345/183/17 Про порушення правил дорожнього руху, та скоєння наїзду вантажним автомобілем на велосипедиста, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння - 23.05.2019 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016090170000607 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився та проживає у АДРЕСА_1 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі пункту "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання.

Прийнято рішення щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.

Задоволено цивільний позов прокурора та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь КЗ "Центральна районна лікарня" Калуської міської і районної рад Івано-Франківської області завдану кримінальним правопорушенням шкоду у розмірі 21 434 грн. 29 коп.

Задоволено частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на його користь у відшкодування моральної шкоди 40 000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 28 квітня 2016 року приблизно о 08 годині 10 хвилин, керуючи автомобілем МАЗ 437041-280 д.р.н. НОМЕР_1 та рухаючись із території ТзОВ "Дейсон" у місті Калуші по вул. Б. Хмельницького, 84 під час виїзду на головну дорогу проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не дав дорогу велосипедисту ОСОБА_2, який рухався по головній дорозі у напрямку вул. Промислової, та здійснив на нього наїзд. У результаті порушення ОСОБА_1 пунктів 2.3 "б", 12.3, 16.11 Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент заподіяння.

Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 18 травня 2018 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Зазначає про відсутність події злочину, оскільки наїзду на потерпілого не вчиняв, свою вину у злочині вважає недоведеною. На думку засудженого, через неповноту судового розгляду суд не з`ясував дійсні обставини, за яких потерпілий отримав тілесні ушкодження, не перевірив механізм їх заподіяння, не звернув увагу на протиріччя, які містяться у досліджених доказах. Крім того, засуджений зазначає, що місцевий суд безпідставно застосував амністію, не отримавши на це його згоду. Ці порушення, на думку засудженого, залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні його апеляційної скарги, і до того ж, за відсутності належних підстав, дослідив докази, які не досліджувались в суді першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Піх Ю.Г. вважала судові рішення законними, а касаційну скаргу засудженого - необґрунтованою.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК України.

Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, а також його незгода з оцінкою доказів, яка надана судами, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини з достатньою повнотою були перевірені судом апеляційної інстанції, який не встановив підстав для скасування чи зміни вироку та навів належні і достатні мотиви та підстави ухвалення рішення.

При цьому, з оскаржених рішень слідує, що суди ретельно перевіряли доводи засудженого, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними у судових рішеннях мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.

Аргументи засудженого щодо недоведення належними й допустимими доказами наявності у його діях всіх ознак об`єктивної сторони інкримінованого злочину є хибними.

Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, включає три обов`язкові ознаки: діяння - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; наслідки у вигляді заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; причинний зв`язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і зазначеними у статті наслідками.

Висновок суду про порушення ОСОБА_1 . правил безпеки дорожнього руху, яке полягає у тому, що він всупереч вимогам пунктів 2.3 "б", 12.3, 16.11 Правил дорожнього руху України під час виїзду на головну дорогу з другорядної проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не дав дорогу велосипедисту ОСОБА_2, який рухався по головній дорозі, та здійснив на нього наїзд, підтверджений рядом досліджених доказів.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_2 під час допиту в суді пояснив, що рухався на велосипеді правою стороною головної дороги, попереду нього на дистанції приблизно 5 метрів рухався автобус. Перед перехрещенням проїзних частин на другорядній дорозі зупинився автомобіль МАЗ під керуванням ОСОБА_1, однак дав дорогу лише автобусу, а під час перебування на лінії розташування зазначеного автомобіля, за поясненнями потерпілого, він відчув удар, від якого впав та отримав тілесні ушкодження.

Показання потерпілого узгоджуються з іншими здобутими під час досудового розслідування доказами, які містять дані, зокрема, про місце пригоди та розташування учасників при наїзді. Так, відомості про дорожньо-транспортну пригоду за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зафіксовані у протоколі під час огляду місця події. Також слідчий здійснив огляд автомобіля МАЗ, велосипеда та одягу потерпілого, дані про що зафіксував у відповідних протоколах. З метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, під час досудового розслідування проведено слідчі експерименти шляхом відтворення дій, обстановки, обставин події, до участі у яких залучався як потерпілий, так і засуджений разом із захисником. Крім того, в ході досудового розслідування шляхом залучення експерта була перевірена гальмівна та рульова системи автомобіля МАЗ, яким керував засуджений, за результатами чого встановлено їх працездатний стан.

