404/5659/15-к Про визнання обвинувачених невинними та ухвалення виправдального вироку за недоведеністю, що кримінальне правопорушення скоєне обвинуваченими - 12.06.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанцій, на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2017 року

та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2018 року

у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42015120000000059,

за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Бобринця Кіровоградської області, жителя

АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК);

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Кіровограда, жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за пред`явленим їм обвинуваченням за ч. 3

ст. 368 КК визнано невинними і виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченими.

Вирішено питання щодо обраного раніше запобіжного заходу, судових витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Органами досудового розслідування інспектор відділення ДАІ з обслуговування

м. Кіровограда та Кіровоградського району при УМВС України в Кіровоградській області капітан міліції ОСОБА_2 - працівник правоохоронного органу, службова особа, що постійно здійснює функцію представника органу виконавчої влади, обіймає посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, та слідчий СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області лейтенант міліції ОСОБА_3. - працівник правоохоронного органу та службова особа, яка займає відповідальне становище і постійно здійснює функцію представника органу виконавчої влади, обіймає посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, обвинувачувалися в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої влади та службового становища, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

20 квітня 2015 року о 16:38 чергову частину Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області за телефоном "102" повідомили, що на вул. 50 років Жовтня в м. Кіровограді поруч із торгівельним центром "Плазма" водій автомобіля "Жигулі" білого кольору (д.р.з. НОМЕР_1 ) допустив наїзд на пішохода.

Слідчий СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області

ОСОБА_3. за вказаним фактом вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості та розпочав досудове розслідування в кримінальному провадженні

№ 12015120020003229 з попередньою кваліфікацією за ч. 1 ст. 286 КК.

20 квітня 2015 року в м. Кіровограді інспектор відділення ДАІ з обслуговування

м. Кіровограда та Кіровоградського району при УМВС України в Кіровоградській області капітан міліції ОСОБА_2 та слідчий СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області лейтенант міліції ОСОБА_3, перебуваючи в службових та дружніх стосунках, домовились про умисне спільне використання службових повноважень з метою одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_4 за непритягнення останнього до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК та використали обставини дорожньо-транспортної пригоди за участю водія

ОСОБА_4 як привід одержати неправомірну вигоду для себе, за попередньою змовою групою осіб, поєднану з вимаганням такої неправомірної вигоди.

Цього ж дня, реалізуючи спільний злочинний план, діючи як співвиконавець,

ОСОБА_2 в розмові з ОСОБА_4 у приміщенні Кіровоградського ВДАІ при УМВС України в Кіровоградській області, на вул. Панфіловців, 22 у м. Кіровограді, вказав останньому, що виключно за хабар у сумі 300 дол. США він спільно з ОСОБА_3 не притягне його до кримінальної відповідальності за ч. 1

ст. 286 КК. ОСОБА_4 вимушено погодився на вимогу ОСОБА_2 передати неправомірну вигоду з метою запобігання настанню для себе негативних наслідків у вигляді притягнення до кримінальної відповідальності.

Далі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як співвиконавці за попередньою змовою домовились про зустріч ОСОБА_2 з ОСОБА_4, яка відбулась 22 квітня

2015 року о 08:40 поруч із магазином "Строй Пасаж" на просп. Університетському в м. Кіровограді, де ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_4 першу частину неправомірної вигоди в сумі 1700 грн за вирішення питання щодо непритягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Крім того ОСОБА_2, щоб досягнути спільної з ОСОБА_3 злочинної мети шляхом використання кожним із них своїх службових повноважень для одержання неправомірної вигоди, домовився з ОСОБА_4 про наступну зустріч останнього 22 квітня 2015 року близько 14:00 на вул. Панфіловців в м. Кіровограді поруч із приміщенням ВДАІ з обслуговування м. Кіровограда та Кіровоградського району при УМВС України в Кіровоградській області для передачі ОСОБА_3 1000 грн.

Приблизно о 16:00 цього ж дня ОСОБА_3, діючи для досягнення спільної з ОСОБА_2 злочинної мети, зустрівся з ОСОБА_4 в зазначеному місці за вказаною адресою, де повернув йому автомобіль марки ВАЗ-21051

(д.р.з. НОМЕР_1 ) та одержав від нього неправомірну вигоду в сумі 1000 грн за вирішення питання щодо непритягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Вказані дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК.

