200/16228/16-к Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень - 28.05.2019 Прийняття

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2009 року за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, звільненого 19 липня 2013 року після відбуття строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2018 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2018 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Початок строку відбування покарання прийнято обчислювати з 02 липня 2016 року.

Прийнято рішення щодо речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 02 липня 2016 року приблизно о 00:20, перебуваючи біля будинку № 47-Б на вул. Леонтовича у м. Дніпрі, на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по два удари ножем кожному у тулуб, заподіявши останнім тяжких тілесних ушкоджень, а саме: ОСОБА_2 - у вигляді проникаючого колото-різаного поранення черева з ушкодженням внутрішніх органів, яке ускладнилося внутрішньочеревною кровотечею; ОСОБА_3 - у вигляді проникаючого колото-різаного поранення передньої частини черевної стінки.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України в резолютивній частині обвинувального вироку не вказав рішення по цивільному позову, а також не вирішив питання про зарахування ОСОБА_1 у строк покарання строку попереднього ув`язнення з дня його затримання до дня набрання вироком законної сили з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року №13-31кс18 (справа №663/537/17). Вказує, що на зазначені порушення, суд апеляційної інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим його ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

На касаційну скаргу прокурора представник потерпілого ОСОБА_2 - Гарічев В. А. подав заперечення, в якому, хоч і підтримав доводи прокурора, однак просив змінити судові рішення, оскільки, на його думку районний суд допустив описку в резолютивній частині щодо вирішення цивільного позову, яку може бути усунуто касаційним судом.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор, частково підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення в частині порушення вимог процесуального закону, а саме не зазначення у резолютивній частині вироку рішення по цивільному позову.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Що стосується доводів прокурора про те, що місцевий суд усупереч вимогам закону в резолютивній частині обвинувального вироку не зазначив свого рішення по пред`явленим цивільним позовам, то колегія суддів дійшла такого висновку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у порядку, передбаченому ст. 128 КПК України, пред`явили цивільні позови до ОСОБА_1 .

Однак, суд першої інстанції, розглянувши зазначені цивільні позови та вказавши в мотивувальній частині вироку про підстави їх задоволення на користь потерпілих, не зазначив свого рішення щодо цих позовів у його резолютивній частині.

Разом з тим, зазначені обставини, не є такими порушеннями, що тягнуть за собою безумовного скасування судових рішень, оскільки їх може бути виправлено в порядку, цивільного судочинства.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора в частині порушення судами першої та апеляційної інстанції положень ч. 5 ст. 72 КК України при вирішенні питання про зарахування ОСОБА_1 строку попереднього ув`язнення у строк покарання.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, у резолютивній частині зобов`язаний викласти рішення про зарахування строку досудового тримання під вартою.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року №13-31кс18 (справа №663/537/17), якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIIІ "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення" (2046-19) (далі - Закон № 2046-VIII (2046-19) ), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (838-19) (далі - Закон № 838-VIII (838-19) ). У такому разі Закон № 838-VIII (838-19) має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII (2046-19) є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII (2046-19) як такого, що "іншим чином погіршує становище особи", відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що злочин ОСОБА_1 вчинив 02 липня 2016 року та цього ж дня він був затриманий у порядку п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, тобто під час дії Закону № 838-VIII (838-19) , як такого, який "іншим чином поліпшує становище особи" в розумінні ч. 1 ст. 5 КК України.

Однак місцевий суд усупереч указаним положенням у резолютивній частині вироку не виклав рішення про зарахування строку попереднього ув`язнення у строк відбування покарання з моменту затримання до набрання вироком законної сили.

Оскільки місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, на що не звернув уваги апеляційний суд, а тому постановлені у кримінальному провадженні судові рішення в цій частині підлягають зміні. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII (838-19) ) у строк відбування ОСОБА_1 покарання підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення з 02 липня 2016 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (838-19) ) зарахувати засудженому ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення за період із 02 липня 2016 року по 24 вересня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.