463/924/17 Про таємне заволодіння чужим майном, скоєне із проникненням у квартиру, та виготовлення завідомо неправдивого офіційного документа - посвідчення працівника поліції із метою його подальшого використання для пільгового проїзду у громадському транспорті - 30.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Багрія В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140040004096, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 358 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 29 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 27 листопада 2016 року о 05.00 год, маючи умисел на заволодіння чужим майном, проник у квартиру АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно ОСОБА_2 на загальну суму 8 000 грн.

Окрім того, на початку листопада 2016 року у невстановлений час за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 виготовив завідомо неправдивий офіційний документ - посвідчення працівника поліції на ім`я ОСОБА_1 із метою його подальшого використання для пільгового проїзду у громадському транспорті.

Апеляційним судом Львівської області вирок місцевого суду в частині призначеного покарання зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України скасовано та ухвалено новий вирок від 06 липня 2018 року. Цим вироком ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 358 КК України - 6 місяців арешту. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник не погоджується з вироком апеляційного суду та просить його змінити, звільнивши ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. Вважає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання, належним чином не врахував обставини, що пом`якшують його покарання, а також дані про особу винного й призначив суворе покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 підтримав подану скаргу.

Прокурор Кулаківський К.О. вважав, що касаційна скарга є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 358 КК України, у касаційній скарзі не оспорюється.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість, то вони не заслуговують на увагу.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, судом 2-ї інстанції враховано, що вчинені ОСОБА_1 кримінальні правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких та невеликої тяжкості.

Також апеляційним судом узято до уваги дані про особу винного, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів проти власності та через незначний проміжок часу знову вчинив тяжкий корисливий злочин. Обтяжуючою покарання обставиною визнано рецидив злочину.

Окрім того, судом апеляційної інстанції при призначенні покарання ураховано пом`якшуючі покарання обставини, на які є посилання в касаційній скарзі сторони захисту, а тому із урахуванням зазначених даних у їх сукупності апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, і воно за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах справи під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника не вбачає.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Багрія В.В. - без задоволення.