127/2809/15-к Про розбій; скоєний за попередньою змовою групою осіб - 18.06.2019 Прийняття

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2017 року та прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вказану ухвалу у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ралівка Самбірського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Євпаторії АР Крим, жителя АДРЕСА_2 ),

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_3 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Шахтарська Донецької області, жителя АДРЕСА_4 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 187 КК - на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 2 ст. 289 КК - на строк 7 років без конфіскації майна, а також до покарання у виді обмеження волі: за ч. 1 ст. 190 КК - на строк 2 роки, за ч. 1 ст. 358 КК - на строк 1 рік 6 місяців, за ч. 4 ст. 358 КК - на строк 2 роки.

Згідно з ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК ОСОБА_2 звільнено від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_3 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 187 КК - на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 2 ст. 289 КК - на строк 6 років без конфіскації майна, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Відповідно до правил ч. 5 ст. 72 КК засудженим зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.

Вирішено цивільні позови, питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_4, судове рішення щодо якого в апеляційному порядку не переглядалося та в касаційному порядку не оскаржується.

Суд визнав винуватими: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - у вчиненні за попередньою змовою групою осіб розбою; крім того, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - у незаконному за попередньою змовою групою осіб заволодінні транспортним засобом, поєднаному з погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого; а ОСОБА_2 - ще й узаволодінні чужим майном шляхом обману, у підробленні офіційного документа з метою його використання й у використанні такого документа. Обставини, за яких було вчинено кримінальні правопорушення, детально викладено у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_2, здобувши паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_5, видалив з цього документа фотокартку останнього та вклеїв свою. Надалі, 26 червня 2008 року, у магазині на вул . Пирогова, 80 у м. Вінниці ОСОБА_2 пред`явив співробітнику КБ "Приватбанк" підроблений паспорт і картку фізичної особи - платника податків про отримання ідентифікаційного номера для оформлення заяви на видачу кредиту в сумі 3143,41 грн. Будучи введеною в оману, сприймаючи ОСОБА_2 як особу, що зазначена у пред`явлених документах, згаданий співробітник прийняла у нього заяву на отримання кредиту. Таку заяву було задоволено, укладено кредитний договір, унаслідок чого ОСОБА_2 заволодів належними банку 3143,41 грн.

Крім того, 25 жовтня 2014 року о 01:00 на перехресті вул. Келецької та просп. Юності у м. Вінниці ОСОБА_2 із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 домовилися із водієм автомобіля Хюндай Акцент (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_6, який надавав послуги таксі, про поїздку до мікрорайону "АДРЕСА_5 та перебуваючи в салоні автомобіля, ОСОБА_3 приставив до шиї ОСОБА_6 невстановлений предмет, а ОСОБА_2 накинув на голову потерпілого заздалегідь заготовлену футболку та обмотав клейкою стрічкою, якою також зв`язав руки потерпілого. Потім вони, погрожуючи ОСОБА_6 застосуванням фізичного насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров`я, вивели з автомобіля потерпілого, після чого останньому вдалося втекти. Засуджені на вказаному автомобілі залишили місце злочину, розпорядившись на власний розсуд транспортним засобом, ринкова вартість якого становила 144 748,20 грн.

Також 5 листопада 2014 року о 19:45 на вул. Можайського біля будинку № 16/3 в м. Вінниці ОСОБА_2. разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_3, заподіявши ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, заволоділи належними останньому мобільним телефоном вартістю 600 грн, золотим ланцюжком з підвіскою вартістю 8268 грн, ключами від квартири та автомобіля "Рено".

