677/1780/15-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя потерпілого - 19.06.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та захисника Лисинчука О.О. на вирок Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 31 липня 2018 року у кримінальному провадженні №12015240170000297 за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 травня 2018 року засуджено:

ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років;

ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 121 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обрано у вигляді тримання під вартою та взято їх під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту взяття засуджених під варту.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано їм у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення за період з 8 червня 2015 року по 2 вересня 2015 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 8567,58 грн у рахунок відшкодування матеріальних збитків і 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього - 308 567,58 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винуватими у тому, що вони 05 червня 2015 року приблизно о 03-й год. у м . Красилові на вул. Грушевського, 61 біля торговельного центру "Престиж" між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, з одного боку, та ОСОБА_6, з іншого боку, відбувся словесний конфлікт, у ході якого на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків із ОСОБА_6 у ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які перебували в стані алкогольного сп`яніння, виник спільний умисел на побиття потерпілого. ОСОБА_3 наказав ОСОБА_4 увімкнути портативний програвач, що стало сигналом для початку вчинення злочину, і приблизно о 3:30 год. вони, діючи групою осіб, умисно почали завдавати численних ударів руками та ногами по різних частинах тіла та голови ОСОБА_6 .

Під час побиття ОСОБА_6 . ОСОБА_4 побачив поруч із потерпілим мобільний телефон і, зрозумівши, що він належить останньому, вирішив ним заволодіти, після чого відкрито викрав мобільний телефон марки "FLY" моделі TS107 вартістю 314,02 грн із картою пам`яті формату MicroSD ємністю 4 Гб вартістю 60 грн, чим завдав ОСОБА_6 шкоди на загальну суму 374,02 грн.

Припинивши побиття ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 пішли від вказаного місця до магазину " Фараон ", який знаходиться по вул. Грушевського, 91 у м . Красилові .

Приблизно за 10 хв., повернувшись до місця, де вони попередньо наносили тілесні ушкодження ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 побачили, що потерпілий йде по вул. Грушевського через площу Незалежності, наздогнали його на дорозі та навпроти центральної районної бібліотеки, яка знаходиться за адресою вул. Грушевського, 59, діючи умисно, групою осіб, продовжили завдавати численних ударів руками та ногами по різних частинах тіла і голови потерпілого, після чого втекли з місця події.

Своїми спільними, умисними протиправними діями ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заподіяли ОСОБА_6 тілесних ушкоджень у вигляді численних переломів ребер зліва і справа по множинним лініям, ушкодження лівої легені, які супроводжувались лівобічним пневмогемотораксом, поширеною підшкірною емфіземою, гострою дихальною та легенево-серцевою недостатністю, а також у вигляді саден, поширених підшкірних та внутрішньо-м`язових крововиливів у ділянках грудної клітки, як точки прикладення сили, які були небезпечними для життя в момент їх заподіяння, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_6, яка наступила 6 червня 2015 року в реанімаційному відділенні Красилівської центральної районної лікарні.

Апеляційний суд ухвалою від 31 липня 2018 року вказаний вирок залишив без змін, а апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та захисника останнього Савінського О.П. - без задоволення.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_3 - адвокат Лисинчук О.О. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_3 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. Вказує на неконкретність формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч. 2 ст. 121 КК, яке б надавало змогу встановити, які саме удари завдавав ОСОБА_3, у який проміжок часу вони були здійснені та якої травмуючої дії завдали і чи перебувають у причино-наслідковому зв`язку зі смертю потерпілого. Також зазначає про те, що підтримання державного обвинувачення в судових засіданнях місцевого суду 29 червня 2016 року та 25 січня 2017 року здійснювалося прокурором Лелюком Т.В. без наявності належних на те повноважень.

Наголошує на порушенні місцевим судом вимог ст. 338 КПК, які полягали в безпідставній зміні прокурором обвинувачення 19 березня 2018 року, а також в тому, що суд не надав належної правової оцінки невідповідності зміненого обвинувачення вимогам кримінального процесуального закону, не роз`яснив обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення та не надав часу для підготовки до захисту від нового обвинувачення.

Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки суд апеляційної інстанції не надав вичерпних та вмотивованих відповідей на всі доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_3 .

Крім того, зазначає, що апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, послався на висновок судово-медичного експерта № 95 від 24 липня 2015 року, який місцевий суд визнав неповним та таким, що суперечить матеріалам кримінального провадження.

