746/93/18 Про умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння під час конфлікту, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків - 29.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому касаційну скаргу захисника Жайворонка І. В. на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 27 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017270250000223 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Олександрівка Рокитнівського району Рівненської області,

проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого,

кожного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 травня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими у вчиненні кримінальногоправопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та засуджено кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Вирішено питання судових витрат і долю речових доказів.

Апеляційним судом Чернігівської області від 27 липня 2018 року вказаний вирок місцевого суду скасовано постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та засуджено кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 та ОСОБА_3 засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

21 листопада 2017 року приблизно о 02 годині ОСОБА_4 і ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, прибули до будинку ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4, де під час розмови з останнім, яка переросла в конфлікт, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, нанесли ОСОБА_5 не менше 17 ударів руками та ногами в область голови, тулуба та верхніх кінцівок, притискали голову потерпілого обличчям до невстановлених у ході досудового розслідування предметів з високою температурою, розтягували ліву вушну раковину, чим спричинили йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_5 помер.

Постановляючи новий вирок, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4, вчиняючи вищезазначені протиправні дії щодо ОСОБА_5, діючи узгоджено, умисно, усвідомлювали суспільно-небезпечний характерсвоїх дій, передбачали настання суспільно-небезпечних наслідків у виді смерті потерпілого та бажали настання таких наслідків. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції визнав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Жайворонко І. В. просить вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 27 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 змінити, перекваліфікувати дії засуджених із п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання за видом і розміром, аналогічне тому, що було призначено місцевим судом. На обґрунтування своїх вимог захисник стверджує про відсутність у матеріалах провадження доказів попередньої змови та єдиного умислу ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на вбивство ОСОБА_5 Указує, що в обвинувальному акті не вказаний мотив ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на умисне вбивство ОСОБА_5, а викладені фактичні обставини свідчать про наявність у діях засуджених складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Зазначає, що в обвинувальному акті не вказаний механізм отримання деяких тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_5, а апеляційний суд, зазначивши це в ухвалі при посиланні на висновок судово-медичної експертизи №301, вийшов за межі обвинувачення.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Жайворонко І. В. касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Прокурор Міщенко Т. М. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд у межах касаційної скарги переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі захисник фактично стверджує про неправильну кваліфікацію апеляційним судом дій ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та наявність в їх діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямий або непрямий умисел), коли особа усвідомлює, що у результаті її дій потерпілий помре, і бажає настання смерті або свідомо припускає настання таких наслідків.

У той же час умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю (постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 760/4968/15-к, від 18 жовтня 2018 року у справі № 348/1153/17, від 08 листопада 2018 року у справі № 360/718/16-к, від 18 грудня 2018 року у справі № 569/2944/16-к, від 13 березня 2019 року у справі №545/1642/15-к, тощо).

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи.

У цьому кримінальному провадженні, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4, завдаючи потерпілому тілесні ушкодження у спосіб та за обставин, викладених у вироку, розуміли можливі негативні наслідки своїх дій, що фактично настали, у виді смерті ОСОБА_5 і бажали їх настання.

Так, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1, діючи узгоджено з ОСОБА_6, завдали численні удари руками і ногами по тулубу та життєво важливому органу голові потерпілого (не менше ніж як від 17 травматичних дій, з яких 12 в області голови), що поряд із прямим переломом великого ріжка під`язикової кістки зліва, наявністю слідів опіку на обличчі потерпілого, залишенням потерпілого, який стікав кров`ю, помирати, викиданням одягу зі слідами крові та виїздом за межі населеного пункту, де було вчинено вбивство, що свідчить про усвідомлення засудженими небезпечного характеру своїх дій і що, посягаючи на життя ОСОБА_5, передбачали, що наслідками таких дій може стати смерть останнього та бажали цього.

Ті обставини, що після побиття ОСОБА_1 і ОСОБА_6 потерпілого, ОСОБА_5 залишався живим, наявність у висновку експерта посилання, що після отриманої закритої черепно-мозкової травми потерпілий міг самостійно пересуватись та жити близько 06-12 годин, при своєчасному наданні кваліфікованої медичної допомоги прогноз до життя також був сприятливим, не виключають спрямованості умислу на убивство, оскільки якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув із моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Також є безпідставними твердження захисника про відсутність в матеріалах провадження доказів наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 попередньої змови на вчинення злочину.

Зокрема, на підставі аналізу доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, апеляційнийсуд дійшов правильного висновку, що діям обвинувачених, на підставах, зазначених у вироку, притаманні ознаки попередньої змови групою осіб, тобто вони заздалегідь, до початку злочину (до моменту виконання його об`єктивної сторони), домовилися про спільне його вчинення. При цьому ця домовленість могла відбутися у будь-якій формі.

Так, у судах першої та апеляційної інстанцій обвинувачені наполягали, що вони не обговорювали вчинення злочину щодо ОСОБА_5, проте їх конклюдентні дії (мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсне волевиявлення особи: це жести, міміка, певні рухи, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості дій), вказують на наявність у них попередньої змови на спільне вчинення злочину.

Одночасно у касаційній скарзі не заперечується, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_6 вчинили узгоджені злочинні дії щодо ОСОБА_5

У обвинувальному акті зазначено, що злочин вчинено на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, і апеляційний суд, розглядаючи провадження в межах висунутого обвинувачення, визнав доведеним, цей мотив злочину.

За встановлених фактичних обставин, дії ОСОБА_1 і ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України і підстав для їх перекваліфікації на ч. 2 ст. 121 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі, не встановлено.

З матеріалів провадження вбачається, що в суді апеляційної інстанції сторона захисту вказувала, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_6 не завдавали термічного опіку обличчя, не розривали ушну раковину ОСОБА_5, а потерпілий через травму голови міг сам упасти на поверхню печі або до неї прихилитись, щоб утриматись на ногах.

Суд апеляційної інстанції визнав ці твердження сторони захисту безпідставними.

Разом з тим, аналізуючи наявні у провадженні докази, апеляційний суд у вироку при спростуванні вказаної позиції захисту, зазначив, що опіки обличчя ОСОБА_5 виявлені із обох сторін, а не з однієї, що вказує на те, що потерпілого притискали обличчям до печі з обох сторін.

Вказівка у вироку про притискання потерпілого обличчям до печі, а не до невстановлених предметів із високою температурою, як це зазначено в обвинувальному акті, не є підставою для зміни оскаржуваного судового рішення та перекваліфікацію дій засуджених із п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України, як про це просить захисник у касаційній скарзі.