743/1612/17 Про умисне вбивство, скоєне з корисливих мотивів - 12.06.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,

на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 13 серпня 2018 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270220000281, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області, жителя

АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6, ч. 2 ст. 115,

ч. 4 ст. 187 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 13 років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК -

на строк 11 років із конфіскацією майна; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим -

до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років

із конфіскацією майна.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 червня

2017 року в період із 18:45 до 20:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння,

з метою вчинення крадіжки проник до будинку АДРЕСА_2 та підготував для викрадення вироби

з алюмінію, однак був викритий господаркою будинку ОСОБА_2,

на яку напав і яку з метою позбавлення її життя штовхнув на ліжко, зв`язав руки

й задушив подушкою, після чого заволодів медаллю та вищезазначеним майном загальною вартістю 1077 грн.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника Дяченка В.І. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції

на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону

та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості. На обґрунтування цих вимог зазначає, що апеляційний суд всупереч положенням ст. 419 КПК проігнорував доводи прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання, не врахував ступеня тяжкості вчинених останнім кримінальних правопорушень, негативні дані про особу засудженого (не працевлаштований, притягувався до адміністративної відповідальності, негативно характеризується), його ставлення до вчиненого (не визнавав вину в убивстві, намагався ввести

в оману суд), обставини, які обтяжують покарання (вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, щодо особи похилого віку) та думку потерпілого стосовно необхідності призначення суворого покарання. Також прокурор звертає увагу,

що апеляційний суд не зазначив в ухвалі позиції потерпілого, хоча той був присутній у судовому засіданні.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити, а захисник заперечував проти задоволення скарги прокурора, просив оскаржене судове рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, правильності кваліфікації його дій прокурор у касаційній скарзі не оспорює.

Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання

про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості

й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:

кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання)

та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття,

які є багатозначними або не мають нормативного закріплення,

зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання,

що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, які є особливо тяжкими, дані про особу обвинуваченого, який раніше не був судимий, двічі притягався до адміністративної відповідальності, за місцем проживання та служби характеризується посередньо. Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_1, суд не встановив,

а обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та щодо особи похилого віку.

Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 за сукупністю злочинів остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією майна,

тобто ближче до максимального строку, згідно санкції ч. 2 ст. 115 КК.

З вищезазначеними висновками погодився апеляційний суд, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення, погоджується з такими висновками і колегія суддів касаційного суду.

Отже, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає принципу індивідуалізації,

є достатнім та необхідним для виправлення винуватого, а доводи прокурора

про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості колегія суддів вважає непереконливими.

Всупереч доводам прокурора ухвала апеляційного суду є вмотивованою

та відповідає іншим вимогам ст. 419 КПК. Журналом та аудіозаписом судового засідання апеляційного суду від 13 серпня 2018 року підтверджено

(т. 3, а.п. 254-256), що потерпілий був присутній на вказаному судовому засіданні, надав пояснення щодо поданих апеляційних скарг та висловив позицію щодо призначення ОСОБА_1 покарання, яку врахував апеляційний суд, а тому відсутність в ухвалі відомостей щодо присутності ОСОБА_3 та його позиції

не є істотним порушенням, яке тягне за собою скасування вказаного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 13 серпня 2018 року

щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.