738/1085/17 Про відкрите викрадення чужого майна (грабіж) та вимагання - 06.06.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Веремій Т.М. на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 04 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270170000733, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та проживає у місті Мена Чернігівської області ( АДРЕСА_2 ), зареєстрований в АДРЕСА_3, раніше неодноразово судимий, останній раз за вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 10 жовтня 2013 року, з урахуванням змін, внесених вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2013 року, за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Менського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та за ч. 2 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 02 грудня 2016 року приблизно о 23 годині, перебуваючи поряд із кладовищем на вул. Чехова в м. Мена Чернігівської області, діючи повторно, з метою заволодіння чужим майном, відкрито, із застосуванням до ОСОБА_2 насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, що виразилося у штовханні, хапанні за руки та шию, викрав належні останньому грошові кошти в сумі 400 грн. та мобільний телефон з двома сім-картками, на загальну суму 3316 грн.

Крім того, 02 грудня 2016 року приблизно о 23 годині 20 хвилин, ОСОБА_1, діючи повторно, вимагав у потерпілого ОСОБА_2 передати йому грошові кошти, погрожуючи застосувати насильство щодо потерпілого та його близьких родичів, а також знищити майно, в результаті чого в той же день приблизно о 23 годині 40 хвилин біля будинку № 3 на вул. Корольова в м. Мена потерпілий ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 гроші в сумі 1500 грн.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 04 січня 2018 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Веремій Т.М. просить скасувати судові рішення на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Захисник вважає, що під час судового провадження було порушене право ОСОБА_1 на захист через ненадання йому ефективної правової допомоги. Крім того, стверджує про відсутність у матеріалах провадження декількох журналів судового засідання і недотримання вимог ст. 108 КПК України при оформленні інших журналів. Ці порушення, а також доводи ОСОБА_1 про недопустимість окремих доказів обвинувачення, на думку захисника, залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги засудженого та всупереч вимогам ст. 419 КПК України не зазначив мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали.

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Як і захисник Веремій Т.М., посилається на незабезпечення його ефективною правовою допомогою під час провадження в суді першої інстанції та після ухвалення вироку. Вважає, що суд залишив без уваги його доводи про непричетність до вчинення інкримінованих злочинів і незаконно врахував показання неповнолітнього свідка, допит якого під час досудового розслідування проведено з порушенням приписів ч. 1 ст. 226 КПК України. На думку засудженого, суд апеляційної інстанції поверхово розглянув справу і не надав відповіді на всі доводи його апеляційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Веремій Т.М. у письмовій заяві просила задовольнити касаційні скарги з викладених в них підстав.

Прокурор Циган Ю.В. вважав судові рішення щодо ОСОБА_1 законними, а касаційні скарги - необґрунтованими.

Мотиви суду

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції у межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК України.

За змістом ч. 1 ст. 412 КПК України істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є таке порушення, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку, таких порушень Верховний Суд не встановив.

Так, у касаційних скаргах сторони захисту зазначено про порушення судом першої інстанції норм закону, які регулюють забезпечення права на захист від обвинувачення. А саме йдеться про відсутність під час розгляду захисника, попри те, що ОСОБА_1 наполягав на залученні захисника, який би надав йому ефективну правову допомогу. Однак ці доводи не є переконливими.

Згідно зі ст. 49 КПК України, суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні, в якому участь захисника відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу не є обов`язковою, у випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об`єктивних причин не може його залучити самостійно, а також у випадку, якщо суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що під час підготовчого судового засідання 17 серпня 2017 року після роз`яснення судом права на захист ОСОБА_1 заявив, що послугами захисника користуватись не бажає. Однак Менський місцевий суд з урахуванням обставин провадження, зокрема врахувавши застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, дійшов висновку про необхідність залучити захисника для здійснення захисту за призначенням.

У судовому засіданні 28 серпня 2017 року ОСОБА_1 заявив суду, що 17 серпня 2017 року письмово відмовився від послуг адвоката, що з призначеним захисником - адвокатом Синявським О.М. не спілкувався, а після надання судом часу на спілкування заявив, що не бажає користуватися правовою допомогою, оскільки не вчиняв інкримінованих правопорушень. Разом з тим, місцевий суд відмову ОСОБА_1 від захисника не прийняв.