Свій висновок про необхідність виправдати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3

ст. 368 КК, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченими, суд першої інстанції обґрунтував тим, що пред`явлене їм формулювання обвинувачення є недоведеним, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 26 березня 2018 року залишив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно виправдав ОСОБА_2

та ОСОБА_3 у пред`явленому їм обвинуваченні. Зазначає, що судові рішення

не відповідають вимогам ст. 370 КПК, суди всупереч ст. 94 цього Кодексу

не дали належної оцінки усім доказам у справі та з порушенням

вимог процесуального закону визнали їх недопустимими.

Також стверджує, що суд першої інстанції грубо порушив вимоги

ст. 376 КПК, оскільки після видалення суду в нарадчу кімнату сторонам не було повідомлено про дату проголошення вироку, а саме проголошення відбулося без

повідомлення прокурора та без його участі.

Крім того, прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не містить

докладних мотивів прийнятого рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні виправдані ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх захисники Фільштейн В.Л. і Паіцик О.В. заперечили у задоволенні касаційної скарги прокурора і просили залишити судові рішення без зміни.

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу та просив ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не надала допустимих, достатніх та належних доказів винуватості ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підтвердження того, що вони вимагали від ОСОБА_4 неправомірну вигоду в сумі 300 дол., намагалися її отримати і здійснили це за попередньою змовою.

Зокрема, суд зробив такі висновки на підставі аналізу: показань обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що жодних дій, пов`язаних із вимаганням у ОСОБА_4 грошей та одержання від нього неправомірної вигоди за вирішення питання щодо непритягнення останнього до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, вони не вчиняли; показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ; даних протоколів огляду місця події від 22 квітня 2015 року, обшуку ОСОБА_3 від 22 квітня 2015 року, освідування ОСОБА_3 від 22 квітня 2015 року, відібрання зразків у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для проведення експертиз від 22 квітня 2015 року, затримання ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 від 22 квітня 2015 року, обшуку автомобіля "TOYOTA Camry"

(д.р.н. НОМЕР_2 ) власником та володільцем якого є ОСОБА_2 і ОСОБА_11 від 23 квітня 2015 року, обшуку кабінету № 2 в приміщенні будівлі ВДАІ УМВС України в Кіровоградській області на вулиці Панфіловців, 22 в м. Кіровограді від 22 квітня 2015 року, висновків експерта, а також даних, отриманих у результаті проведення негласних слідчих дій, та інших доказів у справі.

Відповідно до вимог ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні

є фактичні дані, отримані в передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до вимог ст. 85 КПК належними є такі докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно зі ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий

у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 статті 94 КПКвизначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд дав оцінку показанням свідка ОСОБА_4 і обґрунтовано визнав їх недостовірними, оскільки цей свідок під час допиту в суді першої інстанції плутався в датах, розмірах, місці передачі грошей ОСОБА_2, переплутав, для кого кошти помічались люмінофорами, а для кого не помічались, тривалий час не міг визначитися, за вчинення яких дій він дав неправомірну вигоду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Оскільки свідок робив великі перерви між поставленими йому запитаннями та відповідями на них, суд розцінив це як невпевненість у правдивості своїх показань, які він мав чітко зазначити з огляду на те, що сам був безпосереднім учасником цих подій. У суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_4 поводився аналогічно.

Є правильним і висновок суду першої інстанції про те, що не можуть бути доказами винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 3 ст. 368 КК, і протоколи огляду місця події, в ході яких вилучено гроші та відповідно речові докази, оскільки їх отримано з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Під час огляду місця події за участю ОСОБА_3 було проведено такі дії: огляд рук ОСОБА_3 в променях ультрафіолетової лампи, виявлення та вилучення вмісту з його кишень та з сумки. Тобто фактично, в порушення вимог статей 237 та 241 КПК, було проведено не огляд місця події, а огляд та освідування особи.

