521/4885/17 Про замах на умисне вбивство, скоєне особою, яка раніше скоювала умисне вбивство - 28.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_1 - Грицюка О.О. на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 8 червня та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160470000160, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Витачів Обухівського району Київської області, зареєстрованої вАДРЕСА_2 та жительки АДРЕСА_3,) раніше судимої 21 липня 2011 року за частиною 1 статті115 КК до покарання у виді позбавлення волі на 8 років та звільнено умовно достроково на строк 1 рік 10 місяців 24 дні,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, пункту 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 8 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 15, пункту 13 частини 2 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі статті 71 КК до призначеного покарання частково приєднано покарання, не відбуте за вироком Ржищівського міського суду Київської області від 21 липня 2011 року, та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців.

Строк відбування покарання визначено обчислювати з 14 січня 2017 року.

Відповідно до частини 5 статті 72 КК (в редакції до 21 червня 2017 року) зараховано ОСОБА_1 у строк призначеного покарання строк попереднього ув`язнення за період з 14 січня 2017 року до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Скасовано накладений арешт на майно та вирішено питання з речовими доказами.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за таких обставин.

ОСОБА_1, будучи раніше судимою за частиною 1 статті 115 КК, у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, а саме 14 січня 2017 року о 21:30, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3, під час конфлікту з ОСОБА_3, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя останньої, кухонним ножем завдала удару в грудну клітку ОСОБА_3, заподіявши їй колото-різане поранення у ліву половину грудної клітки в ділянку серця, яке є небезпечним для життя у момент заподіяння та відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Однак до кінця злочин не було доведено з причин, що не залежали від волі ОСОБА_1, оскільки потерпілу було своєчасно госпіталізовано та надано їй медичну допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 8 червня 2018 року щодо засудженої ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що у кримінальному провадженні відсутні беззаперечні докази на підтвердження її умислу заподіяти здоров`ю потерпілої шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень і відсутні підтвердження наявності конфлікту між його підзахисною та потерпілою.

Крім того, захисник не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_1 та зазначає, що кримінальне провадження необхідно закрити у зв`язку з відсутністю складу злочину в діях останньої.

Також захисник у мотивувальній частині касаційної скарги, зазначає, що поранення було заподіяно потерпілій унаслідок її неправомірних дій, а у його підзахисної взагалі був відсутній умисел на завдання шкоди здоров`ю потерпілої, оскільки у них були дружні стосунки. Пояснюючи розвиток подій, захисник вказує на те, що в момент коли потерпіла намагалася перекинути через себе ОСОБА_1, остання в руках тримала ніж, а під вагою тіла потерпіла сама вдавила в себе цей ніж. При цьому Грицюк О.О., посилаючись на свою версію подій, зазначає, що суд безпідставно надав перевагу версії обвинувачення, якої не підтверджено належними та допустимими доказами.

Крім цього, захисник зазначає, що апеляційний суд під час розгляду апеляційних скарг не усунув зазначених недоліків, не перевірив показань свідків, довжини леза ножа та не навів конкретних доказів, які спростовують версію захисту щодо розвитку подій.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та засудженої, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 1 статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

На будь-яких інших підставах касаційний суд не вправі втручатись у рішення судів нижчих ланок. Аргументи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Тобто при перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

У касаційній скарзі захисник, указуючи на незаконність судових рішень, посилається на неправильну кваліфікацію дій його підзахисної, на її невинуватість у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та зазначає, що суд поклав в основу обвинувального вироку неналежні та недопустимі докази, а суд апеляційної інстанції, не досліджуючи їх, неправомірно залишив вирок районного суду без зміни.

Однак колегія суддів не погоджується з позицією захисту, виходячи з наступного.

Так, суд першої інстанції ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1, поклав в його основу: показання потерпілої, яка вказала, що між нею та ОСОБА_1 дійсно виник конфлікту, у ході якого вона вдарила винну рукою по обличчю, а остання взяла зі столу ніж і вдарила її в ділянку серця; показання свідка ОСОБА_4, котрий зазначив, що конфлікт між засудженою та потерпілою виник з приводу грошей, які зникли і він почав їх розбороняти та бачив, як ОСОБА_1 взяла зі столу ніж і вдарила потерпілу у груди. Такі показання підтвердив також свідок ОСОБА_5, а свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були у складі патрульної поліції та приїхали на виклик про завдання особі ножового поранення, зазначили, що обвинувачена та ще два чоловіка перебували у стані алкогольного сп`яніння та пояснювали, що під час конфлікту ОСОБА_1 завдала ножового поранення потерпілій.