Також захисник вказує на те, що місцевий суд при призначенні покарання не дотримався вимог статей 50, 65 КК, не зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння кожним з обвинувачених, не врахував характеризуючих даних про особу ОСОБА_3, а також обставин, що пом`якшують покарання, та безпідставно за наявності можливості не застосував положення ст. 69 КК.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на неконкретність формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч. 2 ст. 121 КК. Вважає, що між його діями у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому та смертю останнього відсутній причино-наслідковий зв`язок, оскільки завдані ним удари не могли призвести до тяжких тілесних ушкоджень. Зазначає, що смерть потерпілого могла настати від травм, отриманих у результаті неодноразових падінь потерпілого на дорожнє покриття через його сильне алкогольне сп`яніння, чи в результаті конфлікту з іншими не встановленими органом досудового розслідування особами, чи від надання некваліфікованої медичної допомоги ОСОБА_6, про що в суді першої інстанції зазначала потерпіла ОСОБА_5 . В іншій частині доводи в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_3 є аналогічними тим, що викладені в касаційній скарзі його захисника.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 порушує питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду щодо нього з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування такого прохання наводить підстави та доводи, які є аналогічні доводам у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_3 Вважає, що завдані ним тілесні ушкодження не перебувають в причино-наслідковому зв`язку зі смертю потерпілого.

У запереченнях прокурор та потерпіла ОСОБА_5 просили залишити касаційні скарги засуджених і захисника без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Захисники та засуджений просили касаційні скарги задовольнити.

Прокурор просив касаційні скарги залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Правильність висновків судів про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК, за який, зокрема, його засуджено, у касаційній скарзі не оспорюється, а тому касаційним судом не перевіряється.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та захисника останнього Савінського О.П., апеляційний суд навів належні й достатні мотиви та підстави ухвалення рішення і не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли безумовне скасування чи зміну вироку.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК, засудженими було вчинено групою осіб без попередньої змови, тобто двома виконавцями, які утворили групу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до моменту його скоєння не обговорювали питання про вчинення злочину, не домовлялися про спільність своїх дій, розподіл ролей, а спонтанно ситуативно об`єднали свої зусилля для досягнення загального злочинного результату, який виразився у заподіянні потерпілому ОСОБА_6 тілесних ушкоджень. При цьому проста форма співучасті передбачає кримінальну відповідальність кожного із співучасників незалежно від виконання кожним із них всіх елементів об`єктивної сторони інкримінованого злочину, оскільки співвиконавство без попередньої змови передбачає усвідомлення кожного із співучасників того, що він спільно з іншими (іншою) особами вчиняє один і той же злочин. Тому посилання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про те, що від дій кожного з них не могли настати наслідки у вигляді смерті потерпілого, є безпідставними.

Той факт, що засуджені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 умисно та цілеспрямовано завдали потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть, як зазначив місцевий суд, підтверджується, зокрема: показаннями, даними обвинуваченими ОСОБА_3 і ОСОБА_4 під час проведення з ними за участі захисників слідчих експериментів 9 червня 2015 року, в ході яких вони в деталях вказали місце, спосіб та механізм заподіяння потерпілому численних тілесних ушкоджень у нічну пору 5 червня 2015 року; показаннями потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 щодо обставин події; даними протоколів слідчих дій; даними висновку комісійної судово-медичної експертизи № 6 від 26 липня 2017 року, відповідно до яких тілесні ушкодження, отримані в момент побиття, були небезпечними для життя, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причино-наслідковому зв`язку із настанням смерті потерпілого, а механізм та локалізація тілесних ушкоджень, виявлених під час судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6, відповідають обставинам, зазначеним обвинуваченими ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у ході проведення за їх участю слідчих експериментів 9 червня 2015 року; іншими письмовими доказами, а також відеозаписами з камер відеоспостереження.

Наявні в матеріалах кримінального провадження докази є належними та допустимими, узгоджуються між собою, а тому об`єктивних підстав сумніватись в їх достовірності немає.

Отже, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, надавши належну оцінку доказам, суд дійшов вмотивованого висновку, що дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мали активний характер, були узгоджені та цілеспрямовані на заподіяння шкоди здоров`ю потерпілого, і між цими діями та їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_6 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, існував прямий причинний зв`язок.

