140/548/17 Про умисне заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, скоєне у стані алкогольного сп'яніння - 30.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя

обвинуваченого у вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 червня 2017 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 січня 2017 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем свого проживання - у будинку АДРЕСА_1, під час бійки із ОСОБА_2, що виникла в ході з`ясування стосунків із братом за образи матері, умисно наніс останньому один удар кухонним ножем у голову, спричинивши потерпілому легких тілесних ушкоджень.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні за викладених обставин злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що: -1) суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни, не проаналізував та не спростував усіх доводів апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки дії останнього мають бути кваліфікованими саме за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України; - 2) ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає положенням ст.ст. 370, 419 КПК України.

На касаційну скаргу прокурора захисником Кіцулою В.І. в інтересах ОСОБА_1 подано письмове заперечення, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник заперечував проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні протиправних дій стосовно ОСОБА_2 за встановлених судом фактичних обставин прокурор не оспорює, однак при цьому не погоджується з правовою кваліфікацією дій засудженого, проте, на думку Суду, такі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України вбивство - це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Якщо такий умисел не встановлений, особа не може нести відповідальність за замах на вбивство.

Разом з тим, при кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Частиною 2 ст. 125 КК України встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується тільки умисною формою вини. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, якщо фактично було заподіяно легкого тілесного ушкодження.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 спричинив потерпілому ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, на підставі аналізупоказань:

- обвинуваченого, який визнав свою вину у спричиненні братові легких тілесних ушкоджень та пояснив, що випадково в ході боротьби наніс останньому ножове поранення у голову, жодного умислу на позбавлення життя у нього не було;

- потерпілого ОСОБА_2, який розповідав про обставини виникнення конфлікту, який переріс у бійку, в ході якої вони штовхали один одного, і після того, як він ставив на підлогу табуретку, що була у нього в руці, відчув удар у голову, жодних погроз про позбавлення його життя він не чув, та вважав, що умислу на його вбивство в брата не було;

- свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4, які підтвердили обставини виникнення конфлікту та спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень;

- судово-медичного експерта Бондаренка В.В., який, підтвердивши висновок судово-медичної експертизи № 47 від 25 лютого 2017 року, про заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, показав про те, що сила удару була невеликою, пошкодженою виявилась тільки шкіра голови, водночас виключив можливість пробиття кісток черепа вилученим з місця події ножем.

У матеріалах кримінального провадження відсутні об`єктивні докази наявності прямого умислу у ОСОБА_1 на вчинення замаху на вбивство ОСОБА_2 . При цьому з матеріалів справи убачається, що засуджений діяв із невизначеним умислом, тобто бажав настання шкідливих наслідків для потерпілого, однак не мав чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків, тому він повинен нести відповідальність за фактично заподіяне.

Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 125 КК України.

Крім того, такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові № 5-32 км 12 від 31 січня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, зміст якої є аналогічний змісту касаційної скарги, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України, перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.