Крім того, на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду

м. Кіровограда від 23 квітня 2015 року з метою виявлення та вилучення грошових коштів та документів того ж дня було проведено обшук службового кабінету № 2

в приміщенні ВДАІ УМВС України в Кіровоградській області на вул . Панфіловців, 22 в м. Кіровограді під час якого виявили та вилучили грошові кошти. Після перегляду в судовому засіданні протоколу відеозапису вказаної слідчої дії, суд виявив ряд обставин, кожна з яких сама по-собі свідчить про неналежність цього доказу,

через недостовірність та необ`єктивність отриманих під час її проведення результатів. Зокрема, суду не надано доказів, що після закінчення добового чергування з 21 квітня 2015 року до початку обшуку 22 квітня 2015 року

ОСОБА_2 приходив на своє робоче місце в службовий кабінет № 2 де, крім нього, працювало ще три співробітника; що до початку обшуку в це приміщення ніхто не заходив і не приносив гроші; що виявлені гроші ховав саме ОСОБА_2 . Крім того гроші було виявлено за панеллю на стіні, для чого довелось виламати панель та плінтус, які були щільно з`єднані між собою і, для відновлення після обшуку попереднього стану, їх довелось збити цвяхами. Також суд взяв до уваги те, що слідча дія проводилася з перервами.

За таких обставин суд зробив правильний висновок про те, що результати проведених в такий спосіб слідчих дій, не можуть бути належними та допустимими доказами.

Недостовірними доказами винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, суд обґрунтовано визнав і результати негласних слідчих (розшукових) дій. На відео-, звукозаписах відсутні чіткі висловлювання ОСОБА_3 про те, що саме повинен був передати ОСОБА_4, не видно, яку річ поміщено до сумки слідчого, стороною обвинувачення не доведено, що мав на увазі слідчий, коли відкрив сумку та висловився: ""кидай сюди", чи бажав він отримати гроші, чи повернути власну ручку, а також чи усвідомлював він факт отримання неправомірної вигоди чи повернення ручки. Іншими належними і допустимими доказами це об`єктивно не підтверджено.

Такі докази були основними у доведенні вини ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 368 КК. Жодних інших даних, якими б підтверджувалася їхня причетність до злочину, органи досудового розслідування не встановили.

У зв`язку із цим суд дійшов правильного висновку про виправдання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки їх винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, не доведено. Із цим висновком погоджується і колегія суддів.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3

ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку виправдовуючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виклав формулювання обвинувачення, яке було пред`явлене їм та визнано судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинувачених із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

З огляду на це наведені в касаційній скарзі доводи прокурора про безпідставне виправдання судом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно визнати такими, що не були підтверджені під час перевірки матеріалів кримінального провадження в суді касаційної інстанції.

Вирок суду відповідає вимогам статей 368, 370, 374 КПК.

Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив викладені в ній доводи, які за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. Своє рішення суд відповідно до вимог ст. 419 КПК належним чином мотивував.

Ухвала суду апеляційної інстанції є належно обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Є неспроможними і доводи прокурора про те, що суд першої інстанції грубо порушив вимоги ст. 376 КПК, оскільки після видалення суду в нарадчу кімнату сторонам не було повідомлено про дату проголошення вироку, а саме проголошення відбулося без повідомлення та без участі прокурора.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 371 КПК вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Частинами 1 та 2 ст. 376 КПК передбачено, що судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження, а крім того, копія цього вироку негайно має бути вручена учасникам судового провадження.

Як убачається з аудіозапису судового засідання від 13 червня 2017 року, після закінчення судових дебатів та останнього слова обвинувачених суд видалився до нарадчої кімнати і повідомив, що вирок буде проголошено пізніше. 15 червня

2017 року на проголошення вироку учасники судового процесу не з`явилися (аудіозапис від 15 червня 2017 року). Однак 15 та 16 червня 2017 року копії вироку було вручено всім учасникам судового процесу, зокрема, прокурор отримав копію

16 червня 2017 року (а.к.п. 75, т. 4).

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження, суд касаційної інстанції не виявив таких порушень норм матеріального або процесуального права, які би тягнули за собою зміну чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанцій, залишити без задоволення, а вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2018 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - без зміни.