Постанова

Іменем України

23 травня 2019 року

м. Київ

справа № 487|5913|17

провадження № 51-9247км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В. К.,

суддів Марчук Н. О., Макаровець А. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кононської І. Є.,

прокурора Войтовича О. М.,

виправданого ОСОБА_1,

захисників Титаренка Ю. О., Олещук Т. Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42017000000002838 за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ленінграда Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК України та виправдано у зв`язку з встановленою відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2018 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, в тому, що він, обіймаючи посаду виконуючого обов`язки директора ДП "Миколаївський морський торговельний порт" (далі - ДП "ММТП") 11 липня 2013 року, перебуваючи за місцем своєї роботи на території ДП "ММТП" за адресою: вул. Заводська, 23/14 в м. Миколаєві, зловживаючи службовим становищем, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для ТОВ "Сісайд термінал" та ТОВ "Залізнична компанія "Грінтранс", в порушення вимог статей 1, 2, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 13, ч. 2 ст. 23 Закону України "Про морські порти України", пунктів 2.2 Л, 2.2.2, 4.4 Статуту ДП "Миколаївський морський торговельний порт", уклав договір № 9-А з ТОВ "Сісайд термінал" про встановлення права сервітуту та договір № 10-А з ТОВ "Залізнична компанія "Грінтранс" про встановлення права сервітуту, тобто договори на користування залізничними коліями ДП "ММТП" довжиною 8291,4 погонних метрів, з метою уникнення процедури погодження договорів оренди з Уповноваженим органом управління та заниження в інтересах вказаних товариств плати за користування залізничними коліями.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № 19/12-3/1 від 25 січня 2017 року розмір орендної плати за вищевказаними договорами, укладеними ДП "ММТП" з ТОВ "Сісайд термінал" і ТОВ "Залізнична компанія "Грінтранс", за період часу з 11 липня 2013 року по 30 листопада 2016 року мав скласти 6293733,98 грн. Натомість, останніми фактично сплачено лише 2181106,93 грн, внаслідок чого ДП "ММТП" недоотримало грошові кошти у розмірі 4112627,05 грн, що спричинило тяжкі наслідки інтересам держави.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не надав належної оцінки доказам сторони обвинувачення, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та уникнення останнім покарання. При цьому посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує про те, що суд першої інстанції без виходу до нарадчої кімнати безпідставно відмовив стороні обвинувачення в задоволенні клопотання про допит експерта ОСОБА_7 та про проведення комісійної судово-економічної експертизи, чим порушив вимоги щодо безпосередності дослідження доказів. Стверджує про те, що судом не взято до уваги показання самого ОСОБА_1 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Зазначає про те, що місцевим судом не прийнято рішення щодо клопотання прокурора про додатковий допит ОСОБА_1 з підстав, які стали відомі суду вже після дослідження доказів, а суддею було запропоновано ОСОБА_1 послатися на ст. 63 Конституції України, що свідчить про упередженість судді. Крім того вказує на те, що суд залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо обставин справи. Вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи прокурора та не мотивував рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином не розглянув клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у справі та допиту свідків й експерта.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник Титаренко Ю. О. просить судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні виправданий ОСОБА_1 та його захисники Титаренко Ю. О. й Олещук Т. Л.просили судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Прокурор Войтович О. М. підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити та скасувати судові рішення.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З урахуванням наведеного доводи прокурора про те, що місцевий суд не взяв до уваги показання виправданого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 є такими, що стосуються фактичних обставин кримінального провадження, а тому відповідно до ст. 433 КПК не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК Україниу разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

У своїй касаційній скарзі прокурор вказував на безпідставне виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що, на думку колегії суддів, є необґрунтованим.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364 КК України за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, дотримався вищезазначених вимог закону.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Із кримінального провадження вбачається, що прокурор Генеральної прокуратури України, не погоджуючись з виправдувальним вироком щодо ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій не погоджувався з встановленими місцевим судом фактичними обставинами провадження, просив скасувати виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, й призначити йому покарання у виді позбавлення волі.

Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов правомірного висновку про те, що вони не підтверджують вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину.

При цьому докази винуватості ОСОБА_1, на які посилалась сторона обвинувачення, перевірені судом та згідно зі статтями 86, 87, 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.

З огляду на викладене, доводи прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження й вимогах закону.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину й навів у вироку належні й достатні мотиви прийнятого рішення, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Твердження прокурора про те, що місцевим судом не прийнято рішення щодо клопотання прокурора про додатковий допит ОСОБА_1 з підстав, які стали відомі суду вже після дослідження доказів та суддею було запропоновано ОСОБА_1 послатися на ст. 63 Конституції України, що свідчить про упередженість судді, переглядалися судом апеляційної інстанції, який належним чином перевірив ці твердження та дійшов мотивованого висновку про їх безпідставність.

Клопотання прокурора про допит експерта ОСОБА_7 та про проведення комісійної судово-економічної експертизи судом першої інстанції вирішено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПКУкраїни за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд усупереч вимогам КПК України (4651-17) належним чином не розглянув клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у справі та допиту свідків й експерта, є безпідставними. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження суд апеляційної інстанції розглянув клопотання сторони обвинувачення та відмовив у його задоволенні, оскільки його прохання про дослідження доказів та допит свідків й експерта не містило обґрунтування такого дослідження з огляду на положення ст. 404 КПК України.

Наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. В ч. 2 ст. 23 КПКУкраїни зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах і документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд виходив із доказів, досліджених судом першої інстанції, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора.

Крім того, аналогічні за змістом доводи, викладені в касаційній скарзі сторони обвинувачення, були предметом детальної перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув і, визнавши їх безпідставними, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування та підстави прийнятого рішення. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції не суперечить положенням статей 370, 419 КПК України, а доводи прокурора про протилежне є безпідставними.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував прокурор у своїй касаційній скарзі, Судом не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування судових рішень.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. К. Маринич Н. О. Марчук А. М. Макаровець