не надала суду жодного належного та допустимого доказу того, в чому саме полягав кар`єризм судді Таранкової І. М. ні взагалі, ні стосовно винесення відповідної постанови від 06 лютого 2014 року, а також які дії вживалися нею для реалізації цього мотиву та як вплинуло прийняття зазначеного рішення на її кар`єрне зростання.

Разом із цим у судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що по досягненню 65-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 та закінчення повноважень вона безумовно йшла у відставку за віком, а тому будь-яких кар`єристських мотивів у неї не було і не могло бути. Ці показання ОСОБА_1 жодним дослідженим в суді доказом не спростовані.

На думку колегії суддів, наведене переконливо свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй злочину.

Усупереч доводам, викладеним у касаційній скарзі прокурора, твердження в оскаржених судових рішеннях про невизначеність на законодавчому рівні поняття "неправосудне рішення" є обґрунтованими, не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій у цьому кримінальному провадженні закону України про кримінальну відповідальність і не вплинули на правильність рішення про необхідність виправдання ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в її діях складузлочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про істотне порушення кримінального процесуального закону при врученні судді Таранковій І. М. підозри (висновки суду в цій частині не піддаються сумніву в касаційній скарзі прокурора) і, навіть незважаючи на це, розглянув пред`явлене обвинувачення, встановив відсутність складу інкримінованого їй злочину, на підставі чого ухвалив виправдувальний вирок.

Апеляційний суд переглянув вирок щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора і постановив мотивовану ухвалу, якою залишив його скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. При цьому доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, зокрема ті, на які він посилається в касаційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який мотивовано їх спростував.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення.