755/1923/18 Про замах на умисне відкрите викрадення чужого майна (грабіж) - 19.06.2019 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100040000235, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Печерського районного суду м. Києва від 7 червня 2012 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 14 квітня 2016 року після відбуття строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені

судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки. Питання щодо речових доказів вирішено судом відповідно до вимог закону.

Згідно з вироком суду 7 січня 2018 року приблизно о 14:00 ОСОБА_1, перебуваючи на просп. Соборності, 2/1-А у м. Києві, побачив раніше невідому йому ОСОБА_2, котра розмовляла по телефону, та зайшов слідом за нею до салону маршрутного таксі, де, діючи повторно, таємно викрав із кишені ОСОБА_2 мобільний телефон марки "Apple", після чого намагався залишити місце вчинення злочину, але його злочинні дії помітили потерпіла та свідки. ОСОБА_1 вибіг із салону таксі та почав тікати, проте вказані особи його затримали.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням та належним чином свого рішення не мотивував. Суд не врахував того, що ОСОБА_1 раніше неодноразово був судимий, однак вчинив новий умисний, корисливий злочин, який є тяжким. На думку прокурора, є сумніви щодо наявності у засудженого щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання, а визнання останнім вини у вчиненні злочину свідчить про його прагнення уникнути справедливого покарання. Суд не надав оцінки обставині, що обтяжує покарання, - рецидиву злочину. Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК не дав оцінки всім доводам в апеляційній скарзі прокурора щодо безпідставного застосування до засудженого положень ст. 75 КК і залишивши скаргу без задоволення, не зазначив підстав, через які визнав її необґрунтованою.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений заперечував проти задоволення касаційної скарги. Прокурор вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК прокурор у касаційній скарзі не оспорює.

При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 ККсуд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 ККпокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_3 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу винного (раніше судимий, під наглядом у лікарів психіатра та нарколога не перебуває), наявність обставини, що пом`якшує покарання (щире каяття засудженого у вчиненому), та відсутність обставин, що його обтяжують.

З урахуванням викладеного, конкретних обставин кримінального провадження, думки прокурора, котрий просив призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі та звільнити останнього від його відбування з випробуванням, а також того, що засуджений дав в суді послідовні показання щодо вчинення злочину, повністю визнав вину та щиро розкаявся у скоєному, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без реального відбування покарання на підставі положень статей 75, 76 КК.

Перевіривши вирок за апеляцією прокурора, доводи в якій є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі, апеляційний суд обґрунтовано визнав їх неспроможними та правильно залишив вирок місцевого суду без зміни, навівши відповідні мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що з урахуванням обставин кримінального провадження, наявності пом`якшуючої покарання обставини, ставлення засудженого до скоєного та даних про його особу місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, при цьому з обов`язковим покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Крім того, під час апеляційного розгляду кримінального провадження засуджений надав суду довідку про те, що він пройшов курс реабілітації від наркозалежності і по теперішній час знаходиться у центрі як помічник керівника, позитивну характеристику з цієї установи та угоду про здійснення волонтерської діяльності, спрямованої на надання допомоги особам, що перебувають у наркотичній, алкогольній залежності тощо. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_3 покарання, зазначивши що, на думку колегії суддів, засуджений став на шлях виправлення.

Також апеляційний суд у своєму рішенні обґрунтовано вказав на неспроможність доводів прокурора, висловлених під час розгляду справи у судовому засіданні, про необхідність визнання обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3, рецидиву злочину з огляду на те, що в апеляційній скарзі прокурора таких вимог не ставилося, а відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК цей суд вправі вийти за межі апеляційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, а не навпаки. До того ж, як убачається з матеріалів кримінального провадження, на момент складання обвинувального акта, орган досудового розслідування не встановив вищезазначеної обтяжуючої покарання обставини.

Розгляд справи у суді апеляційної інстанції проводився у передбаченому законом порядку. Зміст ухвали цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання та застосування ст. 75 КК, у даному конкретному випадку, відповідає вимогам ст. 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

З огляду на наведене у касаційній скарзі прокурора відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би спростовували висновки судів і давали підстави визнати призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК явно несправедливим через м`якість або свідчили би про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.