165/2885/19 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, скоєне за попередньою змовою двома особами на ґрунті виниклих неприязних відносин, та відкрите викрадення чужого майна із застосуванням до потерпілої насильства, яке не є небезпечним для останньої - 27.06.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 7 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030050000950, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки

АДРЕСА_1 ), зареєстрованої в АДРЕСА_2 ), раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1

ст. 186, ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК), та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 цього Кодексу.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, уродженки м. Москви, Росія, жительки

АДРЕСА_3 ), зареєстрованої в тому ж місті ( АДРЕСА_4 ), раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі:

за ч. 1 ст. 186 КК - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.; за ч. 1 ст. 357 КК - 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн; за ч. 1 ст. 125 КК - 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді у виді громадських робіт на строк 100 годин. На підставі ст. 105 КК ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання, застосовано до неї примусові заходи виховного характеру, передбачені пунктами 1, 3 ч. 2 ст. 105 КК у виді застереження, зокрема роз`яснено неповнолітній ОСОБА_2 наслідки її протиправних дій, оголошено осуд за ці дії, а також попереджено про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження нею протиправної поведінки чи вчинення нового злочину, та передано неповнолітню під нагляд бабусі ОСОБА_3 на строк 1 рік з метою забезпечення нею постійного контролю за неповнолітньою.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4

3022,08 грн на відшкодування майнової шкоди та 5000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3074 грн на відшкодування майнової шкоди та 2000 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 по 2400 грн витрат на правову допомогу.

Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 7 вересня 2021 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та змінив зазначений вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання. На підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК звільнив ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Цей же вирок щодо ОСОБА_2 скасовано і кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

У решті вирок залишено без змін.

За вироком суду 21 серпня 2019 року близько 00:30 неповнолітні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийшли у квартиру АДРЕСА_5,

в якій проживала ОСОБА_4, де ОСОБА_1 на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин із ОСОБА_4, діючи з мотивів особистої неприязні, умисно завдала останній удару в обличчя, від якого та, втративши рівновагу, впала. Після цього ОСОБА_1 за волосся відтягнула потерпілу в кімнату, де разом із

ОСОБА_2, яка діяла на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин із ОСОБА_4 з мотивів особистої неприязні, умисно заподіяли потерпілій численні удари ногами та руками по голові й тулубу, спричинивши тілесні ушкодження в вигляді садна у лобній ділянці справа, садна та гематоми обох навколоорбітальних ділянок, підкон`юктивальних крововиливів обох очей, рани на лівій гомілці, що згідно з висновком судово-медичного експерта від 26 вересня 2019 року № 139 за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

Крім цього, неповнолітня ОСОБА_1, перебуваючи у зазначеній квартирі, шляхом вільного доступу відкрито викрала мобільний телефон марки

"Redmi Note 7" вартістю 5000 грн та гроші в сумі 1000 грн і 50 євро, що за курсом НБУ станом на 21 серпня 2019 року становила 1392 грн, спричинивши потерпілій шкоду на загальну суму 7392 грн, а також умисно, з мотивів особистої неприязні пошкодила паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1, виданий на ім`я ОСОБА_4, чим привела його у непридатний для використання у відповідних цілях стан.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Аргументуючи свої вимоги, прокурор вказує, що апеляційний суд належним чином не перевірив усіх доводів її апеляційної скарги та дійшов необґрунтованого висновку про законність вироку в частині зміни кваліфікації дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про дослідження ряду доказів, зокрема протоколів огляду приміщення

і його відеозапису, проведення слідчого експерименту з потерпілою, допиту потерпілої та свідків у справі.

Зауважує, що викладені у вироку суду першої інстанції показання свідків

ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які потім були відображені в ухвалі апеляційного суду, про те, що причиною конфлікту були стосунки з хлопцем, не відповідають дійсним показанням цих свідків у судових засіданнях, зафіксованих на аудіозаписах.

Зазначає, що підставою для зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, суд визнав відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотиву вчинення грубого порушення громадського порядку, оскільки протиправні дії останніх були зумовлені особистою неприязню до потерпілої ОСОБА_4 . Однак прокурор вважає, що дії ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 посягали саме на громадський порядок, оскільки були позбавлені

будь-якої необхідності, спровоковані бажанням показати свою вищість (винятковість), протипоставити себе іншим, пов`язані неповагою до потерпілої,

її гідності, байдужим ставленням до законів і установлених у суспільстві правил поведінки.

Крім того, вказує, що ОСОБА_2 до вчинення кримінального правопорушення не була знайома з потерпілою, а протиправні дії були вчинені двома неповнолітніми в нічний час у квартирі потерпілої, сусідка якої намагалась їх припинити, ці дії були спровоковані нікчемним приводом, тривали приблизно 30 хвилин та супроводжувались заподіянням потерпілій тілесних ушкоджень, обливанням її алкогольними напоями, нецензурною лайкою, псуванням особистих речей, у квартирі було вчинено безлад. Також ОСОБА_1 після цих дій скоїла ще два кримінальних правопорушення, а саме відкрито викрала мобільний телефон потерпілої і гроші та пошкодила закордонний паспорт.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів скарги прокурора, з огляду на положення ст. 99 КК, про відсутність законних підстав застосування місцевим судом до ОСОБА_1 остаточного покарання у виді штрафу, оскільки вона є неповнолітньою і на момент постановлення вироку не мала власних коштів та майна, на яке могло бути звернуто стягнення, а тому таке покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є несправедливим унаслідок м`якості.

