751/1505/19 Про порушення Правил дорожнього руху, не зменшення швидкостіь і не зупинення автомобіля після виявлення на дорозі велосипедиста, який у попутному напрямку рухався по узбіччу дороги, внаслідок чого був скоєний наїзд на потерпілого, в результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні - 23.06.2022 Прийняття

Вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК і призначено йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, строк відбування якого ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання після вступу вироку в законну силу.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КЛПЗ "Чернігівська обласна лікарня" залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо речових доказів та інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу захисника залишено без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого задоволено, вирок місцевого суду змінено та на підставі положень ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. У решті вирок місцевого суду було залишено без змін.

Постановою Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції з підстав того, що звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 03 серпня 2018 року о 18:10, керуючи автомобілем "Volkswagen" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Чернігові по вул. Глібова у напрямку від вул. Мінська до вул. Степана Носа, порушив п.п. "б" п. 2.3, пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ) перевищив максимально дозволену швидкість у населеному пункті, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, не зреагував на її зміну, а саме появу на проїзній частині велосипедиста ОСОБА_3, який рухався у попутному напрямку, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та здійснив наїзд на останнього. Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у КЛПЗ "Чернігівська обласна лікарня".

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах захисник та засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджений та його захисник вказують про те, що в апеляційній скарзі захисника ставилося питання про дослідження доказів, однак апеляційний суд під час судового засідання їх безпосередньо не досліджував, але при цьому вдався до оцінки цих доказів в своєму судовому рішенні. Також сторона захисту зазначає про порушення права на захист ОСОБА_1, яке виразилося у безпідставному відхиленні клопотання захисника про відкладення розгляду справи для забезпечення участі обвинуваченого, який у зв`язку із хворобою не зміг прибути в судове засідання, і проведенні судового розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі потерпілий просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та незастосування цим судом щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК. Звертає увагу Суду на те, що засуджений щиро розкаявся, просив у потерпілих вибачення, що свідчить про дієвість його каяття, відшкодував їм матеріальну і моральну шкоду у повному обсязі, є інвалідом ІІІ групи і має на утриманні дружину-інваліда, яка хворіє на онкологічні захворювання. На підставі наведеного, потерпілий просить призначити ОСОБА_1 покарання, не пов`язане із позбавленням волі.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник підтримав вимоги касаційних скарг, просив їх задовольнити, а прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та потерпілого і просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення сторін, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, в касаційній скарзі не заперечуються.

Твердження сторони захисту про порушення апеляційним судом положень статей 23, 404 КПКколегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, і за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявили клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.

Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду. Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов`язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.

Враховуючи, що в апеляційних скаргах засудженого та його захисника ставилося питання про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, ненадання цим судом належної оцінки наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, а також про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину та його особі через суворість, суд апеляційної інстанції створив належні умови для розгляду та мотивованого вирішення тих питань, які ставилися у апеляційних скаргах.

Апеляційну перевірку вироку місцевого суду було проведено чітко з вимогами, передбаченими ст. 404 КПК, а оскаржувана ухвала цього суду містить мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при її постановленні, з посиланням на положення закону, яким він керувався. При цьому суд апеляційної інстанції не надавав доказам іншої оцінки, ніж місцевий суд у вироку, а тому й обов`язку повторного дослідження доказів у нього не виникало.

Крім того, зі змісту журналу судового засідання від 10 січня 2022 року вбачається, що судом апеляційної інстанції було відмовлено у заявленому захисником клопотанні про допит судового експерта ОСОБА_4, який в суді першої інстанції не допитувався, тобто апеляційний суд в межах наданих кримінальним процесуальним законом повноважень розглянув клопотання та вирішив його під час апеляційного розгляду справи. Незгода із таким процесуальним вирішенням клопотання захисника не зумовлює порушення правил ч. 3 ст. 404 КПК з боку суду апеляційної інстанції, а свідчить про те, що сторона захисту не навела достатніх та переконливих мотивів, за наявності яких його клопотання слід було б задовольнити.

Колегією суддів не встановлено процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання, а тому доводи сторони захисту в цій частині колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Безпідставними також колегія суддів вважає доводи захисника про те, що апеляційний суд у своїй ухвалі допустив посилання на докази, які не досліджував безпосередньо, чим порушив вимоги ст. 23 КПК.

Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, залишаючи без задоволення, зокрема, апеляційну скаргу захисника Селюха А. В., апеляційний суд вказав, що місцевим судом в основу обвинувального вироку покладено лише ті докази, які були предметом безпосереднього дослідження під час розгляду кримінального провадження.

Тобто суд апеляційної інстанції погодився з обсягом і правовою оцінкою сукупності здобутих місцевим судом доказів та не встановлював у ході апеляційного розгляду будь-яких інших обставин.

Таким чином, надаючи відповідь на доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд констатував, що докази, досліджені місцевим судом, є належними та допустимими, а тому з огляду на вимоги ст. 404 КПК колегія суддів у даному випадку не вбачає порушень принципу безпосередності дослідження доказів, про що засуджений та його захисник наголошують у своїх касаційних скаргах.

