ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року

справа № 487/3884/16-к

провадження № 51-1594км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Опанасюка О.В.,

засуджених ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисників Жеребцова В.С. (у режимі відеоконференції),

Стороняка В.Я., Студзинського М.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014150310000249, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Євгенівки, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого в порядку ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Євгенівки Снігурівського району Миколаївської області, жителя м. Миколаєва, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя м. Миколаєва, раніше не судимого в порядку ст. 89 КК,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 185 КК,

за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та захисника Андросова С.В. в інтересах ОСОБА_2 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2017 року засуджено:

ОСОБА_3 :

- за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі,

- за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років,

- на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі;

ОСОБА_2 :

- за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі,

- за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років,

- за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки,

- на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі;

ОСОБА_1 :

- за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років,

- за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років,

- на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строк 13 років.

Судових рішень щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку не оскаржено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_9 53 180 грн на відшкодування матеріальної шкоди, на користь ОСОБА_9 і ОСОБА_10 300 000 грн - моральної шкоди.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 18 серпня 2017 року залишив вирок без зміни.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що вони 8 травня 2014 року близько 02:00, перебуваючи біля штучного ставка у с. Поляні Снігурівського району Миколаївської області, за попередньою змовою між собою та ОСОБА_1 під час сварки з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з приводу незаконного вилову засудженими риби завдали останнім удари руками і ногами по тулубу, дерев`яною палицею по голові, привівши потерпілих у безпорадний стан, після чого, маючи єдиний спільний умисел, направлений на позбавлення життяОСОБА_12 та ОСОБА_13, ОСОБА_2 завдав потерпілим не встановленим слідством предметом різані поранення шиї, від чого настала їх смерть.

Далі з метою приховання слідів вчиненого ними злочину ОСОБА_3 ., ОСОБА_2 та ОСОБА_1, переконавшись, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 мертві, помістили трупи до багажного відділення автомобіля ВАЗ 2121, р/н НОМЕР_1, на якому приїхали потерпілі, від`їхали за 3 км від місця вчинення злочину в лісосмугу, де вчинили підпал автомобіля, завдавши збитки у сумі 23 780 грн.

Крім того, ОСОБА_2 після вбивства ОСОБА_12 та ОСОБА_13, перебуваючи в салоні автомобіля потерпілих, таємно викрав майно та гроші ОСОБА_12 на загальну суму 29 400 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Змінивши вимоги касаційної скарги, засуджений ОСОБА_3, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів він зазначає, що:

- при новому судовому розгляді провадження під час його реєстрації у Заводському районному суді м. Миколаєва справі було присвоєно новий єдиний унікальний номер 487/3884/16-к, що суперечить вимогам п. 4 розділу VI Положення "Про автоматизовану систему документообігу суду", відповідно до яких кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який автоматично формується АСДС під час реєстрації першого процесуального документа, на підставі якого може бути відкрито провадження у справі (включаючи стадію досудового слідства), та який залишається незмінним незалежно від руху судової справи у всіх інстанціях, у тому числі повторного надходження після скасування судового рішення у справі судом вищої інстанції;

- внаслідок неправильної реєстрації справи їй був присвоєний інший номер, що по суті створило нову кримінальну справу;

- технічна помилка під час реєстрації справи та порушення правил такої реєстрації потягнула порушення порядку визначення складу колегії, який згідно із ч. 3 ст. 35 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) визначається автоматично саме під час реєстрації матеріалів;

- відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні у випадку порушення встановленого ч. 3 ст. 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів засуджений ОСОБА_2 зазначає, що:

- суд призначив йому занадто суворе покарання за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК;

- суд неправильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, насамперед те, що він не є безпосереднім виконавцем умисного вбивства, оскільки потерпілі померли від ударів палкою по голові, які завдав ОСОБА_3 ;

- суд неправильно кваліфікував дії обвинувачених, оскільки попередньої змови на вчинення вбивства між ними не було;

- висновки суду про те, що потерпілі померли внаслідок насильницьких дій, не підтверджуються жодним висновком експерта;

- суд не з`ясував мотивів чи мети вбивств, що впливає на кваліфікацію дій обвинувачених;

- обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, оскільки в ньому не викладено належним чином фактичних обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення;

- під час досудового розслідування до обвинувачених застосовувались незаконні методи ведення слідства, фізичний та моральний тиск;

- протокол пред`явлення особи для впізнання від 10 липня 2014 року є недопустимим доказом, оскільки проводився без захисника;

- суд не перевірив достовірності показань свідків і того, яким чином цих свідків виявлено під час досудового розслідування;

- також суд не перевірив законності затримання підозрюваних та продовження строку тримання під вартою.

Зазначені обставини, на думку засудженого ОСОБА_2, перешкодили суду прийняти законне та обґрунтоване рішення.