Під час наступного судового засідання, 04 вересня 2017 року, ОСОБА_1 заявив про відмову від послуг адвоката Синявського О.М. у зв`язку з недовірою до нього та просив суд викликати для надання правничої допомоги обраного ним адвоката на платних засадах. Щодо цієї заяви ОСОБА_1 було роз`яснено, що залучення адвоката на платних засадах не належить до компетенції суду.

У наступному судовому засіданні 12 вересня 2017 року ОСОБА_1 підтримав свою заяву про відмову від захисника Синявського О.М. та заявив, що взагалі не бажає користуватися правовою допомогою.

Надалі, після ухвалення вироку, ОСОБА_1 за його клопотанням надано час для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а також надано копії звукозаписів провадження в суді першої інстанції. Після відмови від захисника обвинувачений або суд нового захисника до участі у кримінальному провадженні не залучали, а тому запросити будь-якого захисника бути присутнім при ознайомленні ОСОБА_1 з матеріалами справи місцевий суд можливості не мав.

Разом з тим, апеляційний суд на стадії підготовки справи до розгляду за клопотанням ОСОБА_1 залучив захисника для здійснення захисту за призначенням. Залучений захисник - адвокат Веремій Т.М. брала участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції та подала в інтересах засудженого касаційну скаргу на постановлені щодо нього судові рішення.

Отже, об`єктивних даних про порушення судом прав ОСОБА_1, передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частин 3, 4 ст. 42 КПК України, у матеріалах справи не міститься.

При цьому слід зазначити, що мати захисника та отримувати його допомогу є правом підозрюваного, обвинуваченого, і ОСОБА_1 був належним чином проінформований про таке право та йому була надана можливість ним скористатись. Отже, ОСОБА_1, не бажаючи скористатися послугами захисника в суді першої інстанції, міг розумно передбачати наслідки своїх дій. У даному випадку немає підстав вважати, що за відсутності захисника засуджений був позбавлений справедливого судового розгляду і що це створило перешкоди для реалізації наданих йому прав.

Водночас Верховний Суд вважає за необхідне зауважити і на тому, що ефективність захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав або кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Під час розгляду цього кримінального провадження суд здійснив усі передбачені законом заходи для надання обвинуваченому можливості на власний розсуд розпорядитися своїми процесуальними правами, зокрема, правом на захист. Виходячи з наведеного, право засудженого на захист, всупереч доводам сторони захисту, не було порушене.

Так само безпідставними є і твердження захисника про відсутність у матеріалах кримінального провадження окремих журналів судового засідання.

Всупереч цим доводам, журнали судових засідань Менського районного суду Чернігівської області у справі ОСОБА_1, які відбулись 12, 25 та 27 вересня 2017 року, наявні в матеріалах цього кримінального провадження, а їх зміст, як і журналу судового засідання за 04 вересня 2017 року, повністю відповідає вимогам ст. 108 КПК України.

Що стосується доводів засудженого ОСОБА_1 про допущені в ході досудового розслідування порушення вимог кримінального процесуального закону під час допиту неповнолітнього свідка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, внаслідок чого його показання є недопустимим доказом, слід зазначити, що суд надав оцінку у вироку лише тим показанням, які надав цей свідок безпосередньо під час допиту в суді, а саме в судовому засіданні 25 вересня 2017 року - після досягнення ним повноліття.

Посилання у касаційних скаргах на невідповідність вимогам закону змісту ухвали суду апеляційного суду також не підтвердились.

Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції підтримав висновок місцевого суду про достатність сукупності доказів обвинувачення для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186 та ч. 2 ст. 189 КК України, спростував доводи обвинуваченого про відсутність прямих доказів його вини, перевірив дотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні цих доказів, а також спростував посилання обвинуваченого на порушення його права на захист. Тож підстави, з яких апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано необґрунтованою, в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

За викладених обставин колегія суддів не вбачає будь-яких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Менського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 04 січня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і захисника Веремій Т.М. - без задоволення.