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до тверджень про необґрунтованість засудження через неповноту судового слідства, а також порушення права на захист унаслідок здійснення апеляційного провадження без участі захисника. Крім того, на переконання засудженого, вирок було ухвалено незаконним складом суду, оскільки розгляд кримінального провадження здійснено суддею одноособово, а не колегією суддів.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування на підставі ч. 1 ст. 438 КПК ухвали суду апеляційної інстанції в повному обсязі і призначення нового розгляду в цьому суді. Аргументуючи свою позицію, скаржник зазначає про невиправдану м`якість обраного ОСОБА_3 покарання, вважає, що апеляційний суд повною мірою не врахував особи винного і необґрунтовано погодився з висновками місцевого суду стосовно розміру заходу примусу, призначеного вказаному засудженому. Натомість у прохальній частині поданої скарги прокурор просить скасувати оспорювану ухвалу через м`якість призначеного ОСОБА_2 покарання. Також сторона обвинувачення вважає, що апеляційний суд належним чином не вмотивував рішення про залишення без задоволення апеляційних скарг сторони захисту, а зміст ухвали не відповідає приписам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений підтримав свою касаційну скаргу та вважав слушними наведені у скарзі сторони обвинувачення доводи про невмотивованість відхилення апеляційних вимог сторони захисту; прокурор заперечив проти задоволення поданих касаційних скарг.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Керуючись ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення у межах касаційних скарг, в яких висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, юридично-правова оцінка їх діянь не заперечуються.

У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 серед іншого посилається на неповноту та однобічність судового слідства, тоді як їх перевірка в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у ході судового слідства як обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 ; даних, що містяться: у протоколах огляду місця події від 5 та 6 листопада 2014 року з фототаблицями до них, у протоколах огляду предметів від 12 грудня 2014 року, у зареєстрованій у встановленому порядку заяві ОСОБА_8 про вчинення злочину, у виписці з медичної картки ОСОБА_8 ; а також на підставі наявних у справі висновків експерта № 2000 від 23 грудня 2014 року, № 6-Т від 27 січня 2015 року та інших письмових доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Водночас суд з`ясував позицію ОСОБА_1, який, визнавши частково свою винуватість, не заперечував факту конфлікту з потерпілим, однак наполягав на тому, що не вчиняв розбою.

Таку версію засудженого суд ретельно перевірив і у вироку вмотивовано її спростував, навівши конкретні докази. Аргументів, які би доводили неправильність висновків суду, в касаційній скарзі ОСОБА_1 не міститься.

З урахуванням установленої в ході судового розглядусукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_1 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за ч. 2 ст. 187 КК.

Призначене засудженому покарання є справедливим, відповідає його меті та загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

За змістом ч. 2 ст. 31 КПК кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів.

Кримінальні правопорушення, за які було засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, не передбачають призначення покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років. Тому доводи ОСОБА_1 про обов`язковість здійснення судового провадження колегією суддів, а не одноособово суддею не можна визнати прийнятними.

Таким чином, оспорюваний вирок не суперечить вимогам статей 370, 374 КПК.

Посилання ОСОБА_1 на порушення апеляційним судом його права на захист через здійснення провадження за відсутності захисника не можна визнати прийнятними.

Згідно зі ст. 52 КПК участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. Натомість інкримінований ОСОБА_1 злочин за класифікацією віднесено до категорії тяжких. Отже, участь захисника під час апеляційного перегляду вироку щодо вказаного засудженого за законом є необов`язковою.

Крім того, за матеріалами справи суд апеляційної інстанції, дотримуючись приписів ст. 405 КПК, розглянув скаргу ОСОБА_1 за його безпосередньої участі. При цьому згаданий суд належним чином повідомив захиснику Баришнікову А. Л. про дату та час апеляційного розгляду і саме за клопотанням (письмовою заявою) ОСОБА_1 вирішив здійснити провадження без участі його захисника.

За таких обставин підстав вважати, що апеляційний суд порушив право ОСОБА_1 на захист, не вбачається.

Усупереч доводам у касаційній скарзі прокурора суд апеляційної інстанції при залишенні апеляційних скарг без задоволення у своїй ухвалі зазначив підстави, з яких відхилив вимоги як сторони захисту, так і сторони обвинувачення. Рішення суду належним чином умотивовано, а твердження прокурора про протилежне є необґрунтованим, адже позиція скаржника та його вимоги є суперечливими і не ставлять під сумнів законність оспорюваної ухвали.

Фактичних даних, які мають правове значення при виборі заходу примусу засудженим ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та які доводять явну несправедливість призначеного їм покарання, в поданій прокурором касаційній скарзі не наведено.

Зміст ухвали апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оскаржених судових рішень, під час касаційного провадження не встановлено.

Тому подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2017 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.