У касаційній скарзі захисник Андросов С.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що:

- прокурор не додав до обвинувального акта розписки підозрюваних про роз`яснення їм права на суд присяжних, ця дія відсутня і в реєстрі матеріалів досудового розслідування;

- за результатами підготовчого розслідування стороні захисту було відмовлено в задоволенні клопотання про суд присяжних;

- висновок суду про наявність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, є необґрунтованим, оскільки у діях засуджених відсутня попередня змова;

- винуватість ОСОБА_2 у вчиненні крадіжки майна ОСОБА_12 не доведена;

- суд дав неналежну оцінку наявним у провадженні доказам та допустив неповноту судового розгляду, не допитавши деяких свідків, а також не врахував деяких письмових доказів, не вказав, чому врахував одні докази та відкинув інші;

- протокол пред`явлення особи - ОСОБА_2 для впізнання є недопустимим доказом, оскільки ця слідча дія проводилась без участі захисника;

- протокол проведення слідчого експерименту з ОСОБА_2 є недопустимим доказом, оскільки в ньому відсутня описова частина протоколу, до того ж у суді ОСОБА_2 заперечував показання, надані ним під час слідчого експерименту;

- є недопустимим доказом протокол огляду місця події за участю ОСОБА_3, в ході якого виявили деформовані металеві предмети, яких не досліджено.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 надійшло заперечення від засудженого ОСОБА_2 .

У судовому засіданні:

- засуджений ОСОБА_2 підтримав вимоги, викладені у касаційних скаргах поданих ним та захисником Андросовим С.В., касаційну скаргу ОСОБА_3 підтримав частково;

- захисник Стороняк В.Я . підтримав вимоги касаційних скарг;

- засуджений ОСОБА_3 та його захисник підтримали скаргу засудженого ОСОБА_3, інші касаційні скарги підтримали частково;

- засуджений ОСОБА_1 і його захисник підтримали касаційні скарги в повному обсязі;

- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційних скаргах порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам касаційної скарги в частині оцінки доказів, належність і допустимість яких була перевірена в суді апеляційної інстанції. Тому доводи скарг у частині оцінки доказів: показань потерпілої та свідків, висновків експертів,не є предметом дослідження та перевірки в касаційному суді.

Доводи у скарзі захисника про істотне порушення судом кримінального процесуального закону в частині неналежного роз`яснення права на розгляд справи судом присяжних є безпідставними.

Так, відповідно до вимог ст. 384 КПК прокурор, суд зобов`язані роз`яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних. При цьому письмове роз`яснення прокурора додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. Суд також зобов`язаний роз`яснити право на розгляд справи судом присяжних під час підготовчого судового засідання та у разі, якщо обвинувачений заявить таке клопотання, призначити кримінальне провадження до розгляду саме таким складом суду.

З матеріалів провадження убачається, що порушення прокурором вимог ст. 384 КПК і було підставою повернення обвинувального акта прокурору ухвалою Корабельного суду м. Миколаєва від 23 червня 2016 року, після чого до суду передано обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування та письмовими роз`ясненнями прокурора кожному з обвинувачених, на яких міститься їх підпис (т. 1 а.п. 38 - 40).

Також до початку судового розгляду у підготовчому судовому засіданні 5 серпня 2018 року суд роз`яснив обвинуваченим їх право на суд присяжних, і обвинувачений ОСОБА_3 цим правом скористався, подавши відповідне клопотання (т. 1 а.п. 107, 112), внаслідок чого провадження в суді першої інстанції розглянуто судом присяжних.

У матеріалах провадження відсутні будь-які дані щодо зацікавленості присяжних, а у разі наявності будь-яких підстав для сумнівів у їх доброчесності ОСОБА_2 не був позбавлений можливості вирішити таке питання шляхом заявлення відводів.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК у обвинувальному акті повинні бути викладені лише ті фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. За таких обставин доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що обвинувальний акт із цих підстав не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, є необґрунтованими. Крім цього, такі доводи не є предметом касаційного перегляду, оскільки зазначені питання можуть вирішуватись лише на стадії підготовчого провадження.

Також засуджений ОСОБА_2 у скарзі посилається на те, що суд не перевірив законності затримання підозрюваних та продовження строку тримання під вартою, однак, посилаючись на наявність таких порушень, засуджений не вказав, яким чином це впливає на законність прийнятого судового рішення щодо доведеності винуватості, правильності кваліфікації дій та розміру призначеного покарання.

Доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_3 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з присвоєнням провадженню на порушення вимог Положення "Про автоматизовану систему документообігу суду" нового єдиного унікального номера, що, на його думку, порушило порядок визначення складу колегії, Суд вважає необґрунтованими, оскільки засуджений у скарзі не зазначає, яким чином це порушення перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, з урахуванням відсутності передбачених законом обставин, які би виключали участь суддів або присяжних у цьому кримінальному провадженні.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їм злочинів ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.

Будучи допитаними в судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свою винуватість у вчиненні інкримінованого їм злочину, передбаченого пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115 КК, визнали частково, стверджуючи, що не мали умислу на вбивство ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і не домовлялися про це попередньо; стосовно вчинення злочину за ч. 2 ст. 289 КК стверджували, що заволоділи автомобілем за вказівкою ОСОБА_3, з метою сховати тіла ОСОБА_13 та ОСОБА_12 ; щодо вчинення ОСОБА_2 злочину за ч. 1 ст. 185 КК останній повідомив, що не заволодівав ніяким майном потерпілих. Обвинувачений ОСОБА_3 свою участь у вчиненні вбивства та заволодінні транспортним засобом заперечував.

Зокрема, обвинувачений ОСОБА_1 у суді зазначив, за яких обставин розпочався конфлікт між обвинуваченими та потерпілими, підтвердив той факт, що вони утримували по черзі кожного з потерпілих, що він особисто бачив, як ОСОБА_3 завдав удари по голові потерпілому ОСОБА_12 саме дерев`яною палицею, як обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 направлялися до потерпілих, після чого останні не подавали ознак життя, і на головах яких з`являлися плями крові. Обвинувачений ОСОБА_1 роз`яснив, як спільними діями обвинувачених тіла потерпілих було поміщено до багажника автомобіля і за вказівкою ОСОБА_3 ОСОБА_2 злив бензин, за допомогою якого підпалив автомобіль із тілами потерпілих. Крім того, обвинувачений докладно роз`яснив, за яких обставин ними були спалені дерев`яна палиця, якою завдавали удари потерпілим, та речі, у які обвинувачені були одягнені на момент вчинення кримінального правопорушення. Такі показання обвинуваченого ОСОБА_1, які не оспорював жоден з обвинувачених, суд узяв за основу висновку про доведеність винуватості обвинувачених в інкримінованим їм кримінальних правопорушеннях.

Суд першої інстанції встановив, що показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не суперечать одне одному, відображають події з конкретизацією дій кожного з учасників та саме тих фактів, очевидцями чи учасниками яких вони були.

Суд першої інстанції також не взяв до уваги покази обвинуваченого ОСОБА_3, згідно з якими він повністю заперечує свою співучасть у скоєнні вказаних злочинів, оскільки вони спростовуються показами обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які детально описали роль та участь кожного, в тому числі і ОСОБА_3, у вбивстві ОСОБА_13 та ОСОБА_12 та заволодінні транспортним засобом, належним ОСОБА_12

Свідок ОСОБА_18 у суді показав,що 9 травня 2014 року до нього на центральному ринку м. Миколаєва підійшов незнайомий чоловік, як він пізніше дізнався, це був ОСОБА_2, за пропозицією якого він придбав за 7000 грн золотий ланцюжок вагою більше 30 г з продовгуватим сплетінням, що начебто належав ОСОБА_2 Ці показання свідка узгоджуються з показаннями потерпілої ОСОБА_9 про те, що у її чоловіка ОСОБА_12 був такий золотий ланцюжок.

Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, крім показань потерпілої та свідка,об`єктивно підтверджується даними протоколів огляду місця події, огляду предметів, обшуку, слідчих експериментів, висновками експертиз та іншими доказами, які узгоджуються між собою.

Вищевказані докази ретельно досліджено в суді першої інстанції та визнано достатніми і допустимими доказами, які у своїй сукупності доводять обвинувачення, висунуте ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

З урахуванням зазначеного суд обґрунтовано врахував дані щодо проведення слідчих експериментів - як самостійних процесуальних джерел доказів, а саме документів, які були проведені відповідно до вимог закону за участю захисників.

Суд встановив, що дані протоколи містять інформацію, згідно з якою обвинувачені на місцевості показали місця конфлікту та підпалу автомобіля, місця, де вони позбавилися мобільних телефонів потерпілих, автомагнітоли, ліхтарика, які викинули в річку, місце знищення їх речей після вчинення кримінальних правопорушень. Ця інформація була підтверджена сукупністю письмових доказів - протоколами огляду місцевості, протоколами огляду речей, актами про пожежу та звітами про причини пожежі, висновками молекулярно-генетичних досліджень.

На підставі аналізу вищевказаних доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, суд дійшов висновку, що умисне вбивство потерпілих та незаконне заволодіння транспортним засобом було вчинено обвинуваченими ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за попередньою змовою між собою. З таким висновком погоджується Суд.