Тобто, заподіявши потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження групою осіб, засуджені хоч і не передбачали настання смерті потерпілого, але повинні були і могли передбачити такі наслідки. Саме їхні умисні дії перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з тими суспільно-небезпечними наслідками, що настали.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 186 КК, а дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Твердження касаційних скарг засуджених про те, що смерть потерпілого ОСОБА_6 могла настати від травм, отриманих у результаті ДТП, або неодноразових падінь потерпілого на дорожнє покриття через його сильне алкогольне сп`яніння, чи в результаті конфлікту з іншими не встановленими органом досудового розслідування особами, чи від надання некваліфікованої медичної допомоги потерпілому, є безпідставними. Вказані доводи були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які належним чином розглянули їх, визнали ці доводи неспроможними, навівши обґрунтовані мотиви своїх висновків.

Доводи сторони захисту про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з відсутністю в обвинувальному акті та відповідно у вироку суду формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК, визнаного судом доведеним, відповідає диспозиції вказаної норми та містить всі ознаки складу злочину, за яким засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до положень ст. 338 КПК прокурор наділений правом змінювати обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Це є виключним правом прокурора, при цьому суд не вправі надавати належну правову оцінку зміненому обвинувальному акту, як про це зазначає сторона захисту, він лише зобов`язаний вчинити дії, передбачені ч. 4 ст. 338 КПК.

За матеріалами кримінального провадження, а саме в ході дослідження журналу судового засідання та звукозапису від 19 березня 2018 року встановлено, що приписи кримінального процесуального закону було дотримано, у тому числі роз`яснено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 їх права, надано час стороні захисту на ознайомлення з новим обвинуваченням та для підготовки до захисту шляхом відкладення судового розгляду на місяць.

Доводи захисника засудженого про те, що підтримання державного обвинувачення в судових засіданнях місцевого суду 29 червня 2016 року та 25 січня 2017 року здійснювалося прокурором Лелюком Т.В. без наявності належних на те повноважень, є безпідставними, оскільки повноваження вказаного прокурора підтверджуються копією постанови заступника керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури Лісового Я.А. про зміну прокурорів від 11 січня 2016 року, якою підтримання державного обвинувачення в кримінальному провадженні № 120152401700297 було покладено на прокурорів Старокостянтинівської місцевої прокуратури Подворного М.В., Лелюка Т.В., Войтова С.В. та Шибінського А.В.

Посилання засудженого ОСОБА_3 про безпідставну відмову місцевим судом у задоволенні клопотання його захисника про призначення додаткової судово-медичної експертизи є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції за результатами розгляду клопотання сторін кримінального провадження щодо проведення комісійної судово-медичної експертизи було постановлено ухвалу про призначення вказаної експертизи та поставлено на її вирішення ряд запитань, заявлених як стороною захисту, так і стороною обвинувачення. При цьому, не поставивши на вирішення експертизи частину питань, місцевий суд навів вмотивовані висновки такої відмови.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд в межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами, перевірив викладені у них доводи, зокрема доводи в апеляційних скаргах засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та захисника останнього Савінського О.П., які є аналогічними доводам у їхніх касаційних скаргах, визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК. З такими висновками погоджується і касаційний суд.

Апеляційний суд не надав іншого висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ніж той, який надав місцевий суд, не переоцінював докази, а лише послався на висновок судово-медичного експерта № 95 від 24 серпня 2015 року в частині обґрунтування показань засуджених щодо заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, наданих ними в ході проведення слідчого експерименту. При цьому цей висновок місцевим судом недопустимим доказом визнаний не був, а тому порушень апеляційним судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Призначаючи ОСОБА_3 і ОСОБА_4 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, наслідки у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_6, спосіб та механізм позбавлення життя потерпілого, роль кожного з них, те, що збитки, завдані злочином, не відшкодовано, дані про осіб обвинувачених. За відсутності обставин, що пом`якшують покарання, суд визнав обставиною, що обтяжує призначене ОСОБА_3 і ОСОБА_4 покарання, скоєння ними злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Урахувавши вищезазначені обставини в їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 121 КК.

При цьому під час перегляду вироку місцевого суду в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд не встановив таких пом`якшуючих покарання обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 і ОСОБА_4 злочину, з урахуванням даних про особу кожного, посткримінальної поведінки обвинувачених і конкретних обставин справи, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК при призначенні обвинуваченим покарання. З вищезазначеними висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин касаційні скарги засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та захисника останнього Лисинчука О.О. не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 31 липня 2018 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без змін, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та захисника останнього Лисинчука О.О. - без задоволення.