276/843/17 Про незаконне заволодіння транспортним засобом - 06.06.2019 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Мусевич А.І.на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 01 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060140000226,

стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого за ст. 289 ч. 1 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

1. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник Мусевич А.І. у касаційній скарзі виклала вимогу до суду касаційної інстанції про зміну вироку апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 та призначення останньому покарання, не пов`язаного з обмеженням або позбавленням волі, оскільки вважає, що апеляційним судом залишено поза увагою обставини, які пом`якшують покарання, та формально враховані дані, що позитивно характеризують ОСОБА_1 Стверджує також, що апеляційним судом не дотримано вимог ст. 420 КПК України, оскільки вирок суду не містить належних мотивів та відповідних підстав, з яких скаргу прокурора щодо невідповідності призначеного покарання внаслідок м`якості було визнано обґрунтованою.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції

За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2018 року засуджено ОСОБА_1 за ст. 289 ч. 1 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Також вирішено заявлений цивільний позов та долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Вироком Апеляційного суду Житомирської області від 01 червня 2018 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 09 лютого 2018 року стосовно ОСОБА_1 в частині призначеного йому покарання скасовано, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 1 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк три роки.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

ОСОБА_1 10 квітня 2016 року, приблизно о 19 годині, прибув на територію каменеобробного підприємства, розташованого на АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_3, побачивши поблизу майстерні автомобіль марки ГАЗ, модель 33021, державний номерний знак НОМЕР_1, вирішив заволодіти ним. З метою реалізації свого умислу, шляхом вільного доступу, за допомогою наявного ключа від вхідних дверей майстерні, виніс з вказаного приміщення акумуляторну батарею, яку встановив на цей автомобіль, ключем запалення, що знаходився на стенді приміщення майстерні, запустив двигун, виїхав з території підприємства на автомобілі, та зник з місця події.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані судом за ст. 289 ч. 1 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у засіданні касаційного суду заперечував проти доводів касаційної скарги захисника.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17)

4.1.1 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.1.2 Стаття 420. Вирок, ухвала про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру суду апеляційної інстанції

Частина 2. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж касаційного розгляду

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 1 КК України, як і кваліфікація дій за вказаним законом у касаційній скарзі не оспорюються.

Розгляд касаційної скарги Суд здійснює в частині дотримання апеляційним судом правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування положень ст. 75 КК України, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок суворості.

5.2 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_1, при призначенні покарання останньому, врахував, що вчинений ним злочин є злочином середньої тяжкості, взяв до уваги дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав вину повністю, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття. Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину в стані сп`яніння.

При цьому суд першої інстанції, обираючи покарання за санкцією частини 1 статті 289 КК України, повною мірою мотивував своє рішення про неможливість призначення найменш суворого з передбачених цією нормою видів покарання, яким є штраф, оскільки ОСОБА_1 не працює та не має постійного джерела доходів.

Мотивовано судом й неможливість призначення ОСОБА_1 найсуворішого покарання за вказаною санкцією, тобто покарання у виді позбавлення волі, що з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, є неспівмірним вчиненому, тому суд обрав ОСОБА_1 такий вид покарання як обмеження волі.

Втім, суд дійшов немотивованого висновку, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, про що було зазначено стороною обвинувачення в апеляційній скарзі, яку суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив та в цій частині скасував вирок суду першої інстанції, ухваливши новий вирок.

Апеляційним судом правильно зауважено, що суд першої інстанції хоча й вказав на тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину та дані про його особу, але не врахував цього повною мірою, що призвело до необґрунтованого висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства на підставі положень ст. 75 КК України, зокрема судом не було враховано, що обвинувачений не відшкодував завдані збитки потерпілому та перебував у державному розшуку.

Тому доводи касаційної скаргипро зміну вироку апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 та звільнення його від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованими.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до положень кримінального процесуального закону, вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Під час касаційного розгляду Суд встановив, що засудженим повністю відшкодована завдана шкода, що підтверджено наданими захисником письмовими доказами, тому за наявності декількох (не менше двох) обставин, а саме, повного відшкодування збитків та щирого каяття, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, Суд вважає за можливе застосувати положення ст. 69 КК України та пом`якшити призначене засудженому основне покарання у виді обмеження волі до одного року, тобто у розмірі нижчому від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, що буде справедливим, достатнім та необхідним для попередження вчинення нових злочинів.