630/163/16-к Про порушення Правил дорожнього руху, виїзд на зустрічну смугу руху та скоєння зіткнення із мотоциклом, внаслідок чого водій мотоцикла отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні - 19.06.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Люботинського міського суду Харківської області від 29 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 5 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220000001065, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені

судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено: за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки. В задоволенні позову потерпілої ОСОБА_1 про відшкодування на її користь з державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - відмовлено. Питання щодо речових доказів та судових витрат вирішено судом відповідно до вимог закону.

Згідно з вироком 26 грудня 2015 року приблизно о 16:00 ОСОБА_2, керуючи автомобілем ГАЗ-3110 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухався по вул. Шевченко зі сторони вул. Челюскіна в напрямку вул. Свято-Миколаївської у м. Люботин Харківської області, та в районі будинку 68/1, грубо порушуючи вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху, не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну смугу руху де зіткнувся із мотоциклом "Іж-Юпітер" (державний номерний знак НОМЕР_2 ). Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій мотоцикла ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги потерпілої та прокурора, а вирок суду - без зміни. Відповідно до п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" звільнив ОСОБА_2 від відбування призначеного вироком суду покарання.

Ухвалою апеляційного суду від 2 серпня 2018 року виправлено описку в ухвалі цього ж суду від 5 липня 2018 року щодо ОСОБА_2 В установочній та резолютивній частинах рішення вказано дату ухвалення вироку Люботинського міського суду Харківської області - 29 грудня 2016 року, замість 30 серпня 2017 року.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку потерпілої, суд апеляційної інстанції мав звільнити ОСОБА_2 лише від основного покарання, а рішення цього суду про звільнення останнього також і від додаткового покарання є неаргументованим. Також, потерпіла вважає, що моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, має відшкодовувати державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", оскільки ОСОБА_2 керував належним підприємству автомобілем та перебував з підприємством у трудових відносинах.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову потерпілої і призначити у цій частині новий розгляд в суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У поданій касаційній скарзі потерпіла, зокрема, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як у силу ст. 433 КПК їх перевірки до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом з цим, висновків судів про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорює.

Доводи потерпілої про неправильне застосування апеляційним судом Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) є необґрунтованими, з огляду на нижченаведене.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК, урахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, призначив ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК основне й додаткове покарання та на підставі статей 75, 76 КК звільнив останнього лише від відбування основного покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 1 листопада 1996 року № 392/96-ВР "Про застосування амністії в Україні" та ст. 15 Закону України "Про амністію у 2016 року" особи, на яких поширюється дія останнього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання.

Виходячи із системного аналізу означених правових норм, застосування чи незастосування амністії до додаткового покарання є правом, а не обов`язком суду, реалізація якого належить до його дискреційних повноважень.

Так, поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Питання про доцільність призначення додаткового покарання вирішується з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного та інших обставин, які суд при вирішенні такого питання визнає необхідними для постановлення законного, справедливого та достатнього покарання.

Так, під час апеляційного розгляду кримінального провадження суд зазначив, що фактичні обставини справи встановлено у загальному порядку, при цьому сам ОСОБА_2 в суді першої інстанції визнав їх повністю, а правова кваліфікація дій останнього є правильною.

Разом з цим, розглянувши клопотання ОСОБА_2, суд дійшов висновку, про можливість застосування до останнього вимог Закону України "Про амністію у 2016 року" (1810-19) .

Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що відповідно до п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних позбавленням волі, підлягають особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який відповідно до ст. 12 КК не є особливо тяжким, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 вчинив необережний тяжкий злочин, має доньку - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), батьківських прав щодо якої він не позбавлений, суд правильно встановив, що засуджений є суб`єктом Закону України "Про амністію у 2016 року" (1810-19) та повністю звільнив його від відбування призначеного вироком місцевого суду покарання.

На думку колегії суддів, рішення апеляційного суду не суперечить вимогам Закону.

Доводи касаційної скарги потерпілої про неправильне вирішення цивільного позову, на думку Суду, є обґрунтованими, виходячи з нижченаведеного.

Так, ч. 1 ст. 128 КПК визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

При цьому, відповідно до ч. 5 вказаної норми процесуального закону цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК (1618-15) ) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу (далі - ЦК) моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Аналіз норм статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК дає підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення статей 1187, 1188 ЦК є спеціальними по відношенню до статей 1166, 1167 ЦК, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП перебував в трудових відносинах з цивільним відповідачем ДП "Укрспирт" (працював водієм) та керував технічно справним автомобілем ГАЗ-3110, що належить вказаному підприємству. Правомірність використання ОСОБА_2 транспортного засобу підтверджується подорожнім листом від 26 грудня 2015 року. В результаті порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, автомобіль ГАЗ-3110 виїхав на зустрічну смугу руху де зіткнувся із мотоциклом "Іж-Юпітер", внаслідок чого водій мотоцикла ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Таким чином, в результаті неправомірних дій засудженого було завдано шкоди у робочий час, діями, які пов`язані з виконанням ним своїх трудових (службових) обов`язків у ДП "Укрспирт", яке є власником джерела підвищеної небезпеки, а тому висновок місцевого суду про те, що саме засуджений повинен відшкодувати завдану моральну шкоду, є передчасним та не ґрунтується на вимогах закону.

Суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 КПК, доводи апеляційної скарги потерпілої щодо неправильного вирішення цивільного позову не перевірив та не зазначив підстав, з яких скаргу визнав необґрунтованою.

За таких обставин касаційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, а судові рішення в частині вирішення цивільного позову - скасуванню як такі, що постановлені з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Люботинського міського суду Харківської області від 29 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 5 липня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 і призначити у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.