Крім того, як убачається із вироку місцевого суду, під час судового розгляду ОСОБА_1 свою вину визнав повністю і вказав на правильність всіх встановлених обставин, викладених у обвинувальному акті. Так само в своїй апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не оспорював доведеність винуватості у інкримінованому йому злочині, а лише просив апеляційний суд застосувати до нього положення ст. 75 КК.

Порушення вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК, як про це вказує у касаційних скаргах сторона захисту, колегія суддів не вбачає.

Посилання сторони захисту у касаційних скаргах на порушення права засудженого на захист, яке виразилося у безпідставному відхиленні клопотання захисника про відкладення розгляду справи для забезпечення участі обвинуваченого, який у зв`язку із хворобою не зміг прибути в судове засідання, і проведенні судового розгляду справи за відсутності ОСОБА_1, колегія суддів відхиляє.

В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що апеляційний перегляд справи щодо ОСОБА_1 відбувався за апеляційними скаргами засудженого та його захисника. При цьому КПК (4651-17) не вимагає від суду апеляційної інстанції в даному конкретному випадку забезпечувати обов`язкову участь ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду і у апеляційній скарзі останній не порушував питання про бажання бути присутнім в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

В ході дослідження звукозаписів усіх судових засідань суду апеляційної інстанції (11 жовтня 2021 року, 26 листопада 2021 року, 10 січня 2022 року) було встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово не з`являвся до апеляційного суду і жодної інформації про причини своєї неявки та/або клопотань про бажання брати особисту участь у апеляційному розгляді до суду апеляційної інстанції не подавав.

В першому судовому засіданні (11 листопада 2021 року) у суді апеляційної інстанції захисник заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 знаходиться на лікуванні у лікувальному закладі "Інститут відновлення людини", що у м. Москва, яке було задоволено апеляційним судом і розгляд кримінального провадження було відкладено на іншу дату.

В наступне судове засідання, яке відбулося 26 листопада 2021 року, ОСОБА_1 не з`явився, а його захисник повідомив апеляційному суду, що останній продовжує перебувати на лікуванні в лікувальному закладі "Інститут відновлення людини" і просив знову відкласти розгляд справи для забезпечення участі ОСОБА_1 .

В останнє судове засідання апеляційного суду 10 січня 2022 року ОСОБА_1 знову не прибув, а захисник в судовому засіданні пояснив, що засуджений хоча і повернувся в Україну із лікування, однак захворів і не зміг прибути до апеляційного суду. Будь-яких підтверджуючих даних про хворобу ОСОБА_1 захисник суду не надав і від самого засудженого на адресу апеляційного суду жодних клопотань до початку судового розгляду не надійшло.

Зі слів захисника Бондаренко І. Б. був завчасно повідомлений про дату та час апеляційного розгляду. Це також підтверджується і матеріалами кримінального провадження, в яких міститься зворотнє повідомлення про отримання ОСОБА_1 29 листопада 2021 року повістки про виклик в судове засідання до апеляційного суду, яке було призначене на 10 січня 2022 року (т. 2, а.к.п. 235 - 236).

Таким чином апеляційний суд з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи обґрунтовано вирішив проводити апеляційний розгляд за відсутності засудженого.

За наведених підстав Суд доходить висновку про те, що апеляційний суд дотримався вимог КПК (4651-17) під час розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та його захисника і порушення права на захист засудженого не допустив.

Доводи касаційної скарги потерпілого про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та незастосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК колегія суддів визнає безпідставними.

Призначаючи покарання, яке ОСОБА_1 має відбувати реально, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, зокрема те, що засуджений на момент вчинення правопорушення керував транспортним засобом, будучи позбавленим такого права постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2017 року, і після здійснення наїзду на потерпілого залишив місце пригоди, дані про його особу, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, є інвалідом 3 групи, згідно з висновком органу пробації має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та високий ризик небезпеки для суспільства, за місцем проживання характеризується посередньо, відшкодував усі судові витрати по справі, визнав та добровільно сплатив усі суми згідно з позовними вимогами, заявленими прокурором в цивільному позові, а також урахував наявність обставин, які пом`якшують покарання (щире та дієве каяття, добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди), та відсутність обставин, які його обтяжують.

Вищенаведені обставини стали підставами для призначення засудженому ОСОБА_1 основного покарання з урахуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Крім того, під час нового апеляційного розгляду цього кримінального провадження апеляційний суд урахував висновки, зроблені у постанові ККС ВС від 04 серпня 2021 року про те, що звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК не відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Верховний Суд доходить висновку, що призначене ОСОБА_1 місцевим судом основне покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Позиція потерпілого, який просив призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, не є визначальною з урахуванням конкретних обставин учиненого засудженим злочину, його тяжкості та наслідків, що настали.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суд апеляційної інстанції не допустив істотного порушення вимог КПК (4651-17) та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає положенням статей 370, 419 КПК.