Постанова
Іменем України
18 червня 2019року
м. Київ
справа № 482/1639/15-к
провадження № 51-6509 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів Мазура М.В., Остапука В.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Кириленка М.О.,
прокурора Руденко О.П.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Тимошина В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2018 рокуза обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Бобринець Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК та виправдано за недоведеністю його вини.
Згідно з вироком, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він обіймаючи посаду начальника відділення ДАІ Новоодеського РВ УМВС України в Миколаївській області, здійснював функції представника влади, тобто будучи службовою особою правоохоронного органу, 28 січня 2013 року прибув з двома співробітниками міліції на місце дорожньо-транспортної пригоди, що сталася по вул. Леніна в м. Нова Одеса Миколаївської області у напрямку м. Миколаєва, за участю автомобіля ВАЗ-21104, д.р.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, де діючи всупереч інтересам служби, умисно, усвідомлюючи протиправність своєї поведінки, з корисливих мотивів, в інтересах ОСОБА_2, з метою створення умов для втрати доказів вини останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, використовуючи своє службове становище, не забезпечив взаємодію очолюваного ним підрозділу зі службами Новоодеського РВ УМВС та іншими правоохоронними органами в організації роботи щодо розкриття злочину, не повідомив про зазначений факт ДТП черговому Новоодеського РВ УМВС України в Миколаївській області, не здійснив охорону місця ДТП до прибуття слідчо-оперативної групи, а також не забезпечив опитування свідків ДТП про обставини пригоди, фіксування їх установчих даних; не вжив заходів до збереження слідів та речових доказів.
Внаслідок умисного невиконання начальником ДАІ Новоодеського РВ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_1 всупереч інтересам служби своїх функціональних обов`язків, сліди дорожньо-транспортної пригоди компетентним органом досудового розслідування не зафіксовані та втрачені, пошкоджений автомобіль ВАЗ-21104, д.р.з. НОМЕР_1, з місця ДТП переміщений невстановленою особою у невідомому напрямку, очевидці та інші причетні до ДТП особи не встановлені.
Такими діями ОСОБА_1 було спричинено тяжкі наслідки у вигляді неможливості виконання правоохоронними органами завдань, що полягають у забезпеченні швидкого та повного розслідування і судового розгляду, а також у підриві авторитету та престижу правоохоронних органів, зокрема органів ДАІ, що виразилось у створенні у сторонніх осіб, зокрема у ОСОБА_3, уявлення, що службові особи правоохоронних органів неспроможні гідно і сумлінно виконувати свої обов`язки і що порушення службових обов`язків для них не тягне за собою відповідальності.
Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 05 березня 2018 рокувирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями кримінального процесуального закону. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що апеляційний суд не надав обґрунтованої відповіді доводам апеляції прокурора щодо незаконного виправдання ОСОБА_1 з підстав, не передбачених кримінальним процесуальним законом. Також, на думку прокурора, апеляційний суд, порушив принцип безпосередності дослідження доказів, передбачений ст. 23 КПК, пославшись в ухвалі на показання свідків наданих ними в суді першої інстанції. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих мотивів прийняття одних доказів і відхилення інших.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Тимошин В.В. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Позиції інших учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу частково та просив скасувати ухвалу апеляційного суду призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Виправданий ОСОБА_1 та захисник Тимошин В.В. в судовому засіданні заперечили щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положеннями ч. 1 ст. 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
За змістом ч. 3 ст. 22 Конституції Україниобвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Суд касаційної інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.
З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій, надали належну оцінку зібраним та дослідженим у кримінальному провадженні доказам і дійшов правильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК.
У своїй касаційній скарзі прокурор вказує на безпідставне виправдання ОСОБА_1, що колегія суддів вважає необґрунтованим.
Посилання прокурора у касаційній карзі про те, що суд апеляційної інстанції при перевірці доводів прокурора щодо незаконного виправдання ОСОБА_1 порушив засади безпосередності дослідження доказів є неспроможними.
Так, згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даному кримінальному провадженні такої умови апеляційний суд не встановив, а прокурор клопотання про дослідження доказів не заявляв. Сам по собі факт непогодження з висновками суду, не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом апеляційної інстанції були дослідженні, як показання виправданого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_5 ., ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_8 та ОСОБА_15, які вони давали в суді першої інстанції, так і протоколи слідчих експериментів та протоколи пред`явлення особи для впізнання по фотознімкам, котрим було надано відповідну оцінку, а тому доводи прокурора про те, що вони належно не були досліджені судом апеляційної інстанції, не відповідають дійсності.
Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Оцінка доказів здійснюється судом за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не порушив вимог засади безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК), а постановлена апеляційним судом ухвала у цій частині відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Крім того, доводи прокурора щодо виправдання ОСОБА_1 з підстав, не передбачених кримінальним процесуальним законом, є неприйнятними, оскільки суд першої інстанції встановивши, що не доведено вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК у межах висунутого йому обвинувачення, обґрунтовано виправдав його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та, у відповідності до вимог ст. 419 КПК, вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив її без задоволення.
Зважаючи на те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону допущених судом апеляційної інстанції у кримінальному провадженні не виявлено, тому законних підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1, колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,
ухвалив:
ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2018 рокущодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
Л.Ю. Кишакевич М.В. Мазур В.І. Остапук