466/7690/15-к Про умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння - 13.06.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201540090002128, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки м . Львова, такої, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Шевченківський районний суд м. Львова вироком від 30 листопада 2017 року визнав ОСОБА_3 винуватою за ч. 1 ст. 119 КК і засудив до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 21 березня 2018 року залишив апеляційні скарги прокурора та захисника Романик Н. М. без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винною і засуджено за те, що вона, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за обставин, детально викладених у вироку, 19 червня 2015 року приблизно о 05 год. 00 хв. у квартирі АДРЕСА_2 під час конфлікту зі своїм співмешканцем ОСОБА_4 вчинила через необережність вбивство останнього (потерпілий ОСОБА_4 напоровся на ніж, який був у руках ОСОБА_3 ).

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_3 з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 119 КК та врахував наявність такої обставини, яка пом`якшує її покарання, як щире каяття. Суд апеляційної інстанції, залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок - без змін, не врахував викладених у цій скарзі доводів та не спростував їх. Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

У запереченнях на касаційну скаргу засуджена зазначає про необхідність залишення цієї скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу не підтримала. Засуджена та її захисник заперечували проти задоволення скарги прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

З огляду на положення ст. 438 КПК невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнота судового розгляду не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_3 з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 119 КК у зв`язку з відсутністю в неї умислу на заподіяння смерті ОСОБА_4 (оскільки смерть останнього настала від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки, яке він отримав, самостійно напоровшись на ніж, який ОСОБА_3 тримала в руці) зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, висновок суду першої інстанції про те, що потерпілий сам напоровся на ніж, який засуджена тримала в руці, підтверджується наданими в судовому засіданні показаннями самої ОСОБА_3, даними протоколів проведення слідчих експериментів від 19 червня та 08 вересня 2015 року за її участю, висновку додаткової судово-медичної експертизи від 11 вересня 2015 року (відповідно до яких проникаюче колото-різане поранення грудної клітки, від якого настала смерть потерпілого, могло утворитися за обставин, на які засуджена вказала під час слідчого експерименту), правильність якого в судовому засіданні підтвердила експерт ОСОБА_5 тощо.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поведінка ОСОБА_3 після вчинення злочину, яка полягала в негайному виклику швидкої медичної допомоги, намаганні самотужки зупинити кров та не дати потерпілому померти, також свідчить про відсутність умислу в ОСОБА_3 на позбавлення життя ОСОБА_4

З такими висновками суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів касаційної інстанції, а тому вважає, що за встановлених фактичних обставин кваліфікація діяння ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 119 КК є правильною.

Урахування судом наявності такої обставини, яка пом`якшує покарання засудженій, як щире каяття (на безпідставності урахування якої посилається прокурор у касаційній скарзі), не вплинуло на вид та розмір призначеного їй покарання, оскільки з матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 призначено покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкцією частини статті, за якою її визнано винною.

Призначене ОСОБА_3 покарання, на думку колегії суддів, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів.

Апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції, зокрема, за апеляційною скаргою прокурора іпостановив мотивовану ухвалу, якою залишив цю скаргу без задоволення, а вирок - без змін. При цьому доводи, викладені в апеляційній скарзі, зокрема ті, на які прокурор посилається в касаційній скарзі (щодо безпідставної перекваліфікації дій засудженої з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 119 КК), були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який мотивовано їх спростував.

Доводи в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення вироку щодо ОСОБА_3 без змін, посилаючись на дані протоколів проведення слідчих експериментів, які не досліджувалися судом першої інстанції, спростовуються матеріалами кримінального провадження, а саме даними аудіозапису судового засідання від 15 квітня 2016 року, під час якого досліджувалися зазначені протоколи.

Зокрема, під час судового засідання від 15 квітня 2016 року досліджувався протокол слідчого експерименту від 19 червня 2015 року, проведеного за участю ОСОБА_3 Посилання суду апеляційної інстанції на дані протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_3 від 09 (а не 19) червня 2015 року, про що зазначає прокурор у касаційній скарзі, носить характер явної описки і не вплинуло на законність прийнятого рішення.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке було би підставою для зміни чи скасування оскаржених судових рішень щодо ОСОБА_3, у справі не встановлено.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2018 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.