Вважає, що ухвала апеляційного суду не містить докладних мотивів прийнятого рішення та суперечить приписам статей 370, 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Соколов М.В. і захисник ОСОБА_2 - адвокат Кравчук О.А. заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Прокурор Левчук О.П., яка брала участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, підтримала подану касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених у вироку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 357 КК, кваліфікація її дій за цим законом у касаційній скарзі прокурора не піддаються сумніву.

Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених стосовно

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з огляду на наведені вимоги закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відповідно до приписів ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК, та кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 125 КК, і ОСОБА_2 - у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК. Водночас суд апеляційної інстанції правильно закрив кримінальне провадження щодо

ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, оскільки остання на час вчинення злочину не досягла 16-річного віку і відповідно до вимог ч. 1

ст. 22 КК не є суб`єктом вказаного кримінального правопорушення.

Так потерпіла ОСОБА_4 пояснила, що між нею та ОСОБА_1 тривалий час існують неприязні відносини через особисті стосунки з одним і тим же хлопцем.

Показання потерпілої узгоджуються з показаннями: обвинуваченої ОСОБА_1, яка також пояснювала про наявність між нею та ОСОБА_4 протягом тривалого часу неприязних відносин через особисті стосунки з одним і тим же хлопцем, внаслідок чого між ними і раніше виникали конфлікти; обвинуваченої ОСОБА_2, яка підтримала показання ОСОБА_1 щодо мотиву і обставин вчинення ними кримінального проступку, зазначивши, що, коли ОСОБА_4, захищаючись від ударів ОСОБА_1, вдарила її, вона заступилась за останню і також почала завдавати ударів потерпілій; свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які пояснили, що причиною конфлікту були відносини з хлопцем.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умислу на вчинення ними хуліганства, оскільки в їх діях не встановлено мотиву грубого порушення громадського порядку.

З огляду на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року (справа № № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19), кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється в людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

У цьому рішенні Суд звернув увагу, що за зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання

і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Хуліганські дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства.

Дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК (2341-14) , що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Суд зауважив, що для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства. А за відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 "Про судову практику у справах про хуліганство" (va010700-06) , під час розгляду кримінальних справ зазначеної категорії необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, з`ясовувати, чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних діянь. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК (2341-14) , що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я перебувають об`єкт злочину та його мотив.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 4 жовтня 2012 року (справа № 5-17кс12) висловив правову позицію про те, що в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я, крім інших ознак, перебувають об`єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб`єктивної сторони злочину, як його мотив. Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені об`єкти захисту. Висновки про зміст і спрямованість цього діяння роблять із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Наміри вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість) чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, з байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

З урахуванням викладеного суди дійшли обґрунтованого висновку, що дії

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчать про наявність у них умислу саме на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень. В їх діях не було встановлено ознак виняткового цинізму чи особливої зухвалості під час спричинення потерпілій тілесних ушкоджень. Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заподіяли потерпілій тілесні ушкодження не безпричинно із хуліганських спонукань, а на ґрунті неприязних стосунків. У судовому засіданні не підтвердилось пред`явлене органом досудового розслідування обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК, зокрема заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій з хуліганських спонукань. Тому суд правильно перекваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 296 на ч. 1 ст. 125 КК (за ознаками умисного легкого тілесного ушкодження).

Доводи прокурора про те, що, відображені в ухвалі апеляційного суду, показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що причиною конфлікту були стосунки з хлопцем не відповідають дійсним показанням цих свідків у судових засіданнях, зафіксованих на аудіозаписах, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

З матеріалів кримінального провадження та аудіозапису судового засідання вбачається, що ці свідки були допитані в судовому засіданні суду першої інстанції, їх показання зафіксовано на диску судового засідання і суд дав їм оцінку у вироку. Зокрема, зміст показань зазначених свідків свідчить про те, що причиною конфлікту між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були відносини з хлопцем.

Суд правильно з`ясував обставини кримінального правопорушення та виклав їх

у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, відповідає диспозиції норм кримінального закону, якими встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дії.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91 94 КПК (4651-17) і правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність у ході юридичної оцінки діяння ОСОБА_1 та ОСОБА_2

у касаційній скарзі не міститься.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, взяті судом за основу обвинувачення, відповідають положенням закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора з дотриманням правил статей 404, 405 КПК у межах апеляційної скарги.

Посилання прокурора про залишення цим судом без уваги доводів, наведених у його скарзі, є безпідставними.

Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційній скарзі прокурора, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і правильною правову кваліфікацію їх дій за цим законом. На всі доводи в апеляції суд дав обґрунтовані відповіді.

Усупереч доводам сторони обвинувачення, здійснюючи кримінальне провадження, місцевий та апеляційний суди не порушили загальних засад, закріплених у ст. 7 КПК, а з огляду на положення ст. 404 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції не був зобов`язаний повторно досліджувати всі зібрані у справі докази.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Позбавлені підстав і доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів скарги прокурора, з огляду на положення ст. 99 КК, стосовно відсутності законних підстав застосуванням місцевим судом до ОСОБА_1 остаточного покарання у виді штрафу, оскільки вона є неповнолітньою і на момент постановлення вироку не мала власних коштів та майна, на яке могло бути звернуто стягнення, а тому таке покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є несправедливим внаслідок м`якості.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції в цій частині, зазначивши, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ОСОБА_1 нових кримінальних правопорушень і не є надто м`яким, як про це було зазначено в апеляційній скарзі сторони обвинувачення.