Постанова
іменем України
11 червня 2019 року
м. Київ
справа № 748/1096/17
провадження № 51- 8988 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Маринича В.К., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,
прокурора Ємця І.І.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Дедіченка С.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_1 та захисника Дедіченка С.А. на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270270000141, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року і до дня набрання вироком законної сили - з розрахунку день за день.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 червня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом та наведених у вироку, 9 лютого 2017 року у вечірній час, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у будинку АДРЕСА_2, в ході конфлікту на ґрунті неприязних стосунків, що виникли раптово, з метою умисного вбивства, наніс ОСОБА_2 множинні удари руками, ногами та металевим предметом (совком для сміття) в область голови, тулуба та кінцівок, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження. Смерть ОСОБА_2 настала від масивної крововтрати, яка є ускладненням політравми: закритої травми грудної клітки з множинними переломами ребер та черепно-мозкової травми.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
- прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушенні та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що при призначенні ОСОБА_1 покарання не враховано повною мірою дані про його особу, позицію потерпілої, а також його поведінку після вчинення злочину. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), оскільки в ній не зазначено підстави, через які апеляційна скарга прокурора визнана необґрунтованою;
- засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо нього скасувати та виправдати його за ч. 1 ст.115 КК. Зазначає, що докази щодо його причетності до злочину здобуті незаконним шляхом з порушенням вимог ст. 87 КПК. Також вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, просить судові рішення щодо нього змінити, застосувати ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (838-19) (далі - Закон № 838-VIII (838-19) )та зарахувати в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 лютого 2017 року по 27 червня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Вказуючи на положення ч. 2 ст. 5 КК, зазначає, що приписи ч. 5 ст. 72 КК у діючій редакції, яка набрала чинності 21 червня 2017 року, не мають зворотної дії в часі;
- захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити внаслідок невстановлення достатніх доказів для доведеності його вини в суді і вичерпання можливості їх отримання. Зазначає, що висновки суду, викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що слідчі експерименти за участю ОСОБА_1 та за участю свідка ОСОБА_3 проведені без належного попереднього дозволу на проникнення у житло, отриманого згідно з вимогами процесуального законодавства, а тому відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК відомості, отримані у ході цих слідчих експериментів, вважають недопустимими доказами. Також вказує, що протоколи огляду місця події від 10 лютого 2017 року також є недопустимими доказами у справі, а саме, огляд житлового будинку по АДРЕСА_2, оскільки ОСОБА_4 не є власником та володільцем даного житла, а тому не мала права надавати дозвіл на його огляд. Свідок ОСОБА_5 в суді першої інстанції заперечив, що давав такий дозвіл. Вважає недопустимим доказом і висновок експерта від 6 березня 2017 року № 287, оскільки як матеріал для проведення експертизи були використані речі, які вилучені під час оглядів місця події. Вказують, що в порушення ст. 253 КПК захисник не був письмово повідомлений прокурором або слідчим про факт і результати негласних слідчих (розшукових) дій (далі -НСРД) до дня звернення до суду з обвинувальним актом. Крім того, зазначає, що дії ОСОБА_1 неправильно було кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК. Як і засуджений, також просить судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити, застосувати ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (838-19) та зарахувати в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 лютого 2017 року по 27 червня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Ємець І.І. підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити, а касаційні скарги засудженого та захисника вважав необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення.
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Дедіченко С.А. підтримали подані ними касаційні скарги та заперечили щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, захисника Дедіченка С.А.та прокурора Ємця І.І., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого та захисника підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Як убачається зі змісту касаційних скарг, засуджений та захисник вказують на неповноту судового розгляду та не погоджуються із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Натомість зазначені засудженим та захисником доводи були перевірені судом апеляційної інстанції, який проаналізував усі доводи апеляційних скарг, навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_1
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК.
Цей висновок підтверджується показаннями свідка ОСОБА_3 та даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту від 11 лютого 2017 року за його участю, з яких убачається, що 9 лютого 2017 року він разом з ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_2 в будинку останнього вживали спиртні напої, потім між батьком та сином виникла сварка, в ході якої в його присутності ОСОБА_1 став завдавати батьку удари кулаками та металевим предметом в голову. Коли ОСОБА_2 впав, ОСОБА_3 намагався зупинити бійку, але ОСОБА_1 продовжував наносити удари. Після того, як ОСОБА_2 перестав подавати ознаки життя, ОСОБА_1 припинив його бити та перетягнув його на ліжко.
