1-11/04 Про умисне вбивство, скоєне особою, яка раніше вже скоєла умисне вбивство, а також таємне викрадення чужого майна, скоєне з проникненням до приміщення - 12.06.2019 Прийняття

засуджено до покарання: за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) - у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 14 років; за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі; за ч. 1 ст. 125 КК - у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі ст. 70 КК ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судом апеляційної інстанцій обставини

За цим вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп`яніння:

- у ніч на 01 березня 2003 року в м. Києві таємно, із проникненням в інше приміщення, викрав майно ТОВ "Інтермес" у великих розмірах вартістю 5884,46 грн;

- 16 червня 2003 року приблизно з 03:00 по 06:00 на технічному поверсі першого під`їзду житлового будинку АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних стосунків умисно вбив ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_1 завдав потерпілій декількох ударів кулаком в обличчя, коли вона впала - ногами у різні частини тіла, а після втрати нею свідомості - розбив об її голову пляшку з-під горілки і залишками скла розрізав їй шию. Смерть ОСОБА_2 настала внаслідок закритої травми грудей, живота з пошкодженням внутрішніх органів;

- будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, 20 червня 2003 року приблизно з 08:00 по 14:00 у будинку АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних відносин умисно вбив ОСОБА_3, завдавши йому ударів руками й ногами у різні частини тіла, а також кухонними ножами - у горло, груди, живіт і спину;

- там же умисно заподіяв ОСОБА_4, який намагався припинити побиття ОСОБА_3, легких тілесних ушкоджень.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 06 травня 2004 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та адвоката Стаднюка М. С. залишила без задоволення, а вирок Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2004 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Вимоги заяви та узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій заяві засуджений ОСОБА_1 просить переглянути ухвалу Верховного Суду України від 06 травня 2014 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2004 року щодо нього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VIIІ (192-19) ) у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї і тієї ж норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Просить скасувати зазначені судові рішення щодо нього, а його дії по епізоду вбивства ОСОБА_2 перекваліфікувати з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК та призначити відповідне покарання. Вказує, що не мав умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_2 . Суд, на думку засудженого, перерахувавши завдані потерпілій тілесні ушкодження, не з`ясував, внаслідок чого настала смерть останньої, чи були заподіяні їй травми, сумісні з життям, та чи настали би такі наслідки за умови надання їй своєчасної медичної допомоги. Стверджує, що без жодної оцінки суду залишився факт образи його потерпілою, що спровокувало виникнення конфлікту.

При цьому ОСОБА_1 як на неоднакове застосування одного і того ж закону посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року, в якій касаційний суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК, врахувавши, що на досудовому слідстві та в суді ОСОБА_7 стверджував, що умислу на вбивство ОСОБА_9 він не мав, а, прийшовши за місцем свого мешкання, де він проживав разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8, яка на той час була вдома, та вважаючи, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наявні інтимні стосунки, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин завдав двох ударів кулаком у ділянку голови потерпілого. При цьому, завдаючи цих ударів, ОСОБА_7, хоча і діяв умисно, проте не бажав настання смерті ОСОБА_9.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи в заяві засудженого ОСОБА_1, Верховний Суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.

Пунктом 1 параграфа 3 Перехідних положень Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК в редакції Закону № 192-VIIІ (192-19) підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання).

Неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону - це різне, відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту (суті) норми кримінального закону.

Подібними правовідносинами в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК слід вважати суспільно небезпечні діяння, вчинені різними особами, які є подібними за всіма ознаками відповідних складів злочинів, а саме наявні спільні риси, ознаки за суб`єктним складом, за об`єктивною стороною, формою вини, наслідками тощо.

Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК в редакції Закону №192-VIIІ (192-19) , Верховний Суд виходив з установлених судом обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили, і дійшов висновку, що в оспорюваному і порівнюваному рішеннях суспільно небезпечні діяння, вчинені ОСОБА_1 та Особа_7, не є подібними, оскільки відрізняються за окремими ознаками складу злочину.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (v0002700-03) для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого ОСОБА_1 на вчинення умисного вбивства ОСОБА_2 ґрунтується на аналізі досліджених у судовому засіданні та ретельно перевірених доказів.

У рішенні, яке порівнюється (ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року), де касаційний суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_7, та обставини злочину, вчиненого ОСОБА_1 відрізняються за об`єктивною та суб`єктивною сторонами. І ця відмінність не викликала неоднакового застосування норми матеріального закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду вважає, що оскільки правовідносини, зазначені у вироку Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2004 року та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року, не є подібними, то у цій справі відсутні підстави, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК в редакції Закону № 192-VIIІ (192-19) для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_1 .

А тому в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 06 травня 2004 року щодо нього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК у редакції Закону № 192-VIIІ (192-19) слід відмовити.

Керуючись статтями 453, 454, 456 КПК у редакції Закону №192-VIIІ (192-19) , пунктом 1 параграфа 3 розділу 4 Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Верховний Суд

постановив:

Відмовити в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 06 травня 2004 року щодо нього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК в редакції Закону № 192-VIIІ (192-19) .