Також суд дослідив і письмові докази у кримінальному провадженні, а саме довідку оператора "102" від 14 січня 2017 року про повідомлення лікаря щодо ножового поранення, довідку міської лікарні № 10 про доставлення потерпілої ОСОБА_3, протокол огляду місця події від 14 січня 2017 року, протокол огляду та перегляду відеозапису від 15 січня 2017 року, протокол пред`явлення речей для впізнання за фотознімками, висновок судово-медичної експертизи від 27 лютого 2017 року за №104, висновок судово-медичної експертизи від 24 лютого 2017 року за № 102, висновок судово-медичної експертизи від 15 березня 2017 року за № 537, відповідно до якого травму потерпілій було завдано дією колючо-ріжучого предмета, яким був клинок ножа, при цьому ОСОБА_3 була повернута передньою поверхнею свого тулуба по відношенню до напрямку дії травмуючого предмета, вказане ушкодження відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Такі докази перевірив суд апеляційної інстанції, при цьому спростував позицію захисту щодо його версії про самозахист ОСОБА_1, вказавши на те, що сила й характер завданого удару та направлення клинка ножа в ділянку грудної клітки свідчать про намір позбавити життя потерпілої. Перевірив суд і версію захисту в частині самооборони винної щодо загрози її вагітності на час вчинення кримінального правопорушення. При цьому зазначив, що події мали місце 14 січня 2017 року, а засуджена народила немовля лише 5 вересня 2017 року, тобто строк вагітності на час вчинення протиправних дій практично не діагнозувався, а удари, які було заподіяно потерпілій було виявлено лише на обличчі, жодних інших ушкоджень на тілі ОСОБА_1 виявлено не було. Крім того, дії потерпілої не можна розцінювати як суспільно небезпечне посягання на життя ОСОБА_1 .

Спростовуючи доводи сторони захисту щодо відсутності умислу на позбавлення життя потерпілої, суд зазначив, що завдання їй удару ножем із достатньою силою в область серця безумовно свідчить про те, що винна розуміла, що це призведе до смерті потерпілої та бажала цього. При цьому, як правильно зазначив апеляційний суд, виклик швидкої допомоги після вчинення злочину може бути лише пом`якшуючою покарання обставиною, але не свідчить про відсутність умислу на вбивство.

Тобто суд апеляційної інстанції надав належну відповідь та зазначив, які саме докази, перевірені під час судового розгляду, вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, пунктом 13 частини 2 статті 115 КК.

Під час перевірки вироку районного суду суд апеляційної інстанції не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, а на всі доводи в апеляційних скаргах, як захисника так і засудженої дав вичерпані відповіді, тому доводи про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй злочину є безпідставними.

Доводи, наведені у касаційній скарзі захисника в частині недопустимості доказів, також не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, при цьому захисник належним чином не обґрунтував, в чому саме полягає недопустимість доказів у цьому кримінальному провадженні, а версію, яку він описує в касаційній скарзі, ретельно перевірив суд апеляційної інстанції та спростував належними доказами, наданими стороною обвинувачення.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що доводи в апеляційній скарзі засудженої є неспроможними з огляду на їх детальну та повну оцінку судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів.

При цьому апеляційний суд відповідно до вимог статті 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженої доводам, у тому числі й тим, на які посилається вона у касаційній скарзі.

Таким чином, доводи в касаційній скарзі захисника про недопустимість доказів у кримінальному провадженні та відсутність у діях його підзахисної складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, пункту 13 частини 2 статті 115 КК, є неспроможними, оскільки суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанції, з якими погоджується і колегія суддів.

Отже, колегія суддів не встановила жодних порушень вимог матеріального та процесуального права, що вказували би на незаконність або необґрунтованість судових рішень, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 8 червня та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року щодо засудженої ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.