Крім того, вказані показання свідка ОСОБА_3 узгоджуються з даними, які містяться у протоколі проведення слідчого експерименту від 11 лютого 2017 року за участю підозрюваного ОСОБА_1, в ході якого останній в присутності захисника ОСОБА_6 ., показав, що під час сварки з батьком у будинку він вдарив його кулаком в голову, а потім, взявши металевий совок, наніс ним удар по голові. Коли ОСОБА_2 впав, наносив йому удари ногами по тулубу, потім посадив батька на ліжко та вийшов з будинку.
Крім того, згідно з даними, що містяться у висновках судово-медичної експертизи № 32-ц кров, виявлена на вилученому з місця події металевому совку, могла походити від загиблого ОСОБА_2 ; за висновками судово-медичних експертиз № 107, № 108 - на взутті та предметах одягу, вилучених у ОСОБА_1, знаходяться сліди крові, які могли походити від ОСОБА_2, що також підтверджує факт нанесення ОСОБА_1 ударів загиблому, в тому числі й ногами; відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 126 - встановлено кількість, локалізацію та тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_2, а також механізм їх заподіяння та нанесення великої кількості ударів, що співпадає з показаннями обвинуваченого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 під час слідчого експерименту.
Також згідно з протоколом про результати аудіо-, відеоконтролю за особою, обвинувачений у розмові з іншою особою в ІТТ ЧРВП ГУНП в Чернігівській області повідомив, що саме він особисто наносив тілесні ушкодження через алкогольне сп`яніння.
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК. При цьому всім наявним доказам суд першої інстанції відповідно до вимог КПК (4651-17) дав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вирок суду за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Враховуючи наведене, висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій обґрунтовано визнаний апеляційним судом таким, що підтверджується зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.
При цьому, всупереч доводам касаційної скарги захисника, досудове розслідування проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 та його захиснику Дедіченко С.А. 24 квітня 2017 року в порядку ст. 290 КПК були відкриті матеріали досудового розслідування № 12017270270000141 в підшитому і пронумерованому стані, з якими вони ознайомилися в повному обсязі і заяв та доповнень не мали (т. 1 а.с. 10-11).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, самі протоколи та записи НСРД надавались захиснику при відкритті матеріалів кримінального провадження до звернення до суду з обвинувальним актом, письмове ж повідомлення направлялось захиснику поштою, а деяка невідповідність напису на цих документах Інструкції про організацію проведення НСРД та використання їх результатів ще не свідчить про те, що ці документи не розсекречені, оскільки це спростовується відповідними ухвалами слідчого судді апеляційного суду Чернігівської області; до того ж автентичність аудіо- та відеозаписів НСРД, які були досліджені в судовому засіданні, підтверджується протоколами про результати цих дій, що були розсекречені до закінчення досудового розслідування (т. 1 а.с. 6-9; т. 2 а.с. 67-68).
Результати НСРД, які оформлені зазначеними протоколами, судом першої та апеляційної інстанцій перевірено на предмет допустимості, у тому числі через порядок їх збирання.
За таких обставин доводи захисника про визнання недопустимими доказами результати НСРД є безпідставними та не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Також є необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_6 про недопустимість визнання доказами протоколів огляду місця події та слідчих експериментів.
Виходячи зі змісту ст. 233 КПК, право проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою (проведення в ньому огляду) під час кримінального провадження може виникати без постановлення ухвали слідчого судді лише на підставі добровільної згоди особи, яка ними володіє, що свідчить про те, що надання цією особою згоди на проведення слідчої дії не потребує наступного судового контролю (звернення постфактум з клопотанням до слідчого судді).
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що перший огляд місця події був проведений з дозволу ОСОБА_5, і хоча він під час допиту повідомив, що дозволу не давав, судом першої інстанції була допитана як свідок слідча ОСОБА_7, яка показала, що ОСОБА_5 надавав свідомо та добровільно дозвіл на огляд будинку та господарства, відповідну заяву ОСОБА_5 підписував в присутності сільського голови ОСОБА_8, що вона посвідчила своїм підписом на заяві.
Наступний огляд місця події та слідчі експерименти проводилися з дозволу ОСОБА_4, яка фактично являється співвласником цього будинку, оскільки раніше прийняла спадщину після смерті його власника ОСОБА_9, що підтверджується довідкою Мохнатинської сільської ради; також таким же співвласником є ОСОБА_5
Отже, при проведенні огляду місця події та слідчих експериментів, слідчим було вжито всіх належних заходів для дотримання конституційних норм про недоторканність житла, а тому порушень вимог кримінального процесуального закону, на які посилається захисник Дедіченко С.А., не встановлено.