Так, передбачене п. 12 ч. 2 ст. 115 КК убивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, згідно з ч. 2 ст. 28 цього Кодексу має місце у випадках, коли його було спільно вчинено декількома особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин провадження та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан для того, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасниками; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.

В ході судового розгляду суд встановив, що під час сутички із потерпілими обвинувачений ОСОБА_3 завдавав потерпілим удари палицею по голові, обвинувачені ОСОБА_1 утримували потерпілих по черзі, щоб зламати їх супротив, з метою полегшення заподіяння смерті потерпілим. Обвинувачені спільно вантажили трупи потерпілих зі слідами крові на головах до багажника автомобіля, який підпалили з метою знищення доказів, використовуючи каністру та шланг, які дав ОСОБА_3 . Згодом обвинувачені знищили свій одяг, взуття, в якому перебували на час вчинення кримінальних правопорушень, намагалися позбутися речей потерпілого ОСОБА_12, які викинули до ставка. Суд дійшов висновку, що наведена сукупність обставин, підтверджених доказами, не викликає сумніву в тому, що обвинувачені ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 діяли з єдиним умислом на вбивство потерпілих та заволодіння транспортним засобом ОСОБА_12

За встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК, ОСОБА_2 ще й за ч. 1 ст. 185 КК кваліфіковано правильно.

Під час досудового розслідування, у судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій обвинувачені не вказували, що до них застосовувались недозволені методи ведення слідства, внаслідок чого вони вимушені були б себе обмовити, тому зазначене питання судами не досліджувалось. Враховуючи, що суд дійшов висновку про їх винуватість, спираючись на показання обвинувачених, потерпілої та свідка, здобуті у суді, а також на письмові докази, у тому числі протоколи слідчих експериментів за участю захисників.

Суд не бере до уваги твердження у касаційних скаргах засуджених про застосування до них фізичного та морального впливу з боку працівників правоохоронних органів, як такі що могли вплинути на законність судового рішення.

Доводи у касаційних скаргах захисника Андросова С.В. і засудженого ОСОБА_2 про проведення пред`явлення для впізнання з порушенням права останнього на захист є безпідставними, оскільки особою, яка впізнавала, був свідок ОСОБА_18, а процесуальна поведінка ОСОБА_2 за наявності ще трьох статистів була пасивною. Тобто сам ОСОБА_2 під час проведення пред`явлення його для впізнання не давав жодних показань і, відповідно, не був джерелом особистісної інформації у розумінні кримінального процесуального доказування з огляду на мету проведення вказаних слідчих (розшукових) дій. Таким чином, його право не свідчити проти себе не було порушено. Будь-яких заяв чи зауважень про те, що він поставлений в умови, що виділяють його з оточуючих осіб, під час складення протоколу ОСОБА_2 не робив і судом таких обставин не встановлено.

Крім того, інших порушень під час проведення зазначеної слідчої дії судом не встановлено і захисник у поданій касаційній скарзі не зазначив про наявність таких. Водночас під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції свідок ОСОБА_18 вказав на ОСОБА_2 як на особу, яка продала йому золотий ланцюжок вагою більше 30 г.

Суд розглянув кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення, обґрунтовуючи свої висновки лише на підставі тих доказів, які сприймав безпосередньо.

За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині в цілому не спростовують доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним злочинів за обставин, зазначених у вироку, та правильності кваліфікації його дій.

Таким чином, даних, які би свідчили, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність або допустив такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не виявлено.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 64 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_3 та ОСОБА_2, врахував ступінь тяжкості вчинених ними правопорушень, які належать до категорій особливо тяжких і тяжких злочинів, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та обтяжуючу покарання обставину - тяжкі наслідки, завдані кримінальними правопорушеннями. Також суд узяв до уваги конкретні обставини кримінального провадження, роль та участь кожного у вчиненні злочинів, дані про особу обвинувачених, які не мають судимості в порядку ст. 89 КК, за місцем реєстрації характеризуються посередньо, ОСОБА_2 позитивно характеризується сусідами та перебуває на обліку у лікаря - психіатра з відповідним діагнозом.

На підставі наведеного, беручи до уваги тяжкість вчинених злочинів, у тому числі умисного вбивства з декількома обтяжуючими обставинами, ролі обвинувачених у їх вчиненні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності призначення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 найсуворішого виду покарання - довічного позбавлення волі, що узгоджується з вимогами кримінального закону та відповідає меті покарання.

На думку Суду, покарання, призначене ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

З урахуванням вищезазначеного Суд не вбачає обґрунтованих підстав для скасування судових рішень щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з підстав, зазначених у касаційних скаргах.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 Перехідних положень цього Кодексу, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без зміни, касаційні скарги засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та захисника Андросова С.В. - без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король Н.О. Марчук