Аналіз зазначених доказів дозволив судам попередніх інстанцій чітко встановити місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди, яким є виїзд на вул. Б. Хмельницького у місті Калуші із території ТзоВ "Дейсон" та розташування транспортних засобів після цієї дорожньо-транспортної події.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що у зв`язку з отриманими під час дорожнього-транспортної пригоди травмами потерпілий ОСОБА_2 був доставлений каретою швидкої медичної допомоги до лікарні. Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 302 від 2 листопада 2016 року та висновку судово-медичної комісійної експертизи № 098 від 13 січня 2017 року у ОСОБА_2 встановлено ряд тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, серед яких закрита черепно-мозкова травма із забоєм головного мозку тяжкого ступеня, гематомами, саднами та раною в ділянці голови, ускладнена лівобічним геміпарезом, які по своєму характеру та терміну розладу здоров`я відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя в момент заподіяння.

Зазначені експертні дослідження були проведені за встановленою КПК (4651-17) України процедурою, зміст висновків відповідає вимогам статей 101,102вказаного Кодексу та не суперечить один одному. Крім того, під час допиту в суді експерт надав необхідні роз`яснення щодо них. Усупереч ствердженням засудженого, будь-яких сумнівів достовірність цих доказів не викликає.

Отже, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями засудженого, який порушив правила дорожнього руху, а не поведінкою самого потерпілого, третіх осіб чи будь-яких інших зовнішніх сил. Отже, якби не було діяння засудженого, суспільно небезпечний наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони злочину - причинного зв`язку між ними.

Аргументи засудженого про те, що на автомобілі МАЗ та велосипеді під час огляду не виявлено характерних слідів, які б демонстрували їх контактування за описаних вище обставин, не спростовують того, що саме внаслідок наїзду автомобіля МАЗ потерпілий впав та отримав тілесні ушкодження.

Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а саме те, що дії водія ОСОБА_1 не відповідали зазначеним вище вимогам Правил дорожнього руху України і знаходяться в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її суспільно небезпечними наслідками (отримання потерпілим ряду тілесних ушкоджень, серед яких і тяжкі), а доводи засудженого про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.

Щодо посилань засудженого на те, що сторона обвинувачення не представила будь-які інші висновки експертів на підтвердження події інкримінованого йому злочину, а суд відмовив у задоволенні ряду клопотань сторони захисту, зокрема щодо безпосереднього дослідження речових доказів та проведення слідчих дій з метою встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди, то ці доводи стосуються неповноти судового розгляду, яка виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Водночас Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України (4651-17) .

Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.

У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Доводи засудженого про те, що суд допустив порушення, застосувавши амністію щодо нього без відповідної згоди на це, не відповідають матеріалам справи.

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України "Про амністію у 2016 році" питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників. Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього. Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов`язковим зазначенням цього в журналі судового засідання.

До матеріалів кримінального провадження долучено технічний носій інформації, на якому зафіксовано перебіг судового засідання від 26 лютого 2018 року. Змістом зафіксованих даних підтверджено, що суд у встановленому законом порядку роз`яснив ОСОБА_1 можливість застосування щодо нього положень п. "г" ч.1 Закону України "Про амністію у 2016 році" (1810-19) та поставив перед ним питання, чи не заперечує він, у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, проти застосування амністії, на що ОСОБА_1 дав свою згоду.

З огляду на те, що суд з дотриманням передбачених законом вимог розглянув питання про застосування амністії та правильно, за згодою обвинуваченого, застосував положення зазначеного Закону, у цьому конкретному випадку недотримання секретарем судового засідання вимог про обов`язкове зазначення у журналі судового засідання згоди обвинуваченого на застосування щодо нього амністії не вплинуло на правильність прийнятого судом рішення про застосування цього закону.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Ухвала апеляційного суду вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Всупереч аргументам засудженого, при дослідженні за клопотанням прокурора речових доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, апеляційний суд діяв відповідно до ч.3 ст. 404 КПК України.

Отже, колегія суддів погоджується з судовими рішеннями та вважає, що переконливих аргументів, у чому конкретно полягає неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та які саме норми процесуального закону порушили суди при дослідженні обставин справи, у касаційних скаргах не зазначено, натомість доводи засудженого зводяться до власної оцінки доказів на користь своєї невинуватості, відмінної від оцінки, наданої судом.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.