Крім того, доводи касаційної скарги захисника про наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, також є безпідставними.
Так, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, та їх стосунки.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження про наявність у ОСОБА_1 умислу саме на вбивство свого батька свідчить заподіяння ним у життєво важливі органи ОСОБА_2 чисельної кількості ударів кулаками і металевим предметом; а також припинення нанесення ударів лише після того, як ОСОБА_2 перестав подавати ознаки життя.
Таким чином, в ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та правильність кваліфікації його дій.
Необґрунтованими є й твердження касаційної скарги прокурора про те, що апеляційним судом належно не перевірено його доводи про м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання,.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Переглядаючи вирок, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що при призначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 50, 65, 66, 67 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким, дані про особу винного, який раніше в силу ст. 89 КК не судимий, за місцем проживання характеризується як особа, що зловживає спиртними напоями та влаштовує сімейні сварки, та обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
З огляду на викладене, апеляційний суд правильно визнав, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому, на думку колегії суддів, вважати, що це покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, підстав немає.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Дедіченка С.А. на вирок місцевого суду, перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам їхніх касаційних скарг, і визнав їх необґрунтованими, належним чином мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.
Разом з тим, доводизасудженого та захисника про неправильне застосування судом положень ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону від 18 травня 2017 року при зарахуванні ОСОБА_1 у строк покарання строку попереднього ув`язнення, є обґрунтованими.
Частина 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (838-19) передбачала, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення" (2046-19) (далі - Закон № 2046-VIII (2046-19) ), який набрав чинності 21 червня 2017 року, ч. 5 ст. 72 КК викладено у такій редакції: "Попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування".
Місцевий суд, рішення якого залишив без змін суд апеляційної інстанції, на підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону від 18 травня 2017 року зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Отже, суд застосував положення ч. 5 ст. 72 ККу редакції Закону № 838-VIII (838-19) лише стосовно періоду попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 10 лютого 2017 року (з моменту затримання) по 20 червня 2017 року, тобто до набрання чинності Закону № 2046-VIII (2046-19) .
З питання застосування правил зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання, передбачених ч. 5 ст. 72 ККу відповідній редакції, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17) зазначила, що зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання є кримінально-правовим наслідком діяння в розумінні ч. 2 ст. 4 КК, який впливає на становище особи за ст. 5 КК (поліпшує або погіршує його). Закон № 838-VIII (838-19) є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином поліпшує становище особи в розумінні ст. 5 КК, оскільки передбачає коефіцієнт зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У свою чергу Закон № 2046-VIII (2046-19) є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином погіршує становище особи в розумінні ст. 5 КК, оскільки вводить (повертає) коефіцієнт зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішуючи питання про те, якою редакцією ч. 5 ст. 72 ККналежить керуватися у конкретному випадку, варто враховувати час вчинення особою діяння, як це визначено в частинах 2 і 3 ст. 4 КК, тобто застосовувати правила дії у часі закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 115 КК, 10 лютого 2017 року його було затримано і до набрання вироком законної сили (до 27 червня 2018 року) він тримався під вартою, тобто строк його попереднього ув`язнення тривав з 10 лютого 2017 року до 27 червня 2018 року, включно.
Згідно з висновком, викладеним у п. 106 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII (2046-19) , то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (838-19) .
Отже, суд першої інстанції при зарахуванні ОСОБА_1 у строк покарання попереднього ув`язнення неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК і наведене порушення залишилося поза увагою апеляційного суду.
З огляду на зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду при зарахуванні ОСОБА_1 у строк покарання строку його попереднього ув`язнення підлягають застосуванню правила ч. 5 ст. 72 ККу редакції Закону № 838-VIII (838-19) стосовно всього періоду його попереднього ув`язнення з 10 лютого 2017 року (з моменту затримання) по 27 червня 2018 року,включно, тобто до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Згідно зі ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У зв`язку з цим, виходячи з положень ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII та враховуючи вказаний вище висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 необхідно змінити та зарахувати йому в строк покарання строк попереднього ув`язнення з моменту затримання та до набрання вироком місцевого суду законної сили, а саме
з 10 лютого 2017 року (з моменту затримання) по 27 червня 2018 рокувключно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Будь-яких інших підстав для зміни або скасування постановлених у кримінальному провадженні судових рішень колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441- 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд
у х в а л и в:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення.
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Дедіченко С.А. задовольнити частково.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 27 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (838-19) зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 10 лютого 2017 року по 27 червня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
В.В. Король В.К. Маринич В.П. Огурецький