629/1393/17 Про таємне викрадення чужого майна - 30.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженої на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженки смт Панютине м. Лозове

Харківської області, яка мешкає за адресою:

засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати за проведення судової товарознавчої експертизи № 1372 від 22 березня 2017 року в розмірі 351 грн 84 коп.

Апеляційний суд Харківської області від 23 серпня 2018 року своєю ухвалою змінив зазначений вирок, виключивши з його мотивувальної та резолютивної частини рішення про стягнення з обвинуваченої на користь держави витрат на проведення судової товарознавчої експертизи № 1372 від 22 березня 2017 року в розмірі 351 грн 84 коп.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 28 вересня 2016 року, знаходячись у будинку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, під час спільного розпивання спиртних напоїв, та скориставшись тим, що останній вийшов з кімнати, таємно викрала його мобільний телефон, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на суму 216 грн 67коп.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги засуджена мотивує тим, що: - суди безпідставно визнали її винуватою у вчиненні крадіжки, оскільки даного злочину вона не вчиняла; - у матеріалах кримінального провадження відсутні докази її вини та враховані лише її визнавальні показання, якими вона себе обмовила; - було порушено право на захист, оскільки не була забезпечена захисником; - не допитано свідка ОСОБА_3, який міг підтвердити її невинуватість.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти касаційної скарги засудженої, просив її залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У поданій касаційній скарзі засуджена порушує питання щодо її безпідставного засудження за вчинення нею злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Проте зазначені доводи засудженої Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та правильність кваліфікації її дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Той факт, що засуджена таємно викрала мобільний телефон у ОСОБА_2, підтверджується, зокрема, показаннями потерпілого, свідка ОСОБА_4, речовим доказом.

Також суд першої інстанції врахував показання самої обвинуваченої, яка фактично визнала свою вину у вчиненні інкримінованого злочину та підтвердила незаконність заволодіння мобільним телефоном ОСОБА_2, водночас, ОСОБА_1 не заявляла про необхідність допиту свідка ОСОБА_3, хоча мала таку можливість.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85, 86, 94 КПК України.

Суд уважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою засудженої, зміст якої є аналогічний змісту її касаційної скарги, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, в тому числі щодо невинуватості у вчиненні крадіжки, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з доводами засудженої, висловленими в її касаційній скарзі, про порушення її права на захист через незабезпечення її захисником.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 була забезпечена захисником, однак під час судового розгляду 02 червня 2017 року відмовилась від його послуг (а.п. 34). Жодних клопотань від ОСОБА_1 на адресу суду про призначення їй іншого захисника матеріали справи не містять.

Крім того, за встановлених судом обставин щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки у ОСОБА_2, доводи касаційної скарги засудженої в частині того, що не був допитаний свідок ОСОБА_5, в цілому не спростовують правильність висновків суду.

З огляду на викладене, Суд уважає, що касаційна скарга засудженої задоволенню не підлягає, оскільки не містить переконливих доводів на спростування зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженої залишити без задоволення, а вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.