295/15220/15-к Про заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, скоєне з необережності - 13.06.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу законного представника потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 23 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2018 року щодо ОСОБА_3, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014060020007075, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Широка Дача Широківського району Дніпропетровської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 23 січня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за ст. 128 КК України до покарання у виді 240 громадських робіт. На підставі ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2018 року зазначений вирок місцевого суду змінено в частині вирішення цивільного позову.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 15000 грн.

У решті вирок залишено без зміни.

Згідно вироку, 14 грудня 2014 року, близько 17.30 год між неповнолітнім ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_4 на подвір`ї поруч з будинком АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 наніс декілька ударів по тулубу ОСОБА_4 Останній будучи ображеним, пішов додому, та повідомив батька ОСОБА_3 про конфлікт. ОСОБА_3 з метою розібратися у даному конфлікті вийшов на вулицю, та під час спілкування з неповнолітнім ОСОБА_1, діючи з необережності, не маючи умислу на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, взяв останнього рукою за шию і повів до вхідних дверей у під`їзді, а потім штовхнув неповнолітнього ОСОБА_1 головою об них, внаслідок чого останній, прикриваючи своє обличчя, вдарився правою рукою об ручку вхідних дверей. Після чого ОСОБА_3 залишив місце вчинення злочину.

Внаслідок дій ОСОБА_3, потерпілому ОСОБА_1 були спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я у вигляді перелому тіла III п`ясної кістки правої кисті.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі законний представник потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, просить вирок та ухвалу скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує про безпідставну перекваліфікацію дій ОСОБА_3 з ч. 1 ст. 122 КК України на ст. 128 КК України. Вказує на порушення загальних засад призначення покарання. Крім того, вважає, що змінений апеляційним судом розмір моральної шкоди з 1000 грн на 15000 грн є також несправедливим та незначним.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Шевченко О. О. вважає касаційну скаргу необґрунтованою і просить залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга законного представника потерпілого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження чинним законом не передбачена.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Оцінка доказів, згідно зі ст. 94 КПК України, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.

Свій висновок щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України, суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та в їх сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_3

Кваліфікація дій засудженого за ст. 128 КК України є правильною. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373- 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Твердження законного представника потерпілого про неправильну перекваліфікацію дій ОСОБА_3 з ч. 1 ст. 122 КК України на ст. 128 КК України, оскільки останній умисно спричинив потерпілому ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесні ушкодження є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновки про доведеність вини ОСОБА_3 в необережному заподіянні потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень місцевий суд зробив на підставі зібраних у кримінальному провадженні та детально досліджених в судовому засіданні доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема: показаннями засудженого ОСОБА_3 про те, що після побиття його сина потерпілим ОСОБА_1, він вибіг на вулицю та підійшовши до останнього, зняв з нього балаклаву, підняв за плечі куртки та повів до дверей під`їзду, маючи намір звернутися до батьків; показаннями потерпілого ОСОБА_1, який зазначив, що він дійсно двічі ногою вдарив ОСОБА_5, після чого з під`їзду вийшов його батько, зняв з нього шапку та повів за плече до під`їзду, а потім вдарив його головою об двері. Намагаючись прикрити обличчя він підставив руку і вдарився об ручку дверей у під`їзді, внаслідок чого отримав перелом на правій кисті. Вина ОСОБА_3 підтверджується також показаннями законного представника потерпілого ОСОБА_2, про те, що її син прийшов з прогулянки маючи на лобі гематому, сказав, що його побив сусід - ОСОБА_6 ; показаннями свідка ОСОБА_7, про те, що після конфлікту між ОСОБА_8 та сином засудженого ОСОБА_9, останній пішов додому, а потім прийшов батько, який зняв з потерпілого шапку, взяв рукою за плечі і повів до вхідних дверей, біля них вдарив ОСОБА_1 головою об домофон; висновком судово-медичної експертизи №3169 від 29 грудня 2014 року, яким встановлено у ОСОБА_1 перелом тіла III п`ясної кістки правої кисті, що є тілесним ушкодженням середнього ступеню тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я та міг утворитися від дії тупих твердих предметів.

Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 128 КК України.

Доводи законного представника потерпілого про умисне заподіяння ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесних ушкоджень належним чином перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.

Так, обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 122 КК України є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Так, умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК України) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (стаття 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 122 КК України, за умови, якщо були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Розмежування умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень (частина перша статті 122 КК України) і необережного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень (стаття 128 КК України) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути віднесені до середньої тяжкості, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

З встановлених як судом першої так і судом апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що ОСОБА_3, взяв ОСОБА_1 рукою за шию і повів до вхідних дверей у під`їзді, а потім штовхнув потерпілого головою об них, внаслідок чого останній, прикриваючи своє обличчя, вдарився правою рукою об ручку вхідних дверей.

Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію, характер та механізм утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_3 штовхаючи неповнолітнього ОСОБА_1 до дверей під`їзду не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді перелому на кисті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Таким чином, за встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_3 за ст. 128 КК України судом кваліфіковано вірно, оскільки тілесні ушкодження потерпілому було заподіяно внаслідок необережності у вигляді злочинної недбалості.

Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги законного представника потерпілого, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, з наведенням відповідних мотивів спростування, визнав їх необгрунтованими.

Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Покарання, призначене ОСОБА_3, відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим законом України про кримінальну відповідальність. При цьому у касаційній скарзі не оскаржується законність та обґрунтованість рішення суду про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання за ст. 49 та ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Посилання законного представника потерпілого на несправедливість вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1 є необгрунтованими.

Змінюючи вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову та збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди до 15000 грн, апеляційний суд виходив з засад розумності і справедливості, враховуючи характер і обсяг спричинених страждань, завданих внаслідок отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, а отже є обґрунтованим та визначеним відповідно до вимог чинного законодавства.